BooksUkraine.com » Класика » За двома зайцями, Старицький М. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "За двома зайцями, Старицький М. П."

133
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "За двома зайцями" автора Старицький М. П.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 27
Перейти на сторінку:
Сви­ри­до­вич і Яв­докія Пи­липівна. Бо­ро­ни бо­же! Чи то мож­на? Чи то мож­на? Ми луч­чо­го же­ни­ха не хо­че­мо для Проні, як ви, Сви­ри­де Пет­ро­ви­чу.

Голохвостий. Єжелі што так, дак кла­ня­юсь вам низько за ва­ше сло­во. Мерсі! (Цілується тричі з ста­рим і ста­рою). Про другія вєщі поз­вольте мині сва­тов прис­лать переговорит­ь.

 

Химка про­бує іти з ви­ном, але її не пус­ка­ють.

 

Прокіп Сви­ри­до­вич. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не во­рог: що в ме­не в скрині, то все Про­ни­не.

Явдокія Пи­липівна. Все, все: аж чо­ти­ри шов­кові сукні, та ще й до­рогі,- по три кар­бо­ванці за ар­шин са­ма пла­ти­ла; п’ять пар че­ре­виків на та­ких ви­со­ких за­каб­лу­ках!

Проня. Годі вам, ма­мо!

Явдокія Пи­липівна. Що прав­да, то не гріх.

Голохвостий (ти­хо). Од­на­че по­ки тільки одні закаблуки­… (Го­лос­но). Прид­ба­ли ви своєй доч­цє, вєрно, што і по­лучче за­каб­луків од че­ре­виків.

Явдокія Пи­липівна. Чо­го в моєї доч­ки тільки не­ма? Од­ного зо­ло­та по­ку­пи­ли…

Голохвостий. А-а!

Проня. Годі-бо, ма­монько, є ж охо­та роз­ка­зу­ва­ти.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Про ме­не, хоч і до за­ру­чин, за мною діло не ста­ло. Тільки, ма­буть, у на­шої Проні і зо­ло­то­го пе­р­с­ня не­ма. Во­ни ще мо­ло­денькі, об тім не ду­ма­ли…

Явдокія Пи­липівна. Де там не­ма? Ще по­за­торік ку­пи­ла!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ко­ли є персні, то й поміняй­тесь, ді­ти: не­хай ми, старі, на ста­рості літ потіши­мось ва­ми.

Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-ка­жеться, вмру, как прий­деться ждать дол­го.

Проня. І я б хотіла, штоб швид­че.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Мо­лоді! Ну, що ж, мож­на і на цім ти­жні,- як ду­маєш, ста­ра?

Явдокія Пи­липівна. Про ме­не. (Дає пер­с­тень). У ме­не все го­то­ве.

 

Проня наділа перс­тень на ру­ку і міняється з Голохвост­им.

 

Явдокія Пи­липівна. Те­пер і поцілу­ва­тись мож­на, так го­диться!

 

Молоді цілу­ються.

 

Прокіп Сви­ри­до­вич. Сідай­те ж, діти, ряд­ком, а ми на вас по­лю­буємо лад­ком.

 

Всі сіда­ють. Па­уза.

 

Химка (вибіга з пляш­кою, за­ти­ка­ючи її пальцем, піна так і ля­па). Ай, ай! Гвалт! Я од­ти­ка­ла її, ка­торж­ну, одтикала­, не бе­ре; і зу­ба­ми тяг­ла і на са­мо­варі гріла… а це як лус­не, так і по­тек­ло!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Про­па­ло п’ять рублів!

 

Картина.

 

Завіса спа­да.

 

 

 

Кімната Ли­ма­ри­хи зсе­ре­ди­ни; ду­же прості обс­та­ви­ни. Пря­мо - двері вхідні; нап­ра­во - до пе­карні.

 

 

Вихід I

 

 

Голохвостий сам.

 

Голохвостий (вхо­дить тро­хи збен­те­же­ний­). Дак оце і ха­та Сек­ли­ти? Прос­то, ду­же прос­то; і хто б ду­мав, що в такім гноїщі ле­жить брильянт? (Заг­ля­да в кімна­ту). Од­на­че не­маєть ніко­го… Чи не по­вер­ну­ти б мені ог­лоблі на­зад? Єй­-богу, страш­но, щоб я ще з ве­ли­ко­го ро­зу­му не встроїв собі шту­ки! Ні, луч­че, во всякім разі, хоч на ми­ну­ту по­ба­чи­тись, ма­ну пус­тить: єжелі во­на чу­ла щось, то мож­на одбрехати­сь; а єжелі не чу­ла, то зас­по­коїти хоч на два дні, щоб і не до­пи­ту­ва­лась… Ре­зонт, Сви­ри­де Пет­ро­ви­чу, ре­зонт. Да і на Га­лю хоч раз гля­ну… Ох, тольки ох, да й тольки! (За­ку­рює папіро­су). Од­на­че мо­гу ска­зать, що мінє хвор­ту­нить: де ж - Про­ня аж пи­щить за ме­не; Сірки старі не зна­ють, де й по­садити зя­тя; бо­яв­ся жи­да - не тольки укоськав, но і об­дер: за­ка­зав храч­ну па­ру, це­поч­ку ку­пив, завт­ра й вінчан­ня. От только Сек­ли­ту об­черк­ну­ти ку­ря­чим зу­бом, штоб заспок­оїлась, да й ку­ри! (Хо­дить по хаті, по­ти­ра ру­ки, пританцьов­ує і пос­вис­тує).

 

Вихід II

 

 

Голохвостий і Сек­ли­та.

 

Секлита (вхо­дить з ко­ши­ком). Хто тут уліз у ха­ту? А, це ви! Як вас ве­ли­ча­ти?

Голохвостий. Я, Сви­рид Пет­ро­вич! Доб­ро­го здо­ров’я вам у вашій гос­поді. Поз­до­ров­ляю вас з сєгод­няшнім дньом.

Секлита. А я вже оце хотіла вас шу­кать по По­до­лу, думал­а, що ви­пус­ти­ла з рук, так і втек­ли!

Голохвостий. По­га­но діла­ли, що так ду­ма­ли! Я вже вам ка­зав, що я свой брат, прос­тий, а свой не збре­шеть.

Секлита. Сідай­те ж, будьте лас­каві, та по­ба­ла­каємо, ко­ли зай­шли з доб­рою дум­кою.

 

Сідають.

 

Голохвостий. З доб­рою, з доб­рою, пу­щай на мою го­ло­ву стольки ти­сяч… скольки у ме­не ли­ха на думці!

Секлита. Та дай бо­же! Тільки отакі па­ничі час­то ду­рять!

Голохвостий. Ой Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, Сек­ли­то Пилип­о­в­но! Чи развє вам од бо­га не гріх, що ви й досі не віри­те! Чи я ж ма­ло бо­жив­ся? Ма­ло при­ся­гав­ся?

Секлита. Та так, так!

Голохвостий. От ви тог­да бог зна що взя­ли в го­ло­ву, а я й з діви­цею ще не поз­на­ко­мив­ся як слід, не то што; розпит­ував тільки за вас, чи мож­на при­хо­ди­ти?

Секлита. Ну, вже мовчіть: ба­чи­ла, як ви роз­пи­ту­ва­ли!

Голохвостий. От пус­кай я лус­ну, хай з ето­го мєста не зі­й­ду (одсо­вується), ко­ли я не хотєв ви­пи­та­ти до вас дорог­и, штоб поз­во­ли­ли хо­ди­ти, поз­на­ко­миться… Отож я вас про­шу, доз­вольте мені до вас при­хо­ди­ти, да не цу­рай­тесь ме­ня.

Секлита. Що ж? Ходіть, раді бу­де­мо… Тільки я вас ще до­бре й не знаю: ка­же­те… ро­дич Сви­на­ренків… чи не син ви по­­кой­но­го ци­люр­ни­ка Го­лох­вос­то­го?

Голохвостий. Та син же… тольки, ко­неш­но, образований­, ро­зу­мом вий­шов

1 ... 14 15 16 ... 27
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За двома зайцями, Старицький М. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За двома зайцями, Старицький М. П."