Читати книгу - "Війна Калібана"

- Словами не описати, в якому я шоці, - навіть сарказм у нього виходив м’який, - сьогодні маска була важкою?

Він називав це маскою. Так начебто персона, якою вона була контактуючи зі світом це якийсь фальшак, а та яка спілкується з ним, або грається у розфарбовки з онучками є справжньою. Вона вважала це помилкою, але фікція була настільки комфортною, що вона завжди нею користалася.

- Сьогодні дуже важкою. Чим зараз зайнятий мій коханий?

- Вичитую чорновик тез Кукуррі. Там треба гарувати.

- Ти у офісі?

- Ага.

- Вийди в садок, - попросила вона.

- Позаяк ти хочеш тут опинитися? Ми разом вийдемо, коли ти повернешся.

Вона зітхнула.

- Я можу бути дуже пізно.

- Тоді мене розбуди і ми сходимо.

Жінка торкнулася екрану і він посміхнувся, начебто відчув турботу. Вона розірвала зв’язок. За давньою звичкою вони не прощалися одне з одним. Це була одна з тисяч маленьких звичок, які з’являються у довгому шлюбі.

Авасарала увімкнула настільну систему, дістала тактичний аналіз битви на Ґанімеді, розвідувальні профілі головних військових персоналій Марсу і планувальник зустрічей, вже наполовину забитий генералами після конференції. Вона дістала з сумки фісташку, очистила лушпиння і дозволила сирій інформації перелитися через вінця, омити її розум. У вікні позаду неї інша зірка боролася з світловим забрудненням Гааги, але Венера лишалася найяскравішою.

Розділ шостий: Голден.

Голденові снили довгі, покручені коридори, сповнені напівлюдськими кошмарами, коли його розбудило голосне дзижчання у темній, мов смола каюті.

Хвильку він воював з незнайомими ременями койки аж поки зміг звільнитися і вільно плисти при мікрогравітації. Стінна панель знову задзижчала. Він відштовхнув ліжко до стіни, і натиснув кнопку увімкнення світла. Каюта була маленькою. Сімнадцятилітня протиперевантажувальна кушетка над особистим рундуком тіснилися напроти переборки, туалет з умивальником вбудованим в куток, і напроти койки – стіна панель з нанесеною над нею назвою «Сомнамбуліст».

Панель задзижчала втретє. Цього разу Голден натиснув кнопку відповіді і запитав:

- Де ми, Наомі?

- Фінальне гальмування для високої орбіти. Ти не повіриш, але нас поставили у хвіст.

- Поставили у хвіст черги?

- Ага, - відповіла старпом, - я вважаю, що вони перевіряють кожне судно, яке бажає сісти на Ґанімеді.

- Трясця.

- Трясця. А чий це бік?

- Яка різниця?

- Ну, - відповів капітан, - Земля бажає мене посадити за крадіжку пари тисяч їх ядерних ракет і передачу їх АЗП. Марс просто за один корабель. Я міркую, що це натякає на різні покарання.

Наомі реготнула:

- Вони закриють тебе на завжди у будь-якому випадку.

- Називай мене педантом, значить.

Група, до якої нас поставили в чергу схожа на оонівські борти, але поряд запаркувався марсіянський фрегат, що приглядав за справами.

Джим проказав особисту молитву подяки за те, що дозволив Фреду Джонсону там на «Тихо» умовити його узяти щойно відремонтованого «Сомнамбуліста» замість того, аби спробувати висадитись на «Росінанті». Ваговоз був поки що найменш підозрілим кораблем з усього флоту АЗП. Значно менше привертає уваги, аніж їх вкрадене марсіянське бойове судно.

Вони залишили «Росі» запаркованим за мільйон кілометрів від Юпітера у точці, на яку ніхто не зверне уваги. Алекс заглушив корабель, лишивши увімкненими лиш повітряні рециклери з пасивними сенсорами і скоріш за все кублився в кабіні в ковдрах, увімкнувши обігрівач та чекаючи на їх виклик.

- Ок, я піднімаюсь. Повідом Алекса вузьким променем про ситуацію. Якщо нас заарештують, він має відвести «Росі» на «Тихо».

Голден відкрив рундук під койкою і дістав неоковирний зелений спортивний костюм з написом «Сомнамбуліст» і прізвищем Філіпс на кишені. Відповідно до корабельного реєстру, наданого чарівниками з «Тихо», він був першокласним членом команди Вальтером Філіпсом, інженером і головним бригадиром на харчовозі «Сомнамбуліст». Також він був третім у ранзі, в команді з трьох осіб. Відомий своєю репутацією на всеньку Сонячну систему, він вважав за краще що Голден не матиме на цьому кораблі роботи, яка передбачає спілкування з будь-яким представником влади.

Умившись у своєму маленькому рукомийнику вільно падаючою водою (на справді ні), бо система вологих рушників і намилених губок нещадно дерла куцу борідку, яку було вирощено в рамках маскування. Він ніколи не пробував відпускати бороду, тож дещо розчарувався, коли виявив що рослинність на його обличчі росте кущами різної довжини і рівня кучерявості.

Амос відпустив бороду більше у знак солідарності але тепер мав розкішну левову гриву, яку вирішив зберегти і надалі, бо виглядала вона напрочуд гарно.

Голден відправив використаний рушник у циклічну камеру, штовхнувся до люку що вів з каюти до трапу, потім поплив до ходової рубки.

Не те щоб це була повноцінна ходова рубка. «Сомнамбулісту» було майже сто років і його життєвий цикл цілком очевидним чином підходив до кінця. Якби цей зламок не став у нагоді для місії, то скоріш за все фредові люди відправили б старигана на брухт. В останній піратський рейс він вже йшов напівмертвим. Проте перед цим він два десятка років був на «харчовому» рейсі Ґанімед-Церера та й в реєстрі був відміченим як регулярний відвідувач йовіанських супутників, тож зараз він міг прибути з вантажем допомоги.

Фред вважав що з огляду його постійних прибуттів на Ґанімед, є шанс що митники і військові просто махнуть рукою і пропустять без огляду.

Як виявилось, це було занадто оптимістично.

Коли капітан прибув, Наомі працювала за пультом керування. На ній був такий самий зелений спорт костюм, лише ім’я на кишені відрізнялося – Естанца.

Старпом посміхнулась йому, а потім махнула, аби показати щось на своєму екрані:

- Ця група суден перевіряє кожен борт перед посадкою.

- Холєра, - відреагував Джим, збільшуючи телескопічне зображення аби краще розглянути борти і ідентифікувати маркування.

- Це точно оонівські кораблі. - На зображенні щось невеличке швидко рухалось від одного з земних кораблів до великого ваговоза, що стояв першим у черзі. – А це схоже на абордажний шкут13.

- Що ж, добре що ти не місяць її ростив,- сказала Наомі, ухопивши пасмо його волосся, - з цими кущами на голові і жахливою бородою, тебе рідна матір не впізнає.

- Я сподіваюсь, вони не забрили мою матір, - Джим спробував підлаштуватися під легкість її тону, - тре’ попередити Амоса про їх появу.

Голден, Наомі і Амос у короткому, зайнятому рундуками проході прямо перед зовнішнім люком, чекали поки оглядова команда закінчить шлюзування. Наомі