Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Полювання поновилося; і капітан, нахиляючись до мене, сказав:

— Поки фрегат не злетить у повітря, я буду полювати за цим звіром!

— Ви правильно робите, — відповів я.

Можна було сподіватися, що тварина втомиться, не витримавши змагання з паровою машиною. Анітрохи! Спливала година за годиною, а вона не виявляла ні найменшої ознаки стомлення.

До честі «Авраама Лінкольна» треба сказати, що він полював за звіром з нечуваною завзятістю. Я гадаю, він зробив щонайменше п’ятсот кілометрів у цей нещасливий день шостого листопада! Але настала ніч і огорнула мороком неспокійний океан.

Тієї миті мені здалося, що наша експедиція закінчилася і ми ніколи більше не побачимо фантастичну істоту. Але я помилявся.

О десятій годині п’ятдесят хвилин вечора знову спалахнуло електричне сяйво в трьох милях під вітром від фрегата — настільки ж ясне, яскраве, як і минулої ночі.

Нарвал лежав нерухомо. Може, стомившись за день, він спав, погойдуючись на хвилях? Капітан Фарагут вирішив скористатися слушним моментом.

Він віддав потрібні накази. «Авраам Лінкольн» узяв малий хід, щоб не розбудити свого супротивника. Зустріти у відкритому океані сплячого кита зовсім не рідкість, і сам Нед Ленд загарпунив не одного з них саме під час сну. Канадець знову зайняв свій пост на бушприті.

Фрегат безшумно наблизився на два кабельтових до тварини. Тут машину було зупинено, і судно йшло за інерцією. На борту запанувала тиша. Усі затаїли подих. Ми були усього за сотню футів від світляного простору. Сила світіння ще збільшилася і буквально сліпила очі.

Я стояв на баку, обіпершись об борт, і бачив, як унизу, на бушприті, Нед Ленд, вчепившись однією рукою за мартинштаг, потрясав своїм страшним знаряддям. Всього двадцять футів відокремлювало його від тварини.

Раптом рука Неда Ленда піднялася широким помахом, і гарпун здійнявся в повітрі.

Почувся дзенькіт, як при ударі по металу.

Електричне випромінювання згасло миттєво, і два гігантські водяні стовпи обрушилися на палубу фрегата, збиваючи з ніг людей, ламаючи фальшборти.

Пролунав страшний тріск, і, не встигнувши схопитися за поручні, я вилетів за борт.

Зненацька упавши у воду, я був приголомшений, але свідомість не втратив.

Мене відразу ж потягнуло на глибину близько двадцяти футів. Я добре плаваю; і хоча не претендую змагатися з такими плавцями, як Байрон і Едгар По, але, опинившись у воді, я не розгубився. Двома сильними помахами я сплив на поверхню океану.

Я став шукати очима фрегат. Чи помітили там моє зникнення? Чи повернув «Авраам Лінкольн» на інший галс? Чи здогадався капітан Фарагут послати на мої розшуки шлюпку? Чи є надія на порятунок?

Морок був повний. Я ледь розрізнив удалині якусь темну масу, що, судячи з вогнів, які поступово згасали, віддалялася на схід. Це був фрегат. Я загинув!

— Рятуйте! На допомогу! — закричав я, намагаючись, щосили пливти услід «Авраамові Лінкольну».

Одяг стискував мене. Намокнувши, він прилипав до тіла, утруднюючи рухи. Я йшов на дно! Я задихався!..

— На допомогу!

Я крикнув востаннє. Захлеснуло рот водою. Я став битися, але безодня втягувала мене…

Раптом чиясь сильна рука схопила мене за комір і одним ривком витягла на поверхню води. І я почув, так, почув! як у самісіньке моє вухо хтось сказав:

— Якщо пан зволить обіпертися на моє плече, йому буде легше плисти.

Я схопив за руку вірного Конселя.

— Це ти! — закричав я. — Ти!

— Я, — відповідав Консель, — і в повному розпорядженні пана професора.

— Ти упав у воду разом зі мною?

— Ні, не впав. Але, перебуваючи на службі у пана професора, стрибнув за ним.

І він вважав свій учинок природним!

— А фрегат?

— Фрегат! — відповідав Консель, лягаючи на спину. — Не порадив би я пану професору розраховувати на нього!

— Що ти кажеш?

— А те, що, коли я стрибнув у море, вахтовий крикнув: «Гребний гвинт зламано!»

— Зламано?

— Так! Чудовисько пробило його своїм бивнем. Думаю, що «Авраам Лінкольн» відбувся невеликою аварією. Але для нас це плачевна історія. Фрегат утратив керування!

— Виходить, ми загинули!