Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли минула десь година, я розбудила кучера, який дрімав у тіні великого дуба, і ми поїхали назад у місто. Коли ми вдруге проїжджали повз віллу, я навіть не глянула в її бік. Обережності ніколи не буває забагато.
Повернувшись в місто, я взяла в найми коня у Алана, майстра з виготовлення карет. В мене не було бажання йти до вілли пішки.
Алан не мав звички здавати коней в оренду, це була одна з причин, чому я взяла коня саме у нього. Іншою було те, що колись я зробила йому добру справу і він почувався моїм боржником. Йому можна було майже довіряти. Він допоможе мені й не виявить зайвої цікавості до того, чим я займаюся.
У нього величезна майстерня на Веретенах, на виїзді з міста по Джакос-Роуд, на нього працює пів десятка теслів. Він чесний, впертий чоловік, який всього добився сам, завдяки своїм умінням і діловій хватці Міри, його жінки.
Я пройшла крізь ворота на його подвір‘я і відразу наткнулася на… якусь штуковину на велетенських колесах. Схожа на велику карету, в якій міг би вміститися велетень.
-- Амра! Як тобі? – вигукнув Алан з другого боку подвір‘я.
-- Шкода коня, який це тягнутиме, -- відповіла я. – Що це до дідька таке?
-- Омнібус. Вміщає сорок пасажирів.
-- Я й гадки не маю, про що ти балакаєш.
Він вдарив мене в плече.
-- Я говорю про великі гроші, жінко. Цей омнібус буде кружляти по Оранжевій Дорозі весь день кожен день. Люди будуть сідати, платити два мідяки і їхати куди треба. Транспорт для робочих мас!
-- Тільки якщо робочі маси працюють неподалік Оранжевої дороги.
Треба признати, що тисячі таки працювали. Це дуже довга і широка дорога.
-- Міра не проти?
Він посміхнувся.
-- Вона не проти гонорару, який я отримаю за його виготовлення тепер, коли він майже закінчений. Щодо моїх інвестицій в цю справу вона більш обережна. Але ти не прийшла сюди говорити про омнібуси. Чи правильно про омнібусів?
-- Знайшов кого питати. І мені дійсно дещо потрібно. Кінь на одну ніч.
Алан вибрав для мене сірого мерина. Судячи з його вигляду, в недалекому майбутньому у коня була зустріч на шкуродерні. Моя довіра до Алана почала зменшуватися.
-- Він зараз здохне, -- сказала я йому.
Алан подряпав своє поважне пузо.
-- Крам – слухняний. А ти сидиш на коні так, наче тобі вставили палицю в одне місце, Амро.
Я сердито глянула на нього, проте він мав рацію. Я вмію сидіти в сідлі. Ледь-ледь. Я росла в бідній сім‘ї в місті, збудованому на схилі гори. В мене не було можливості навчитися. Белларіус не славився мистецтвом верхової їзди.
Алан пообіцяв, що через годину після заходу сонця кінь буде осідланий і готовий, і я кинула йому срібну марку. А тоді пішла додому готувати спорядження.
По дорозі трапилася дивна річ. Якийсь хлопчисько -- я кажу хлопчисько, але йому було років під двадцять – спостерігав за мною.
Він стояв у тіні колони, що підтримує акведук на Смоляній вулиці, на самому краю Веретен, і в нього були найбільші, найдобріші очі, які я коли-небудь бачила у своєму житті. Його голова була поголена, а одягнений він був у простий балахон чернця рудого кольору. Він дивився на мене і легенько посміхався. Я кинула на нього сердитий погляд і його посмішка стала ширшою.
Він не намагався підійти до мене. Я не могла додуматися в чому справа, тож дала собі спокій.
В Люсернісі купа всяких типів. Я продовжила шлях, але відчувала на собі його погляд, поки не завернула за ріг.
Розділ 9
Я заховала Крама у дубовому гаю десь за півтора кілометра від вілли, прив’язавши вуздечку до гілки. Не знаю навіщо я непокоїлася. Крам був з тих коней, яких зовсім не цікавили мандри. В нього був вигляд каторжника, який втратив будь-яку надію втекти, і який просто чекав на смерть.
Взагалі-то я не збиралася проникати сьогодні на віллу Гейруса; я планувала всього лиш добре придивитися до розташування маєтку, і поглянути, які засоби безпеки він використовує. Я мала намір зробити це з відносної безпеки покинутої вілли по сусідству. Принаймні, такий в мене був план.
Ніч була темною, але не такою темною, як мені б хотілося. Тут, на околиці міста, штучного світла майже не було. Ніякого вуличного освітлення, жодних ліхтарів чи свічок у вікнах з обох боків вулиці. Тільки зорі й місяць. Але місяць був майже повним і кидав яскраве срібне світло з безхмарного неба. В мене чудове нічне бачення; і цю перевагу буде зведено нанівець.
Наступних пів години я провела крадучись порослою бур‘яном канавою, що пролягала вздовж Джакос-Роуд, рухаючись в напрямку вілли так тихо і швидко, як тільки могла. На щастя, вона була суха, як кістка, але час від часу я полошила якісь створіння. Опосума, змію. Ще пару інших істот, яких я добре не розгледіла. Я жителька міста, провела в ньому майже все своє життя. Тому не довіряю природі. Це була неприємна, нервова подорож.
Я була одягнена в темне, темно-сіру бавовняну блузку і штани, і пару чорних черевиків на тонкій підошві. В кишені в мене була чорна, шовкова маска, на випадок, якщо доведеться заховати обличчя. Інакше вона мене б відволікала. Будь-яка частина одягу, яку ти не носиш щодня, може відволікти, а в моїй професії, втрата концентрації може
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злодійка, яка смикнула лихо за косички», після закриття браузера.