Читати книгу - "За двома зайцями, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Голохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою). Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
Химка пробує іти з вином, але її не пускають.
Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Явдокія Пилипівна. Все, все: аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі,- по три карбованці за аршин сама платила; п’ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
Проня. Годі вам, мамо!
Явдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.
Голохвостий (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки… (Голосно). Придбали ви своєй дочцє, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Явдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…
Голохвостий. А-а!
Проня. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…
Явдокія Пилипівна. Де там нема? Ще позаторік купила!
Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться, вмру, как прийдеться ждать долго.
Проня. І я б хотіла, штоб швидче.
Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні,- як думаєш, стара?
Явдокія Пилипівна. Про мене. (Дає перстень). У мене все готове.
Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.
Явдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!
Молоді цілуються.
Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.
Всі сідають. Пауза.
Химка (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Гвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла… а це як лусне, так і потекло!
Прокіп Свиридович. Пропало п’ять рублів!
Картина.
Завіса спада.
Кімната Лимарихи зсередини; дуже прості обставини. Прямо - двері вхідні; направо - до пекарні.
Вихід I
Голохвостий сам.
Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, тольки ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж - Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида - не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку купив, завтра й вінчання. От только Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).
Вихід II
Голохвостий і Секлита.
Секлита (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?
Голохвостий. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров’я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.
Секлита. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!
Голохвостий. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.
Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.
Сідають.
Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… скольки у мене лиха на думці!
Секлита. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!
Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?
Секлита. Та так, так!
Голохвостий. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?
Секлита. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!
Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня.
Секлита. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образований, розумом вийшов
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За двома зайцями, Старицький М. П.», після закриття браузера.