Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Кохання не пожежа, та загориться — не загасиш»
«Йолопи» в особі Степанії збліднули. Голос був громоподібний. І зловісний. І грізний. Захотілося втекти та сховатися.
-Чом завмерла? - подала голос Лукерія, - йди, відчиняй!
-Не піду я, - прошепотіла Степанія, - раптом, там якийсь бандит?
-Та тьху на тебе! Конопатка ніякого бандита не підпустить! Наступний наречений, не інакше! Бач, який рішучий!
У двері знову загупали:
-Я знаю, що ви тут!
Степанія повільно спустилася з ліжка і, навшпиньки, прокралася до дверей. Страшно було, аж до холодних ніг! Здавалося, відчинить двері, а там – лисий головоріз з пістолетом!
Тихенько двері відчинила і обережненько визирнула. Але ні, помилялася! Красень на порозі стояв! Очі – сапфіри, ніс рівний, губи повненькі! На Алена Делона у молодості схожий. Брючний костюм з голочки, зачіска бездоганна.
Побачив «гість», що двері відчинились, ногу у туфлі лакованому в щілину просунув і на себе потяг. Різко, щосили! Степаня так за дверима слідом і полетіла! За поріг зачепилась, зробила перекид через голову і звалилася на спину. З грудей вилетіло повітря з характерним «Хрясь!» і гострий біль пронизав п'яту точку.
Біль для Степанії був поганим порадником. Ось завжди, з дитинства. Так вона терпляча. Добра. Боягузлива навіть. До першого болю. А завдасть хто – ховайтеся всі! Гарячий характер проривався назовні, як після зірваного стоп-крану.
Загалом, влип чолов’яга. Поки Стьопка прийшла до тями, встигла підбити гостю око, порвати піджак і добряче розтріпати прилизану зачіску.
А як отямилася – обомліла, перелякалася. Чоловік точно не з простих! Костюм шикарний мабуть коштував величезних грошей, а на вулиці, біля огорожі, стояла величезна автівка, невідомої моделі. У парі кроків біля ганку застигли два велетня, схожі на охоронців.
«Наречений і на печі знайде»
Стоять Стьопка з чоловіком на порозі дому і в очі дивляться один одному, відірватися не можуть. Вона – кудлата, з розмазаною косметикою, у величезному халаті та босоніж. А він – з запливаючим оком, у піджаку без коміра, на голові гніздо.
"Мати Василева! Точно наречений!» З полегшенням та жахом одночасно подумала Стьопка. З полегшенням, тому що якщо наречений – убивати не буде, а з жахом – значить усе, пристрасть проклята у голову вдарить. І це була її остання здорова думка…
Хвиля бажання, від кінчиків замерзлих пальців і до кудлатої голови огорнула тіло. Повітря вилетіло з легень, долоні змокли, а ноги підкосилися, немов хтось під коліна вдарив. Вона застогнала навіть, так поцілунків захотілося.
Олігарх (а хто, як не він?) зробив на зустріч жінці крок і на коліна бахнувся! За ноги обійняв, утримуючи від падіння і прошепотів побожно:
-Знайшов... моя...
Таким чином, зоровий контакт був розірваний і Степанії вдалося ковтнути повітря.
-Води... - пролепетала вона, - води, холодної...
Олігарх-красень, як по команді на ноги звівся, у хату кулею влетів і не встигла Стьопа очухатися, як із кухолем назад повернувся. «Дякую, Лукеріє!»
-Фуф! Відпустило! Велике спасибі! - сказала, очі в підлогу опустивши, - Ви пробачте будь ласка, що накинулася…
-Амазонка! - захоплено перебив її чоловік, - усе життя шукав! Моя! – на руки хвать, і з її неповними вісімдесятьма кілограмами до хати, наче з пушинкою побіг.
Степанії б опір чинити, зупинити нахабу, накричати. Та ось тільки її уперше на руках несли! І ні аби хто! А олігарх модельної зовнішності! Ось і дала слабину… Ошаліла, за шию вхопилася, голову на плече поклала і потонула у щасті.
Звідки Олігарх дізнався де спальня, не зрозуміло, мабуть нюх у них на «пристрасні місця», але відніс її прямісінько до дідової опочивальні. І єдине, що врятувало жіночу честь, це те, що ліжко виявилося зависоким.
Поки Олігарх збентежено обмірковував, як туди застрибнути з цінною ношею, на допомогу прийшла Лукерія. А може, Єгорич? Коротше, обкотили голуб’ят, гріховним бажанням обійнятих, студеною водою з голови до ніг!
Степаня злякано від обіймів звільнилася, очі руками заплющила і застигла, не знаючи, що зараз буде. Олігарх мовчав. Потім відкашлявся. Хмикнув. А потім пробурмотів:
-Вибачте! Не розумію, що на мене найшло… – Стьопа крізь розчепірені пальці на нього дивилася і не дихала, – дозвольте виправити становище та запросити на побачення? Ви ж незаміжня?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.