Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Софія прокинулася без будильника. Тихо пройшла на кухню. Приготувала на сніданок кашу на молоці. Проста страва перетворилася у синє море завдяки перетертій чорниці. Море по сторонах обліпилося пальмовими стовбурами з бананів та листям з ківі. Кокосами стали волоські горіхи. А яблучне варення зіграло роль сонця. Не дивно, що хлопчик з’їв усе з тарілки.

Вони одягнулися і Софія, як і було домовлено вчора, завела Артура у гурток. Після цього повідомила Вірі, що малий вже на заняттях і ненав’язливо запитала, як у неї справи. Подруга відповіла, що Мирон зраду заперечує, тому, тимчасово, вона відклала їхнє розлучення.

Дорогою до «Арго» дівчина знову перечитувала контракт про спільне виховання дитини. Все було прописано до деталей. Зокрема, були пункти, які Софія навіть не передбачила. Так, за договором, дитина повинна була жити з матір’ю до того часу, доки годуватиметься грудним молоком. При цьому, батько мав право три доби на тиждень бути поряд з ними (на чиїй території – обирали самі сторони). Це був обов’язковий пункт, який передбачав зближення батька та дитини.

Як тільки немовля відлучиться від груді, вона почергово повинна була жити у матері та батька (час також визначався при обговоренні).

Окремим пунктом виділялися святкові дні. Про те, де дитина проводитиме Різдво, Великдень, свій день народження, батьки повинні були домовлятися загодя.

А ще деталі вихованні, релігійні питання, фінанси, канікули, виїзди за кордон, умови проживання і десяток інших не менш важливих нюансів.

Контракт передбачав усе і навіть більше. Гортаючи віртуальні сторінки, Софія зловила себе на думці, що якби всі пари, які планували народити дитину попередньо складали такий контракт, де чітко вказані обов’язки та права кожного партнера, у світі було б більше щасливіших дітей.

Коли Денис зайшов у зал, Софія вже чекала його за тим самим столиком, за яким вони сиділи минулого разу. Він поглянув на годинник: до назначеного часу було ще десять хвилин. Що ж, пунктуальність – теж одна з рис характеру, які він хотів бачити у матері своєї дитини.

Чоловік підійшов і, як і минулого разу, зупинився за її плечем. Дівчина повернула голову і підвела на нього погляд. І от йому нарешті вдалося роздивитися колір її очей. Вони були звичайного світло-карого відтінку. Нічого особливого. Загалом, як і все решта в ній.

– Доброго дня!

– Привіт, – усміхнувся їй.

Чоловік сів навпроти й лише тепер помітив, що дівчина вже зробила замовлення. В її руках була склянка апельсинового соку.

– Сьогодні не чай? – запитав, вказавши на стіл.

– Чай, останніми днями, мені не вдається випити, – відповіла.

Денис нічого не зрозумів. Але і допитуватися не став. Він замовив для себе мінеральну воду і коли офіціантка відійшла, уважно подивився на Софію.

– Я готова обговорити умови з вами, – по-діловому сказала.

– Прошу, перейдімо на «ти».

Софія згідно кивнула і Ворон продовжив:

– Я можу дізнатися, що змусило тебе змінити рішення?

Якщо вся річ в тому, що він добре дбатиме про дитину, бо багатий, то це ускладнить співпрацю. Йому потрібна жінка, яка в першу чергу бачить у ньому батька своїх дітей, а не гаманець.

– Так, мабуть, навіть варто, – вона прокашлялася, зробила ковток соку. Але від кислого напою її голос став ще більш хриплим. – Після нашої зустрічі я пішла на день народження похресника. Не буду вдаватися у деталі, але я чудово провела час в компанії дітей. Однак вкотре переконалася у тому, що шлюб – це одна з найгірших вигадок суспільства. Тож, я ніколи б не вийшла заміж, але хочу дітей. Хочу вчити їх, піклуватися про них, хочу любити їх.

Вона подивилася на Дениса, але він мовчав.

– Того, що ти дізнався про мене, достатньо, аби зрозуміти, що народжу здорову дитину. Але ти знаєш про мене надто мало, аби на повну усвідомити, що я буду хорошою мамою. Тим паче якщо у моїх дітей буде тато, який хоче того ж, що і я. Тепер я можу поставити кілька запитань тобі?

– Звичайно.

– Чому вибір впав на мене, я здогадуюся. З фізіологічної точки, я ідеальна кандидатка для народження дитини. Але невже серед твоїх знайомих немає жінок, які б хотіли від тебе народити?

– Є, – коротко відповів. – Але всі вони хочуть не стільки мою дитину, як мене самого. Мене ж це не влаштовує.

Вона з розумінням хитнула головою.

– Ти ознайомилася з контрактом? – запитав.

– Звичайно. І хочу змінити кілька пунктів. І дещо додати.

– Що саме? – насторожився чоловік.

– Я достатньо заробляю і не бажаю, щоб всі витрати лягали на твої плечі.

– Гаразд.

– А ще…, – тут вона покусала щоку, підбираючи слова, – я не бажаю, щоб наші рідні знали про цей контракт. А тим паче наша дитина.

Сказавши «наша дитина», Софія відчула, як її тілом пробігає приємне тепло. Щось схоже вона відчувала кожного разу, коли була за крок до здійснення заповітної мрії. Таке з нею було, коли їй вперше заплатили за ілюстрацію; коли вийшла у світ книга Солодкої четвірки; коли вона найняла бригаду будівельників для спорудження свого дому. І ось тепер, коли вона може стати матір’ю.