Читати книгу - "Лірникові думи, Руданський"

class="stanza">

І задумав їден мельник

Бога налякати.

Щоб не дати свого злого

Млина оглядати.

Лиш не бога ошукати,

Господь знає теє,

І все наше господь знає,

Добреє і злеє.

Тілько господь з Петром-Павлом

Став на міст ступати,

Аж став мельник із-під моста

Як медвідь ревати.

«Рева й же ти, чоловіче! -

Господь йому каже,-

А у млині замість тебе

Нечистий заляже».

І той мельник ізмінився,

І медведем стався.

І на задніх тілько лапах

Людський знак остався.

А в млині його чортяки

Тютюн сушать, стелють,

І, як північ наступає,

На табаку мелють.

ХІV

Господь ходить в білім світі,

Іде коло ставу,

Аж чоловік на вершині,

Скошує отаву.

І що скосить - його жінка

Й діти забирають.

І відносять на горбочок,

Буду накривають.

І та буда незнати-що,

Людям сміх казати -

Блекотянії підпори,

Лободині лати...

«Що ти робиш? - господь каже.-

Помагай-бі, батьку!»

«А що ж роблю? та же бачиш,

Що будую хатку».

«Бійся бога, чоловічеі -

Став господь казати.-

Як ти будеш в сії хаті

Зиму зимувати?»

«Мені на зиму не треба,

Я і сю покину,

Тілько місяць маю жити,

Через місяць згину».

«Як же ж жінка твоя й діти?» -

Став господь питати.

«А я знаю? Може, підуть

До чужої хати».

І здихнув господь, і каже:

«Недобрії люде! ..

Не будете же ви знати,

Коли смерть вам буде...»

І сказав бог - віддалився,

Ходить понад ставом,

І от сонце спочиває,

Смеркне незабаром.

ХV

Розляглися скрізь тумани,

Закотилось сонце!

І приходить в село господь

Під їдно віконце.

І поглянув господь в хату.

В хаті - як годиться.

Не димить убога скалка,

Каганець блищиться.

Сам хазяїн кінець стола

Сидить, в кармазині,

А сусід стоїть, бідняка,

В сірії свитині.

Бідний плаче і ридає,

Багач, ні словечка.

Межи ними, як той каже,

Була суперечка.

І убогий, і багатий

Поле разом мали.

Разом вони обробляли,

Разом засівали.

І на щастя біднякові

Жито уродило,

А багатому все поле

Куколем заплило.

І відрікся багач поля,-

Боже, твоя воля! -

Да і каже: «Котре гарне,

То те моє поле...»

І зачалась межи ними

З того суперечка.

Бідний просить, бідний молить,

Багач - ні словечка.

Наостаток ніби зм'якнув

І бідному каже:

«Завтра нас сам бог розсудить

І поля покаже!»

XVI

Вбогий вийшов, а багатий

В опівнічку саму

Серед поля убогого

Викопує яму.

І садовить у ту яму

Дитя своє враже,

І соломою вкриває,

І до него каже:

«Гляди ж,- каже,- як спитаю,

Чиє сеє поле,

То ти крикни: «Твоє власне,

А бідного голе».

А убогий і не знає.

Рано поставали,

Позбирали всю громаду,

Коло поля стали.

І багатий ізняв шапку

І зачав питати:

«Скажи, боже, хто тут сіяв,

Вбогий чи багатий?»

«Ні, не вбогий, а багатий!» -

Голос одвічає,

А тим часом з-меж народу

Господь виступає.

Виступає й багачеві

Став він говорити:

«З сего часу син твій буде

Вічне землю рити».

І сказав усе народу,

Да і віддалився...

А народ поглянув в яму -

В ямі кріт лиш рився.

XVІI

Вгамувалися багаті

І не обдирали.

Лиш не сим, то другим люде

Бога прогнівляли.

Було святенько, неділя,

Дзвони задзвонили,

І до церкви на молитву

Каждого будили.

Добрі люде позбуджались,

Як годиться, вмились,

Надягнули, хто що має,

Богу помолились.

І на утрені стояли

В церковці святії!

Но не так-то воно було

В їдній хаті злії.

І там, правда, позбуджались

Да роботу мають:

Їдні - закришку щипають,

Ті - дрова рубають.

Господиня їсти варить,

А господар хати...

Ще до служби пообідав

І пішов орати.

І оре він серед поля,

На воли гукає,

Аж Христос іде до него,

Йому розважає:

«Що ти робиш, чоловіче?

Неділенька! Свято!»

«Таких свят,- плугатар каже,

Єсть в року багато!»

І скарав його син божий

Карою своєю:

Плуг, плугатар і погонич

Щезли під землею.

XVІІІ

І приходить бог до церкви,

Став людей збирати.

І у церкві на амбоні

Людям став казати:

«Я, Ісус Христос, син божий,

Кажу, щоб ви знали,

Щоб ви день недільний чтили,

Свята шанували.

Щоби в свято не рубали,

В полі не орали

І коріння в огородах

Своїх не копали.

Щоб коріння не копали

Старії й малії,

Щоб зарання всі стояли

В церковці святії.

Бо я дав вам для роботи

Шість днів на неділю,

А седьмий день для покою

Й найменшому зіллю.

Да ще кажу, щоб всі люде

Милосердя мали,

Калік, старців не гнушались,

Сиріт пригортали.

Щоби старших шанували,

Отця-неньку чтили

І, що я лиш вам говорю,

Теє все чинили.

І як будете, всі люде,

Теє все чинити,

Добре буде вам і дітям

В божім світі жити.

XIX

Як не будете чинити

Того, що я кажу,

Тяжко буду вас карати,

Тяжко вас накажу.

Пущу голод, стануть люде

3 голоду вмлівати.

Пущу помір, зачнуть люде

Мором умирати.

Будуть війни меж царями,

Межи королями,

Буде бійка, буде лихо

Межи всіма вами.

Син на батька, доч на неньку

Стануть підійматись.

Як вода,- крівля по світі

Буде розливатись.