Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

А що тоді «дискреційне»? Відповідь: внутрішні витрати домогосподарств, компаній та уряду здебільшого дискреційні. І витрати багато в чому визначають наш дохід.

Секторальні баланси слід розглядати переважно як недискреційні, адже вони залежать у дуже складний спосіб як від дискреційних змінних, так і недискреційних, а також від обмежень, установлених самим макроекономічним рівнянням, за яким фінансові баланси трьох секторів дорівнюють нулю. З огляду на це, найдоцільніше заохочувати витрати, які використовуватимуть внутрішні наявні ресурси економіки на межі повної потужності. При цьому такий стан економіки оптимально визначатиме структуру дефіцитів та профіцитів серед трьох основних секторів. Далі ми аргументуємо, якою повинна бути вдала внутрішня політика: її пріоритетом мусить бути забезпечення повної зайнятості та цінової стабільності, а не фокусування на досягненні певного розміру державного дефіциту чи лімітів на рівень державного боргу, які так чи інакше переважно недискреційні.

Блок: Парадокс ощадливості та інші помилки композиції

Помилка композиції — одне з найважливіших понять у макроекономіці — означає, що твердження або висновок, справедливі для окремої людини або родини, можуть бути хибними для суспільства загалом.

Найвідоміший приклад — парадокс ощадливості: якщо людина або її родина може заощадити більше, скоротивши витрати (на споживання), суспільство може заощадити більше, тільки більше витрачаючи (наприклад, на інвестиції). Цей приклад розкриває помилку композиції.

Студенти й решта людей, які не вивчали макроекономіки, природно екстраполюють власний досвід на питання суспільства й економіки в цілому. Це часто призводить до помилкових композицій. Звичайно, вони характерні не лише для економіки. У переповненому кінотеатрі кілька осіб зможуть швидко вийти з приміщення, але всі разом ми не здатні цього зробити.

Будь-яка людина може збільшити заощадження, скоротивши свої витрати на споживання товарів та послуг. Допоки таке рішення не впливає на доходи людини (немає жодних підстав вважати інакше), вона менше споживає і більше заощаджує. Приклад, який я завжди наводжу, описує ситуацію з уявною особою на ім’я Мері, яка щодня їсть гамбургери в місцевій мережі фаст-фуду. Одного дня вона вирішує відмовитися від одного гамбургера на тиждень, щоб трохи заощадити. Звичайно, якщо вона діятиме за планом, то щотижня примножуватиме свої заощадження (фінансове багатство).

Питання ось у чому: а що, коли всі робитимуть те саме, що й Мері? Чи зменшення споживання гамбургерів примножуватиме сукупні заощадження, тобто фінансове багатство?

Відповідь — ні. Але чому? Оскільки мережі ресторанів швидкого харчування не продаватимуть достатньо гамбургерів, вони почнуть звільняти працівників і скоротять замовлення на хліб, м’ясо, кетчуп, соління тощо.

Усі, хто залишаться без роботи, матимуть нижчі доходи й будуть змушені скорочувати свої власні заощадження. Можна використовувати поняття мультиплікатора, щоб показати, що цей процес зупиняється, коли сума зменшених заощаджень усіх працівників, що втратили роботу, дорівнює сумі збільшених заощаджень тих, хто став споживати менше гамбургерів. У результаті на агрегованому рівні накопичення заощаджень (фінансового багатства) не відбулося.

Звісно, це простий і навіть безглуздий приклад. Але основне пояснення в тому, що коли ми бачимо, як якась людина примножує заощадження, то можемо сміливо ігнорувати будь-які макроекономічні ефекти. Вони такі незначні, що майже не впливають на економіку в цілому.

Але якщо примножити заощадження намагається кожен, ми не можемо ігнорувати наслідки скорочення витрат на економіку загалом. Це і є наш висновок.

Досі в цьому розділі ми зосереджувалися на обліку фінансових потоків і запасів. Це природно для посібника, присвяченого «сучасним грошам». Часто кажуть, що «гроші змушують світ обертатися», а основна мета виробництва в капіталістичній економіці — звісно, отримання прибутку. Тобто мета реалізувати грошові надходження від продажу товарів та послуг, що є більшими за грошові витрати. Це твердження справедливе для величезної частини нашої сучасної економіки.

І все-таки виробляються й «реальні речі», та й саме життя було б неможливим без виробництва споживчих товарів і послуг. Іншими словами, економіст також повинен перейматися «процесом запасання»68, який сам по собі теж важливий. Але зауважимо, що більша частина цього процесу відбувається за межами ринків і безпосередньо не пов’язана з грошима.

Як же обліковувати реальні речі? Це і є тема цього параграфа.

Грошова одиниця держави — зручний засіб вимірювання фінансових надходжень, зобов’язань і чогось доволі езотеричного під назвою «цінність». Читач, імовірно, усвідомлює активно-пасивну характеристику цих відносин. Скажімо, я як громадянин Сполучених Штатів повинен сплачувати податки уряду, і вони вимірюються в доларах США. Це моє фінансове зобов’язання й водночас актив для уряду. Можна зробити відповідний обліковий запис, наприклад, в електронному державному фінансовому балансі. Крім того, я маю доларові депозити в банку. Це — боргові зобов’язання банку і мій актив (вони також існують лише як електронні записи в комп’ютерній системі, в якій мій банк обліковує свій фінансовий баланс).

«Цінність» — складніше поняття. Потрібна одиниця, за допомогою якої можна вимірювати різнорідні речі. Для цього не підходить колір, вага, довжина, щільність тощо. З причин, на яких я зараз не зупинятимуся, за одиницю обліку ми зазвичай приймаємо державну грошову одиницю. Інакше ми вимірювали б цінність речі, беручи до уваги тільки власне її особливості. Наприклад, доволі легко виміряти цінність цукру в категоріях цукру: вага для цього підходить якнайкраще. Якщо кристали цукру однорідні, ми навіть зможемо їх порахувати. Однак зазвичай ми вимірюємо цукор об’ємом — принаймні коли куховаримо. Але ми не можемо просто сказати «чашка»: потрібно уточнити — «чашка цукру», а потім пояснити, що мається на увазі під «цукром».

Після цього я міг би позичити у вас чашку цукру, і ми оформили б це зобов’язання на папері, де я власноруч написав би: «Я винен вам чашку цукру»69. Також можна було б за згодою оформити розписку в доларах США, бо живемо в суспільстві з дуже високим рівнем монетизації. У цьому разі ми використовували б державну грошову одиницю або міру номінальної вартості (у США це долар) як одиницю обліку. Скажімо, ціна на цукор у магазині — близько долара за чашку, тому своє зобов’язання я оформив би в такий спосіб: «Я винен вам один долар». Я міг би повернути вам борг у доларах (тобто банкнотою, номінованою в доларах), чашкою цукру або ще чимсь, що ми домовилися б оцінювати в один долар.

Коли я почну підраховувати своє багатство, то візьму до уваги всі грошові боргові зобов’язання від банків, уряду, інших фінансових установ, родини, друзів тощо. Це моє валове фінансове багатство. До нього можуть, зокрема, належати розписки, виписані на мою користь (на кшталт «я винен вам чашку цукру»), якщо є раціональне сподівання, що завдяки їм я отримаю гроші — долари США. На противагу цьому я підраховую всі власні боргові зобов’язання перед банками, урядом, родиною та друзями. І знову ж таки, якщо я виписав IOU на чашку цукру, в якому платіж може бути конвертовано в долари США, я маю взяти до уваги і його. Якщо ж мої активи та пасиви на чашку цукру ніколи не будуть переведені в долари, то треба ставитися до них як до реальних активів і зобов’язань: я можу відняти зобов’язання від активів, щоб отримати