Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

На цих словах Якоб поквапився у дім і приніс горілку й три чарки, Ельзі теж довелося випити, тут він не терпів заперечень. Ельза, зі свого боку, вже звикла до цього чоловіка, до його нічних відвідин, його тяжкого тіла, що залишалось лежати на ній і після того, як він кінчав, — поштовхами, хрипко, міцно стискаючи її груди, з виряченими очима, в той час як її очі від початку були заплющені.

Він міг багато кінчати, навіть тут проявлялася властива йому надмірність. Пальці на ногах витягалися, м'язи напружувалися і тремтіли, з його глибин піднімався спершу ледь чутний, а потім усе гучніший рик, вени на шиї набрякали. Він вигинався так, що його хребет, здавалось, от-от зламається. Він спирався на руки, іноді його піт скрапував їй на лице й живіт, де змішувався з насінням. Ліжко рипіло і билося об стіну. Вона знала, що батько все чує, їй було соромно й водночас — ні, бо Якоб був уже майже її чоловіком.

Та Якоб усе-таки повернувся, він вдоволено насвистував пісеньку, яку почув десь у місті. Один з модних тоді шлягерів:

Він продовжував насвистувати, коли вів коней до стайні повз отетерілого Ніклауса, коли поклав на своє ліжко маленький згорток з газетного паперу, і коли рушив до головного дому теж.

— Завтра причепуріться, Ельзо. Поїдемо до міста. І захопіть зі собою достатньо грошей.

Ельзі цього було досить, аби все зрозуміти. Тепер їй доведеться виконати свою частину угоди. Вона одружиться з чоловіком, що за півтора року став їй уже не цілком чужий. Але вона також зраділа, бо нарешті скінчилося це чекання, і тепер починалося тільки чекання на мене. Проте вона завжди казала лиш одне: «Він сподобався мені, високий і сильний, справжній чоловік. Мені аж дух перехопило». Кращої відповіді вона так ніколи і не знайшла.

Наступного дня, лагідної суботи навесні 1926 року, — коли час уже було подумати про вигін худоби на пасовище і першу оранку, Якоб стояв біля відчиненого вікна, з рушником через плече, і водив бритвою по вологих щоках. І знову насвистував свою пісеньку, яка — часом як свист, часом майже мугикання, а іноді як нервове, уривчасте, низьке гудіння — стане основною мелодією мого дитинства. Він був задоволений собою, адже його плани, по суті, збулися.

Якоб у найкращому костюмі сидів у бричці і ляскав нетерпляче батогом по свіжонаваксованих чоботях. Ельза одягла намисто із золотих талярів з Францом-Йосифом, такі румунки в Банаті носили на свята. Якоб гукнув її і наказав поквапитися. Він поклав до кишені золотий годинник, а на колінах тримав замотаний у газету згорток. Коли Ельза з'явилася на порозі, вона аж сяяла.

Її батько міряв кроками кімнату. Він знав: коли вони повернуться, він стане гостем у власному домі. Для Обертинів настануть нові часи.

Коли торохкотіння брички віддалилося, він подався у стайню до своїх коней і накидав їм свіжого сіна. Потім втягнув ніздрями запах тварин, на мить затримав і видихнув знову. З допомогою одного робітника він закинув плуг на віз, упряг коня і виїхав у поле, щоби вперше в цьому році відкрити землю. Пляшку з горілкою він прихопив із собою. Прибувши на місце, спершу відпив добрячий ковток, а потім скропив горілкою землю.