Читати книгу - "Глибинка"

— Ось так все було, — сказав Семен, і, здається, на його обличчі відбилося полегшення. — Хочеш — вір, хочеш — ні. Але я не хотів би, щоб ти ще з кимось балакав про це. Люди тут підозрілі, і їм не сподобається, якщо ти почнеш лізти в їхні справи.

— Я розумію, — промовив Стефан. Що й казати, історія була просто надзвичайною; варто було вирушити у цю подорож, щоб почути її. Господи, може вийти неймовірна книга! Якщо тільки він зможе перенести все це на папір, виписавши окремі характери і окресливши сюжетну лінію… тоді можна бути впевненим, що договір з видавництвом у нього в кишені.

Занурений в свої думки, він пропустив повз вуха те, що сказав йому Семен, і з запізненням перепитав:

— Пробач?

— Я кажу, що розуміти мало. Пообіцяй, що ти ні з ким з цього села не заведеш розмову про це.

Стефан кивнув.

— Обіцяю.

— Це справді серйозно, — промовив той, дивлячись йому в очі. — Ця історія ніколи не полишала Маренівки, і я сподіваюся, що так воно й залишиться. Ти ж не збираєшся писати про все це, га? — по його інтонаціях можна було зрозуміти, що він зовсім випустив з уваги існування такої загрози.

— Власне… — Стефан не знайшов, що відповісти.

— Якщо ти хочеш написати про все це книжку, тоді забирайся з мого будинку, — Семенові очі казали, що він не збирається сперечатись. Той зітхнув.

— Гаразд, — промовив він після паузи. Зараз міг пообіцяти все, що завгодно. — Я не буду писати про це.

Що ж, якусь частину обіцянки міг виконати — Стефан і справді не збирався ні з ким балакати про те, що почув сьогодні. А щодо книги… врешті решт, міг змінити назву селища та імена людей, переробити все так, щоб ніхто не здогадався, що ця ідея прийшла до нього звідкілясь ззовні. Просто забути все він не погодився б і під загрозою ядерної катастрофи.

— Сподіваюся, що ти не брешеш, — сказав Семен… проте він знав, що письменник все ж таки зробить усе по-своєму. Чи не для того він розповів, щоб те, що так довго тримало людей у постійному страсі, нарешті перетворилося на звичайну легенду?

— Пішли до хати, — сказав він Стефанові. — Час вечеряти.

Підвелися і пішли всередину, залишивши позаду кривавий шматок сонця, що повільно зникав за горизонтом.

«15 травня, вівторок.

Люба Маринко!

Як ти вже, мабуть, здогадалася, мені вдалося-таки дістатися кінцевого пункту моєї подорожі, про що й поспішаю повідомити. Як це не дивно, але стара Маренівка майже не змінилася за увесь цей час — все навкруги таке саме, як і в моїх дитячих спогадах. Уявляєш, мені навіть вдалося відшукати свого далекого родича, про якого я раніше ніколи не чув. Його звуть Семеном, і він типовий селянин з характерними звичками та поглядами. Саме з його вуст я почув одну дивну й цікаву історію, яку тепер збираюся зробити стрижнем свого майбутнього твору. Я засидівся над нею до глибокої ночі, але сьогодні прокинувся рано, і, як виявилося, вчасно — Семен якраз збирався їхати за покупками у сусіднє село, і я вирішив скласти йому компанію. Заразом трошки роздивлюся навколо, побачу, які ж люди живуть у цих місцях і з чого складаються їх будні…»

— Про що ти пишеш? — голос Семена вирвав його з задумів. Стефан відклав ручку.

— Листа дружині. Розповім, як доїхав.

— Я не про це. Які книжки ти пишеш у Києві?

Він почухав підборіддя. Чи варто розкривати свій задум щодо цього селища? Згадалася учорашня Семенова погроза, і він вирішив, що цього робити не слід.

— Різне, — відповів нарешті. — Взагалі-то я пишу про життєві речі: любов, смерть і таке інше. Але іноді, бува, тягне і до фантастики.

— Ясно, — Семен так само дивився на дорогу, в одній руці тримаючи віжки, а іншою збиваючи попіл з цигарки. — Я це от до чого: ти краще забудь про те, що я вчора розповів. Я просто бовкнув зайвого, от і все. Тобі не варто писати про все це, бо це наші особисті справи, і не треба, щоб ще хтось про них дізнався. Згода?

Стефан хитнув головою, маючи на гадці зовсім інше. Він не бачив ніякої загрози для спокою жителів Маренівки у тому, що в його книзі з’являться деякі елементи почутих ним історій. Йдучи їм назустріч, він змінить місце дії і все, що має зв’язок з реальними подіями. Хоча які «реальні події» він має на увазі? Скоріше за все, насправді було щось інше, а колективна свідомість селян перетворила це у якусь диявольську змову. Можливо, йому пощастило побачити той цікавий процес, коли на побутовому грунті утворюється справжній елемент фольклору. «До того ж, подумав, немає ніяких гарантій, що цю книгу надрукують.» Отже, жодних причин для хвилювання, і його сумління нічим не заплямоване.

Візок неквапно котився шляхом, похитуючись і підстрибуючи на камінцях, і повітря поступово насичувалося пилюкою, що вже встигла просохнути після учорашнього дощу. Досі ще було прохолодно, але сонце вже підіймалося над землею, все більше розпалюючись, і було схоже на те, що опівдні знову запанує спека. Стефан насолоджувався цими миттєвостями єднання з природою. Після надмірного міського прогресу рипіння коліс незвичного Семенового транспорту видавалося йому райською музикою. «Хоча незвичний він тільки для мене», подумалося. «Для нього це обов’язковий елемент господарства.» Глянувши на худорляву, як і її