Читати книгу - "Смаки раю"

аналог чоловічих каварень була підставою для висміювання саме тому, що вони стали не більше ніж карикатурами на свій прототип. Достоту так само й Kaffeeklatsch («пересуди за кавою») обернулися в об’єкт глузувань у чоловічих жартах XVIII–XIX століть, де їх трактують як пародійну підробку каварняних розмов. Із другого боку, від XIX сторіччя чоловічі розмови в каварнях набувають дедалі більше рис того-таки домашнього пліткарства, в якому вправлялися за кавою жінки. Зрештою, ці тенденції зливаються в XX сторіччі, коли кількість пліткарських літературних каварень зросла, чоловічий світ полишає каварні, а їх окуповують дамські гуртки — запізніла помста патріархальній каварняній культурі.

Жіночі посиденьки за кавою у XVIII столітті (Абрагам Шнапгун, «Чайне товариство»)

Доволі рідкісна тема в малярстві, на відміну від зображень родинних зібрань за кавовим столом.

Карикатура на посиденьки за кавою (ХІХ століття)

Німецька кавова ідеологія

Подібно до того як жіночі «посиденьки за кавою» були вбогою імітацією каварень, споживання кави в Німеччині XVIII сторіччя було блідим наслідуванням англійської та французької моделей. Провінціалізм — постійний жереб німецького міщанства після Тридцятилітньої війни — виднівся навіть у стилі й меті, з якими споживали каву. Звісна річ, у Німеччині XVIII сторіччя також були каварні, але їх годі порівнювати з лондонськими чи паризькими. Вони мали, як зауважив принаймні один сучасник, помітно «міщанський характер». Можливо, у торгових центрах, як-от Гамбурґу чи Ляйпциґу, вони й виконували соціальні функції, близькі до функцій ка- варень у західноєвропейських метрополійних центрах, однак, знову-таки, у менших масштабах.

Німеччина перестрибнула той «громадсько-героїчний» період каварень Англії та Франції, позаяк тут кава від самого початку була обмежена приватним, домашнім споживанням. Замість каварняної атмосфери тут панував ідилічний дух, «тісне переплетення нового напою із затишною і комфортною Gemutlichkeit родинного життя», — словами історика культури Пауля Гофмана. «Iдилії» Гайнриха Фоса найкраще передають цей дух, скажімо, його вірш «Сімнадцятий день народження»:

Над грубою матуся стояла, смажила каву ретельно

В пательні, на жарі, дерев’яною ложкою мішала;

Шкварчали, пражились зерна, бронзовіли, а пахощі пряні

Тимчасом здіймалися димом парким, струменіли у кухні та сінях.

Ось вже й млинок з камінкового припічка зняла,

Всипала зернят і, міцно коліньми стиснувши,

Лівою пудло тримала, правою ж корбу крутила моторно.

Неодмінно ощадна, визбирує з поли зернята стрибучі,

Грубо змелену каву пересипає у сірий папір.

Ця «ідилізація» кави в Німеччині XVШ століття була, проте, не таким уже й простим процесом, як може видатися на перший погляд. Тут у гру входить іще й цілком інший мотив. Цей німецький стосунок до кави передає і німецький стосунок до поступовіших націй Заходу. кава, власне, ніколи не здобулася б на те визначне місце, яке посіла у житті німецького міщанства, якби вже не була напоєм, що символізував могутність, котру Англія та Франція тоді вже отримали в світі. За допомогою кави німецьке міщанство долучилося, наскільки могло, до західного міського життя, на яке саме ще не здобулося. Це були ті самі механізми, які зробили англійську літературу верховною моделлю для німецьких авторів ХШІІ століття і спонукали, приміром, Лесинґа давати своїм героїням англійські імена.

Із другого боку, ця тенденція німців брати участь у світовій історії, імітуючи певні символічні форми західної цивілізації, з якої їх було вилучено, передбачала й певні видозміни цих форм; вони германізувалися, часом до невпізнанності. Ось так кава, що розпочинала кар’єру як символ громадського життя, активності, діловитості тощо, закінчила її символом родинного життя і хатнього затишку.

Стосунок Німеччини до кави надалі ускладнювали політи- ко-економічні проблеми. Вони також були пов’язані з неучастю Німеччини у світовій історії, тобто у світовій економіці, й полягали в тому, що для колоніальних держав на кшталт Англії, Голландії або Франції не становило проблеми роздобувати каву. Майже до кінця ХШІ сторіччя вони діставали запаси кави простісінько з аравійського півострова. коли ж стало зрозуміло, що популярність кави не буде минущим явищем, а сама вона навіть стала щоденним напоєм дедалі ширшого кола населення, ці країни почали виробляти каву самостійно. Голландці вирощували каву в своїх східноіндій- ських володіннях, зокрема на острові Ява, а французи — на Антильських островах. У такий спосіб вони дотримувалися фундаментального принципу меркантилізму — завозити якомога менше товарів, тобто віддавати якнайменше грошей за межі своєї країни. (Англійці обрали відмінний від голландців і французів шлях: вони повністю перейшли на споживання іншого напою — чаю. Зрештою, це окрема тема, яку ми висвітлюватимемо далі.)

Німецька Рихтерова каварня

Німецька Класиґова каварня

Вона ніколи не здобулася на те суспільне значення, якого зажили її лондонські, паризькі чи віденські посестри. Порівнюючи зображення Рихтерової та Класиґової каварень у Ляйпциґу із паризькими каварняними сценами (див. вищ.), одразу помітимо їхній відмінний характер. Тоді як паризькі cafe справляють враження критої вулиці, ляйпцизькі каварні радше скидаються на світлиці, куди чомусь вирішили допустити загал.

Німеччина, що не мала колоній, мусила вдовольняти свій попит на каву коштом імпорту, який забезпечували посередники. У такий спосіб із країни витікали велетенські суми. Здебільшого вони осідали у голландських і французьких скринях, адже їхні кавові плантації виробляли достатньо кави, щоб не лише задовольнити власний попит, а й експортувати її третім країнам, зокрема Німеччині. Звичайно, такий стан речей не дуже впливав на споживання кави в Німеччині у першій половині XVIII століття. Усе змінилося після 1750 року. Кава разом із низкою інших привізних товарів потрапила під пильне око меркантилістської економічної політики. Державні заходи з метою обмеження споживання кави не забарилися: вище мито на каву, державна монополія на її продаж і смаження, ба навіть прямі заборони.

Кавова ідилія

Молодий Ґете за кавовим столом на картині кінця ХІХ століття пензля Франка Кірхбаха (1859–1912).

Самих тільки економічних причин цієї нової політики було замало, щоб вона стала прийнятною для населення. Її треба було зодягнути в ідеологічні, в цьому випадку — патріотичні, шати. Для Німеччини в економічному сенсі кавові зерна росли надто високо на дереві, тож їх охрестили «гірким виноградом». Каву проголосили ненімецьким напоєм не тільки через відтік грошей із країни, який робив її біднішою, а й через те, що вона витіснила освячений традицією національний напій — пиво. Класичний реакційний аргумент. Його можна знайти у творах таких письменників, як Юстус Мезер