Читати книгу - "Долина Чотирьох Хрестів"

з гирла Лени в море Лаптєвих, «Зоря-2» взяла курс прямо на Новосибірські острови. Море вже звільнилося від криги, і шхуні траплялися лише поодинокі, поїдені водою крижини, які легко кришилися під форштевнем. Через кілька днів «Зоря-2» підійшла до острова Васильєвського, розташованого на шляху до Новосибірських островів. Цей острів відкрив ще в 1815 році якут Максим Ляхов, коли йшов кригою з гирла Лени на острів Котельний і збився з дороги. Жильцов, мабуть, не знав про те, що острів Васильєвський докладно описала в 1912 році Російська гідрографічна експедиція на суднах «Таймир» і «Вайгач». У щоденнику Жильцова теж є характеристика острова, зазначено, що він невеликий за розмірами і невисокий, складається з піщаноглинистих порід та льоду, і хвилі енергійно руйнують його береги. Не затримуючись біля цього острова, «Зоря-2» пішла далі, до Котельного, і, скориставшись сприятливими льодовими умовами, зробила спробу обійти Новосибірські острови з півночі. Це їй вдалось, і «Зоря-2» пройшла на північ далі, ніж усі інші судна, які були тут до неї. Але одного разу Жильцов помітив на хмарах характерний крижаний відблиск, і наступного дня важкі пакові крижини перегородили шхуні шлях… Деякий час «Зоря-2» лавірувала біля крижаної кромки, сподіваючись діждатися розводдя, але потім змушена була відступити і взяти курс на острів Беннета, ще в минулому столітті відкритий Де Лонгом — останнє пристанище Толля і його супутників…

«Зоря-2» відвідала місця, де мала бути Земля Саннікова, і… не знайшла її. Жильцов присвятив цьому кілька сторінок щоденника — дуже цікавих сторінок. Він наводив факти, які свідчили, що Землі Саннікова немає, але… він вірив людям, які бачили цю землю, і тому вважав, що питання лишається відкритим. Нам було приємно читати запис, де він твердив, що немає жодних підстав сумніватися ні в чесності Саннікова, який зовсім не збирався приписувати собі незроблені відкриття, ні в науковій сумлінності Толля. Вони, як і багато інших дослідників Арктики, писали тільки про те, що бачили, — так майже дослівно сказано в щоденнику Жильцова.

Нас дуже зацікавили характеристики учасників експедиції, зроблені Жильцовим; м’які, доброзичливі, а тому, безумовно, правдиві, вони допомогли нам зрозуміти взаємини між учасниками експедиції, а пізніше з’ясувати і причину трагічних подій у Долині Чотирьох Хрестів…

Черкешин — командир корабля, лейтенант… Досвідчений моряк, прекрасний навігатор, він уже не раз брав участь в арктичних плаваннях; та особливо — з деякою тривогою — підкреслював Жильцов такі його риси: розумний, сміливий, але впертий і зарозумілий, вимогливий до жорстокості, прихильник крутих заходів, неприязно ставиться до молодших чинів і якутів.

Мазурін — науковий співробітник, астроном… Людина м’яка, доброзичлива, легко підпадає під чужий вплив, зате прекрасний знавець своєї справи; в полярній експедиції участь бере вперше.

Конопльов — науковий співробітник, етнограф, зоолог… Величезний ентузіаст своєї справи, людина ясного розуму й доброго серця, схильна у всіх людях бачити своїх братів; Жильцов зробив невелику приписку: часто буває надто різким у розмовах з командиром корабля.

Характеристика Зальцмана цілком збігалася з думкою, що склалась у нас після ознайомлення з його щоденниками. Жильцов жартома називав його «совістю експедиції».

Говоров — помічник командира корабля… Молодий, запальний, чесний, ревно ставиться до служби, але великого досвіду не має.

Ні боцмана, ні матросів Жильцов у своєму щоденнику, на жаль, не охарактеризував; жодного слова не сказано, зокрема про Розанова; його ім’я з’явилося несподівано на дальших сторінках зошита.

Незабаром після виходу в океан командир шхуни лейтенант Черкешин приступив до здійснення далекосяжного плану… Спочатку все здавалося природним: командир вимагав суворого дотримання дисципліни, жорстоко карав за найменші — явні чи мнимі — провини. Матроси, та й усі учасники експедиції, працювали сумлінно, проте Черкешина це мало цікавило; він запровадив на шхуні казармений режим, прагнув, щоб люди працювали, мов автомати, сліпо виконуючи його розпорядження, глушив будь-яку ініціативу, що йшла не від нього; презирливе ставлення до молодших чинів створювало особливо гнітючу, важку обстановку… Невідомо, як розгорталися б події, коли б на шхуні не було політичного засланця Розанова, людини, яка присвятила своє життя боротьбі проти гнобителів усіх мастей. Він швидко згуртував навколо себе команду, і, коли Черкешин спробував ввести на шхуні тілесні покарання, матроси, очолені Розановим, виступили проти нього…

Спочатку Розанов сам пішов до Жильцова і від імені всіх матросів висловив вимоги. Жильцов не здивувався і не обурився — виявилося, він давно вже розгадав плани Черкешина і був готовий піти на загострення конфлікту, щоб покласти край напруженій обстановці на шхуні. Причина конфлікту чітко сформульована самим Жильцовим: у морі за судно відповідає командир корабля або капітан, і Черкешин, вміло використовуючи це, вирішив відтіснити начальника експедиції на другий план і захопити всю владу в свої руки. Черкешин розумів, що здійснити це він зможе тільки при цілковитій покірливості всієї команди, тому й намагався затуркати, залякати людей… Але спроба перевороту не могла застукати зненацька й збентежити Жильцова. І не тільки тому, що він був досить спостережливим, щоб своєчасно помітити небезпеку, і досить рішучим, щоб не розгубитись у важкий момент, але й тому, що колись такі самі події відбулися на очах Жильцова. На жаль, історія повторюється. В експедиції Толля, 1902 року, командир «Зорі» лейтенант Коломейцев зробив спробу здійснити такий переворот. «Зоря» стояла тоді біля Таймиру, і Толль, проявивши достатню енергію і рішучість, усунув з посади прибічника тілесних покарань і властолюбця Коломейцева, відправив його з поштою в Єнісейську затоку, а на його місце призначив Матісена…

Ось чому Розанов і Жильцов стали спільниками в боротьбі проти Черкешина. Чекати їм довелося недовго. Як усі авантюристи, Черкешин швидко зарвався, і тоді проти нього виступили і начальник експедиції, і матроси, і наукові співробітники. Переворот не вдався. На жаль, Жильцов не мав можливості позбутися Черкешина; судно перебувало у відкритому морі. Але Черкешин визнав, що його вчинки неправильні, нових спроб захопити владу або ввести палочний режим не робив. Жильцов, щиро радіючи, записав у щоденнику, що Черкешин глибоко усвідомив свої помилки і, звичайно, більше не