Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

 Кров капає у величезну ритуальну чашу з її зап'ястя. І слідом грудний низький голос лунає у залі, проникаючи у саму душу.

– Сьогодні ви станете частиною ордену – Ті, хто дарують життя, – і ми, здається, не дихаємо. До трепету, до запаморочення. – Сама сила Вічної праматері освітить ваші душі, очистить ваші думки та стане вашою дороговказною зіркою. Відтепер ви отримаєте неймовірну силу, і на ваші плечі ляже величезна відповідальність. Тому що головний обов'язок Даруючої – служити самому Життю!

 Мейтроуз бере чашу з ритуальною кров'ю і йде до нас. Кожен її крок супроводжується тихою мелодією-дзвоном. Вона простягає мені чашу, і я слухняно роблю ковток, щоб через два удари серця провалитися в непроглядну темряву.

- Дивно, як вона взагалі змогла кинути поклик, - пробурчала Роуз, побарабанивши кінчиками пальців по стільниці. А я здригнулася, усвідомивши. що тітка ще щось говорила, що пролетіло повз мої вуха. - Як думаєш, вона маг крові?

- Гадки не маю. Та й питати не стану, якщо зустріну. Але… гадаю, що вона хотіла врятувати свою дитину, – трохи подумавши, припустила я. - А мати, захищаючи своє дитя, і не таке може. Неусвідомлено, вона змогла покликати на допомогу. І їй це вдалося, куди краще, ніж вона собі уявляє. І маг крові вона чи ні, це вже не важливо.

– Та вже… – задумливо простягла Роуз, глянула на мене, і підсумувала: – Це добром не скінчиться, – розтерши обличчя долонями, тітонька піднялася зі стільця, перевернула м'ясо в сковороді і знову почала зганяти злість на капусті. Але продовжила вже загальноімперською: - Що пообіцяв Томпсон за твою згоду стати цілителем цього загону?

Здається, запал спав і можна було розслабитися. Що я й зробила, кинувши ложку в недоїдену картоплю і відсунувши миску подалі.

– Обіцяв тобі повернути ліцензію, – взявши в руки кухоль з відваром, що відновлює сили, який приготувала мені тітка за спеціальним рецептом, зізналася я. – І мені місце для практики.

Друге він і так надав би просто тому, що Петренс давно обіцяв мені це місце. Але я вирішила додати значущості угоді, щоб Роуз не відчувала себе винною у всіх бідах Імперії, та моїх зокрема.

І все одно вона нагородила мене таким поглядом, що мені відвар у горло не поліз. І знову перейшла на аратсійську.

– Присягнись мені, що, якщо справа буде погана, ти не мовчатимеш і вирішуватимеш всі проблеми сама, - суворо насупивши брови, зажадала тітка. – Ми підемо, як тільки в твою голову хоч думка закрадеться, що нашому життю хоч щось загрожує! Я занадто багато і надто багато втратила, щоб ризикувати єдиним, що залишилося.

І сказала вона це так, що я не замислюючись кивнула і серйозно аратсійською відповіла:

- Клянуся, - і тут же посміхнулася, маючи намір підтримати тітку. – Але нічого такого не станеться. Все буде добре. Я походжу за загоном, підлікую їх подряпини, і коли вони поїдуть, ми згадуватимемо це все, як маленьку неприємність, з якої вдалося отримати стільки вигод. Уяви: ти знову зможеш практикувати, а я отримаю підтвердження диплома. Чудово ж!

– У місті драги. Вважаєш, буде все так просто. Це вже не добре. Це дуже погано. Повір моєму досвіду, – пробурчала тітка, знову перейшовши на загальноімперський. – Не знаю, кому спало на думку їх притягнути сюди, та й як взагалі вони їх провезли непоміченими. Не кота ж перевозили.

– Порталом, - відпивши трохи чаю, почала без найменшого докору сумління розголошувати секретну інформацію. – Офіцер, який мене допитував, обмовився, що драги пройшли через портал.

Щоправда, я промовчав про те, що звинуватити він намагався у цьому злочині мене. З Роуз стане прямо зараз почати пакувати речі.

- Тоді це не члени Орденів. - Зробила висновок тітка. – Інакше б темні не відстежили портали.

Роуз знала, що каже. Десять років тому, коли впали стіни Аратсішана під натиском імперських магів, вона повела одну маленьку дівчинку в глиб Імперії, відкривши портал і ледь не віддавши за це життя. Тому що печать порталу вона креслила своєю кров'ю, а наповнювала своєю магією. Життєвою силою. А все, щоб нас не могли відстежити, не змогли знайти. І нехай відновлювалася вона кілька тижнів, проте слідів не залишилося і нас не виявили. А це щось та значить.

- В останні тижні навіть торговці не заїжджали в Горенвіль, - зробивши ковток чаю, зронила я. – Не хотілося б навіть думати, що той, хто засудив місто до мученицької смерті, весь цей час ходив серед нас.

Сказала, і самій стало моторошно від одного припущення.

- Хто знає, - Роуз потерлася щокою об плечо, витираючи невидимий пил. Вона завжди так робила, коли дуже хвилювалася. І продовжила шаткувати капусту. – Часом побоюватися варто саме тих, хто перебуває зовсім поряд. Будь обережна, Трісс. Вся ця справа погано пахне.

Це так. Але хіба хочеться думати, що хтось з ким ти вітаєшся вранці, хтось справляється про твоє здоров'я, кому ти готуєш чай у зимову холоднечу, насправді риє всім могили.

- Трісс, - прочинив двері і покликав із зали льєр Кларенс, вириваючи мене з роздумів про жахливі речі. – До тебе тут гості.

О, Велика праматір, дякую тобі. Навряд чи я б витримала ще натиск тітки Роуз.

- Я не надовго! - Усміхнулася тітці.

І допила чай одним махом, гадаючи на ходу, кому могла знадобитися.