Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

Дефіцит відпускала одна ледь жива душа. Поряд, у бакалійному відділі, шість метких продавщиць переставляли банки з полиці на полицю. їхні дії коригував якийсь чолов’яга у брудному халаті і з хронометром у руці.

— Батьку! — гукнув я.— Перекиньте сюди кількох

дівчат, бо черга от-от сягне кордонів нашої неосяжної країни.

Чолов’яга з хронометром повернув до мене фізію, зрошену творчим потом.

— Прошу не зривати впровадження наукової організації праці! — визвірився він.— Волюнтарист!

Я зніяковів і ретирувався в чергу. Попереду мене залишалося дванадцять покупців, коли тараня закінчилась.

Із почуттям інтелектуальної неповноцінності я подався до універмагу. У відділі «Сорочки для чоловіків усіх розмірів» сиділа хімічна красуня і читала книжку,

«Штрих висхідного рівня культури»,— відзначив я і люб’язно запитав:

— Дівчино, яка сорочка мені до лиця?

— Арештантська!

Я відчув, що перевтілююсь у телеграфний стовп.

— Повилазило? Не бачите, що в нас відкрита викладка товарів? Дєрьовня! Заллють зранку очі й чіпляються...

— Та як ви смієте!.. Отаке культурне обслуговування?!

— Нині служниць нема!

— Але ж — сервіс! План товарообігу, нарешті...

— Ха! План ми закрили на полотняних сорочках...

— Дайте книгу скарг!

— Ой держіть мене ззаду, бо я зараз впаду! — зареготала юна відьма.— Він читати не вміє...— І вона тицьнула манікюром у плакат, що майорів над прилавком.

«Тут працюють без скарг»,— прочитав я гасло-кредо. І відчув, як уся моя нервова система концентрується в кулаці.

— Ага... Знущаєтесь? То я вас на увесь світ знеславлю! Я... я письменник!

— Налякав! Теж мені, інструктор людських душ, Жора Сіменон...

— І це в наш час,— запінився я,— коли ми штурмуєм стратосферу, атомне ядро і сферу обслуговування! Громадяни, будьте свідками...

Але тут до моєї кривдниці підскочило ще одне фірмове створіння і заверещало:

— Манько, кінчай базар, у секцію Любки підкинули безрозмірні імпортні бюстгальтери!

І вони чкурнули до Любчиної секції, а за ними — всі мої свідки.

Я вдарив кулаком по прилавку і розбив свого годинника. Миттю з’явилася старша продавщиця:

— Працівник на хвилинку відлучився, то й хуліганити можна? Вчора отакий нервовий дві сорочки поцупив!

Я загарчав і побіг... до годинникаря.

Тут мене привітав замок, в якому стирчав аркушик паперу:

«Викликали до міліції, коли повернуся — невідомо».

Я подався у бар «Вареники», аби випити чарку кави з чашкою коньяку і заспокоїтись. У барі був санітарний день. У стоматологічній клініці — перерва на обід. Навіть на фундаментальній загальнодоступній вбиральні висіла якась табличка. «Переоблік»,— майнула в мене думка, але я помилився: тут йшов звичайнісінький ремонт.

В редакції на мене чекала чергова неприємність.

— Де ви швендяєте? — засичала секретарка.— Призначили зустріч позаштатним авторам, люди на вас дві години чекали!

— Ат... не помруть,— втомлено відповів я.— Хай навідаються в четвер. Якщо дощик буде...

Амбіціозний вчитель-молодик Омелян Римський наскочив на голову колгоспу, як півень.

— Чом вечірників на нічну роботу ставите?

— У тебе забув спитати.

— Не маєте права!

— Я все маю.

— Ну, знаєте!..

— Я все знаю.

— Еге ж! А колгосп теліпається з тими знаннями, як хвіст, у кінці зведень.

— Бо розумних багато розплодилося. Таких, як ти.

— Або як ваші помічники...

— Ті хоч не цибають поперед батька... І моєї голови стачить.

— Та я вас на елементарному питанні посаджу!

— Коли ти посадиш, не так страшно. Яке таке питання, кандидате без наук?

— Хто спалив Карфаген?

— Коли?

— Не знаете? За таке й голову по голівці не погладять!

— Ану стій!

Та університетський бурсак уже звихорився на молодих ногах.

— Чув? — повернувся голова до бухгалтера.— Хтось спалив Карфаген.

Бухгалтер зчинив трісканину на арифмометрі і пробурмотів:

— Не чув. А конюшина після дощу запалилася. Не перетрусили — ото вже збитки будуть.

— Ти пожди з конюшиною! Хто спалив Карфаген?

— Хто спалив, хай і відповідає. Я з ранку до ночі у конторі, за цифрами й телефоном світу божого не бачу...

— Заскиглив! Крути телефон, шукай заступника...

— Гальо! Де тебе чорти носять? Про ферму потім. Ти мені краще скажи, хто спалив Карфаген? Не знаєш? Думай, думай, мислителю... Який саж? Ну, було. Ще торік згорів. На паску. Я про теперки питаю. Ну, помічники! Кидай трубку, як ні біса не знаєш...

Забіг механік.

— Лавре Микитовичу, я до вас...

— О! Вчасно нагодився...

— Оце з ремонтною літучкою шарварок, я їм діло, а вони в одну душу — хай голова розпорядиться...

— Розпоряджусь. Про це потім. Слухай, тут нагальна справа. Хто спалив Карфаген?

— Який Карфаген?

— Який! Отакий! Простий!

— Ніби не було нічого... Михайло диск зчеплення спалив, коли до куми трактором торт віз. То йому нащитали...

— От керівнички! Тут усе господарство згорить, аж на сороковий день почухаються... Накручуй телефон дільничному...

— Гальо! Андрію? Здравія желаєм! Це сам. Слухай, у тебе є дані, хто спалив Карфаген? Жодного підпалу за півроку? Ну да, задощило... Це тобі добре, а в нас городина на корню підгнила... Точно жодного підпалу? Де? А! То єрунда, то не в нашому районі... Ну, бувай!..

Забіг агроном:

— Лавре Микитовичу! Коли скінчиться цей волюнтаризм? Я технолог поля чи ви?

— Ти, агрономе, не кричи. Молодий ще. Є серйозне діло. Слухай, не чув, хто спалив Карфаген?

— До лампочки мені ваш Карфаген!

— Не ваш, а наш! Зразу в кущі... Він так само мій, як і твій! Всі відповідати будемо...

— Ой, будемо! Говорив — дамо наукову норму висіву, а ви «на глазок». І всі посіви зріджені... А вам історія. Карфаген! Римський Еміліан його спалив...

— Римський? Та-ак... Усім сісти! Розбиратись будемо з одним... розумним. Посильний! Вчителя історії сюди, Омелька Римського! Тягни, хоч на налигачі! Зараз ми йому...

Вчителя знайшли швидко.

— Кликали, Лавре Микитовичу? Вирішили з вечірниками?

— Громадянин Омелян Римський! В агронома є дані, що саме ви влізли в історію з Карфагеном! То хто його спалив?

— Ага, допекло, закортіло таки взнати! Спалив Карфаген римський харцизяка Сціпіон Еміліан. Рим, скажу вам, не раз зазіхав на аристократичну республіку Карфаген, яка з північної Африки володарювала усім Середземномор’ям. Перша Пунічна війна призвела до того, що Рим прибрав до рук Сіцілію та