Читати книгу - "Борги нашого життя"

— Я не можу.

— А можна докладніше?

Віка мовчала якусь мить, потім кивнула головою.

— Добре, я скажу, але попрошу не казати це Сему. Обіцяєш?

— Так, звичайно, обіцяю.

— Я хвора, Андрію.

— Хвора?

— У мене онкологія. Принаймні так сказали лікарі.

— Упс… Навіть не знаю, що сказати… І на якій стадії?

— Мені треба пройти ще один курс.

— Хіміотерапії?

— Це не зовсім хіміотерапія. Там треба певні ліки.

— Боже, і ти нам нічого не казала… Чому?

— А чим би ви мені допомогли?

— Ну не знаю, якось підтримали б… Зрештою, на лікування потрібні гроші?

— Так, потрібні. Але у вас таких грошей немає.

— А ти маєш ці гроші?

— Ні, я не маю потрібної суми. Коли я жила з Владом, він обіцяв мені допомогти, казав, що у нього є така сума. Але потім я зрозуміла, що у нього цих грошей не було. Коли він вчергове завів про це мову, я сказала, що все вже в порядку. Я знала, що він таких грошей не дістане. Вам я взагалі вирішила про це не казати…

— Ну чекай, я тебе просто не розумію… А як ти взагалі думаєш викручуватись з цієї ситуації?

Віка поставила каву на стіл і відвернулася до вікна. Плечі її здригнулись.

— Я скажу тобі чесно Андрію — я змучилась. Я просто змучилась… Це вже продовжується більше року. У мене були певні заощадження, проте вони швидко вичерпались. А зараз… Не знаю, кажуть можна пройти таку собі фітотерапію, ніби це також може допомогти. Ну от десь так.

Я сидів, глибоко замислившись. Потім підійшов до неї, хотів обійняти:

— Віка…

Проте вона, наче захищаючись, випростала перед собою руки, і глянувши мені у вічі, мовила якомога спокійніше:

— Все нормально, Андрію, не турбуйся. Я впораюсь. Все буде добре.

— Але ж як ти?

— Ще раз повторюю Андрію — все буде добре. Я контролюю ситуацію. Їдьте разом з Семом і відпочивайте. І нічого, чуєш, нічого не кажи йому. Домовились?

Я мовчав. Віка пильно глянула мені у вічі.

— Андрію, ми домовились? Все що я тобі тут розказала — це між нами. Добре?

— Добре, — погодився я і опустивши голову почвалав до себе в кімнату.

Звичайно ж, я не дотримав слова. Коли в обід Віка, повернувшись з магазину, просунула свою голову на кухню, то побачила нас з Семом у стані, який важко було назвати веселим.

— Це правда? — спитав у неї Сем без жодних передмов.

Віка кинула на мене нищівний погляд, на що я видавив з себе «вибач, я не міг не сказати», і щезла в кімнаті.

— Це правда?! — крикнув їй услід Сем.

У відповідь двері до кімнати, де щезла Віка, голосно грюкнули.

Ми одночасно з Семом підхопилися зі стільців і попрямували до кімнати. Хоча здається все і так було ясно. Коли ми зайшли до кімнати, то побачили, що Віка лежить, скрутившись калачиком на дивані. І тут я подумав, що ніколи не бачив, щоб вона плакала. Сем сів до неї на диван і мовчки обійняв за плечі. Віка опустила йому голову на груди, і вони так затихли. А я, здається, зробив єдино правильну цієї миті річ — тихо вийшов у коридор, причинивши обережно двері.

Коли за півгодини я зайшов на кухню, то побачив там Віку і Сема, які пили каву і про щось тихо розмовляли. Побачивши мене, Сем, аби, очевидно, підвести логічну риску в розмові, сказав:

— Все буде добре.

— Ми зробимо все, аби тебе врятувати, — докинув я.

Віка невесело всміхнулася:

— Дякую вам хлопці. Але вам не варто заморочуватись. Я і так вдячна, що ви просто є. От на цьому давайте і закінчимо розмову. — Вона встала, здається хотіла ще щось сказати, але, зрештою, так нічого й не сказавши, вийшла геть.

Деякий час ми з Семом сиділи мовчки. Потім Сем сказав:

— Ну що, треба її витягати.

— Треба, — кивнув я головою. — Щоправда не зрозуміло як…

— Щось вигадаємо. А потім з’їздимо у цей твій, як його?

— Ламаюру.

— Так. Ми обов’язково туди ще поїдемо.

От приблизно саме з цього моменту наше життя повільно, але невідворотно почало змінюватися. Звичайно, я з Семом зі свого боку, а Віка зі свого, робили вигляд, що нічого не сталося, наче все було так само, як до цієї нашої розмови на кухні. Але насправді ми з Семом поринули з головою у зовсім інший, якийсь паралельний тому, у якому ми жили досі, світ. Контакти з громадськими організаціями, розмови з лікарями, розмови з простими людьми… «У моєї знайомої є проблема, їй потрібне лікування, воно коштує стільки-то, допоможіть, зрозумійте ситуацію…». Вочевидь, зараз ми були на початку цього