Читати книгу - "Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Не треба ганятися за щастям,
треба лягти на його шляху»
Марк Твен.
13.02.2024
Вранці мало не проспала, ризикуючи знову запізнитись на пари. Думаєте серіали? Гірше. Я замість сну гортала наші фотографії! Погані знімки видалила, а що робити з рештою, які мені шалено подобаються? Ще й Льоша підлив масла у вогонь. Виклавши фото з поцілунком у мережу за підписом "Моя кохана дівчина". Сам, напевно, виклав і забув, а я вже в десятий раз перечитую.
Скінчилося все тим, що Льоша сам написав мені, правда, не освідчення в коханні звісно, а більш прозаїчне: "Лягай спати, моя чокнута напарниця"
- Сам дурень, - не втрималася я від повідомлення у відповідь.
- А я й не заперечую. Добраніч.
- Приємних снів.
Засинала з усмішкою на губах. Прокидалася теж з усмішкою, правда від зацікавленого сопіння Ангелини. Сестра і букет в її руках - знайома картина.
- Тримай, але знай, що мені потрібні подробиці!
Взяла букет з нетерпінням дістаючи з його надр записку. "Реабілітуюсь. І щоб ти була впевнена, що це від мене... Добрий ранок, моя Ч.Н.!"
- Розповідай! - нагадала про себе сестричка.
- Обійдешся! - клацнула її по носі і, наспівуючи невигадливий мотив, потупала у ванну. «Добрий ранок, Україно! Прокидайся вже мала…»
Закінчення пар чекала з нетерпінням, настільки помітним, що в оточуючих почали виникати питання, але приховати хвилювання я не могла, не виходило. Я чекала на нову зустріч. І ось, реве мотор, під вікном стоїть знайома постать, а я лечу сходами так, ніби в мене виросли крила.
Хочеться з розбігу обійняти його, але я зупиняю себе. Бо це ж безглуздо, мабуть... Підходжу спокійним кроком, хоча всередині все кипить від емоцій.
- Привіт, дякую за букет. Адже цей від тебе? - запитала, не стримавши посмішку.
- Винятково.
– Куди сьогодні?
- Виконувати усі дитячі мрії. Але спочатку грітися.
А я що. Я погодилась. Не маю нічого проти гарячої чашки какао. Незабаром ми розмістилися за невеликим столиком у затишному кафе. З вікна відкривався приголомшливий вид на оповиті гірляндами вулиці міста, і це створювало якусь особливу святкову атмосферу.
- Ну що, давай, озвучуй усі свої зимові бажання-спогади.
- Навіть не знаю... - сказала, підносячи до губ чашку. - Ну, ангела на снігу робили. А як ти розважався у дитинстві?
- Ми збиралися з друзями та влаштовували снігові баталії.
- Ну, то що тебе зупиняє?
- В сенсі? - тепер, схоже, моя черга вводити його у ступор питаннями.
- Дзвони, пиши друзям. Влаштуємо бій!
- Ти серйозно?
- Абсолютно!
- Ну, дивись... Сама напросилася.
Місце битви було вирішено влаштувати в одному з двориків неподалік від нашого будинку, де дуже вдало знайшовся пустир, завалений ще нехоженим снігом. Друзі Льоші мені сподобалися: юрист, ветеринар і навіть власник кафе, а ось подивіться, приїхали ж у вечір робочого дня, щоб пограти у сніжки. Ось це називається справжня дружба!
А далі було весело. Десятки, навіть сотні, сніжків вирушали у політ, спочатку цілеспрямовано, потім уже без розбору, але це нікого не хвилювало. Мало хто міг пройти повз таке дійство, залишившись байдужим. І наша компанія розросталася, як снігова куля, повертаючи у безтурботне дитинство та стираючи будь-які вікові рамки.
Мої рукавички, правда, виявилися надто тонкими і швидко промокли, але Льоша не довго думаючи віддав свої, чим остаточно підкорив моє серце.
Додому ми поверталися втомлені та рум'яні, але при цьому безмежно задоволені. І чому я так давно цього не робила? Невже треба було зустріти для цього ЙОГО? Немов у відповідь на мій уявний монолог Льоша різко завмер посеред дороги.
– Я знаю, що ми забули! - з такою інтонацією можна говорити про всесвітній потоп.
– Що?
- А ось що! - він підхопив мене на руки і закинув у найближчу кучугуру вздовж дороги.
- Ти що ... - кричала я в польоті - Робиш?! - закінчила, сидячи в снігу.
– Не я, а ти. Ангела. Пам'ятаєш, ти говорила у кафе? До речі, акуратніше там, бо інакше замість прекрасного створіння вийде восьминіг.
– Я ж просто згадала! - сказала, сміючись і завалюючись назад розставляючи при цьому руки.
- Тоді вважай, я тебе просто впустив, - відповів Льоша, падаючи поруч і дублюючи мою позу. - І себе теж.
- А якщо я захворію?
- Я тебе вилікую.
У чорному оксамитовому небі сяють зірки, пливуть рідкі сіро-сині хмари, м'яко планують сніжинки, що сяють у світлі ліхтарів наче метелики. Взимку темніє рано і в багатоповерхівках вже засвітилися різнобарвні вікна. На деяких висять гірлянди, і ми ніби наввипередки показуємо один одному найцікавіщі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова», після закриття браузера.