Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мелані
Після закінчення пар я наче вичавлений лимон, попрямувала до зупинки. На вулиці було холодно. Останній місяць осені виявився досить дощовим і прохолодним. Пронизливий вітер нагадував про скорий прихід зими. Я щільніше закуталася в пальто з шарфом, присіла на лавочку, в очікувані маршрутки.
День виявся надто важким - розмірковувала я. З Дімою буде не все так просто, розпещений синок не звик сприймати критику в свій бік. А ще, мене бентежив Алекс і його не однозначні погляди. Як мені витримати цих кілька місяців і не закохатися в нього, в його неймовірні очі. Я розуміла, що це все не правильно, але серце вже почало жити своїм життям.
— Меланія Олександрівна, можна вас підвезти? - зупинивши дороге авто біля зупинки, звернувся до мене Алекс.
— Дякую, але не потрібно, я почекаю на маршрутку. Мені не далеко.
— Наступна маршрутка буде через пів години, вже досить пізно і вони так часто не їздять. Тай на вулиці холодно, сідайте в машині зігрієтеся.
Я оглянулася навкруги.
— Нас ніхто не побачить, якщо це вас хвилює, окрім нас двох тут нікого немає, - продовжував переконувати мене Алекс.
— Добре, твоя взяла я справді замерзла поки сюди йшла.
В авто було затишно, м'які крісла обтягнуті чорною шкірою. До блиску натерті панелі. Весь салон увібрав запах Алекса, запах жасмину і сандалу. Він відразу включив кондиціонер на тепло. Лагідно взяв мої долоні в свої щоб зігріти. Я відсмикнула руки, але Алекс не відпустив, а ще міцніше стиснув їх.
— Мел, не пручайся, я тільки зігрію твої руки, вони надто холодні. А ти сьогодні всіх здивувала. Скажу так, тобою почали захоплюватися студентки, - ніжно погладжуючи мої руки промовив він.
— Відпусти я вже зі грілася. Здається, ти пропонував підвести.
Він відпустив мої руки і нахилився надто близько до моїх губ. Я напружилася. А серце шалено почало гупати. Зловила себе на думці, що хочу спробувати на смак його соковиті губи. По тілу, неначе пройшов електричний розряд.
— Безпека в першу чергу, - потягнув пасок і зачепив його.
Алекс завів машину і ми рушили. Декілька хвилин ми їхали в тишині.
— Мел, побачивши тебе сьогодні, я зрозумів, твою дивну реакцію в кінотеатрі, - порушив він тишину. Чому ти не відповіла прямо?
— Ну, - потягнула я невпевнено, - мабуть тому, що не бачила потреби.
Він нервово стис руль і натиснув на газ. Я втиснулася в сидіння машини від несподіванки.
— Ну так, нащо тобі здався якийсь студент, - роздратовано гаркнув він.
— Алексе, я тебе не хотіла образити. Ти не так мене зрозумів.
— То може просвітиш мене?
— Просто, це все неправильно. Ми надто різні, як на мене, - він різко загальмував машину. І пильно глянув у вічі.
— Приїхали, Меланія Олександрівна, - сказав роздратовано.
— Дякую, і бувай Алексе.
— По моєму, це ти, Мел, судиш книгу по обкладинці, не пізнавши її, - кинув він мені вслід, моїж слова сказані на парі
За мить машина з вереском зірвалася з місця. Втомлена і роздратована я піднялася в квартиру. В квартирі мене зустріла тишина.
— Віталіно, ти вдома? - Заглянула в її кімнату, нікого. Вийняла телефон і набрала сестру. За третім разом мені відповіли, - Віто де тебе носить? Чому ти ще не вдома?
— Мел, я у Ритки, ми займатися будемо до пізна і я залишуся з ночівлею. Я тобі написала в чат.
— Вибач, я не побачила, у мене сьогодні був важкий день.
— А що в тебе з голосом, Віто?
— А що з ним не так, - хіхікнула вона, - зі мною все гаразд. До завтра, Мел.
І поспіхом вибила розмову. Я розгублено стояла деякий час, з телефоном у руках. Найближчим часом потрібно з нею серйозно поговорити - подумала я.
Знявши одяг, зайшла в душ. Гарячі струмені води змивали залишки насиченого дня. Після душу я відчула себе набагато краще. Одягла халат, пройшла на кухню, щоб приготувати вечерю. Бо поїсти сьогодні так і не встигла. Повечерявши на самоті, вимила посуд і пішла спати. Але сон ніяк не приходив, я подумки знов і знов поверталася до Алекса. Його губи, як заборонений плід, манили спробувати їх на смак. Як себе далі поводити з Алексом я не знала.
Наступні дні тижня пройшли в більш менш нормальні обстановці. Діма на мої пари не приходив. З студентами я теж знайшла спільну мову. Алекс інколи приходив на пари. Сухо вітався, сідав на задню парту і пронизував своїм блакитним поглядом, мовчки. Іноді з цікавістю вивчав мене.
Повертаючись додому я зайшла до супермаркету, взяти нам з сестрою смаколиків. Хотілося побалувати себе, під кінець важкого робочого тижня.
Повернулася пізно. Віталіни ще не було вдома. Я зняла одяг і пішла в душ. Змивши з себе втому я вийшла і наткнулася на розгублену Віталіну.
— Мел, а ти що вже вдома? - спитала відводячи погляд вона.
— Так. А де мені бути? Віто, що з тобою? Де ти весь час вештаєшся? Останнім часом тебе вдома немає.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.