Читати книгу - "Наказати серцю, Богдана Малкіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Ярослав
Коли я поряд із нею, більше нічого не має значення. Інколи хочеться покинути усе, забрати Ясенію й утекти світ за очі. Єдине, що зупиняє — любов до музики. Знаю, що без неї довго не протягну.
“Буду за п’ять хвилин” — читаю її повідомлення та стискаю телефон у руці. Грудну клітку заповнюють хвилювання. Частково ще й через те, що батькам Ясенія дуже сподобалася, коли позавчора я познайомив їх. Їхня підтримка завжди мотивує йти тільки вперед.
“Чекаю”
Додаю емодзі з цілуночком та усміхаюся, уявляючи, як скривилося б обличчя Матвія від цього. Він ненавидить усі ці ніжності, геть не розуміє їх. Тому коли випадково помітив наше листування, почав глузувати. Недовго, адже я одним лише поглядом нагадав йому про секрет.
Таксі, на якому приїжджає Ясенія до будинку, зупиняється біля дверей дому і я бачу, як вона швидко заходить всередину. Йду до дверей та із завмиранням серця прислухаюся до того, що відбувається в коридорі. І щойно чую тихий шелест, відчиняю двері та обіймаю мою дівчинку міцно-міцно.
— Я не відпущу тебе до ранку, — кажу їй, зариваючись носом у волосся. Вона має такий приємний аромат, що я просто дурію.
— Вони мене вб’ють, — відповідає Ясенія, маючи на увазі батьків. Її голос засмучений, але я знаю, як розвеселити цю дівчину.
Театрально зітхаю, даючи зрозуміти, що буде так, як вона скаже, а потім запитую, вкладаючи у голос якомога більше страждання:
— Ну хоч тортик будеш? З ванільним кремом, як ти й любиш.
— Я з’їм його весь, якщо ти мене поцілуєш прямо зараз!
У її очах стільки закоханості, щастя та приємного очікування, що я без зволікань обхоплюю долонями симпатичне усміхнене обличчя й повільно цілую, насолоджуючись ніжними солодкими вустами. Ясенія робить мене п’яним, слабким. Ще ні з ким мені не було так важко тримати себе в руках, проте вона й не хоче цього. Сама першою йде на зустріч, говорячи прямо, чого хоче. Тому торт відкладається на пізніше…
***
— Я завжди знав, що всиновлений. Але жодного разу не відчував, що прийомні батьки ставляться до мене як до чужого.
Ніколи й нікому я не говорив цих слів, бо не вважав за потрібне. Але з Ясенією все інакше. Вона інакша. Інколи мені здається, що ми знали одне одного усе життя, або навіть раніше, ще до того, як народилися. Це ж можливо, чи не так?
— А мені навпаки здається, що я чужа в сім’ї.
Вона лежить поряд і вимальовує візерунки на моєму плечі. А я тим часом граюся пасмом шовковистого чорного волосся.
— Ти хотіла б щось змінити у своєму житті? — запитую обережно. Знаю, що їй важко суперечити батькам, але не збираюся ставати причиною їхніх сварок. Ясенія сама повинна вирішувати, як їй вчинити.
Вона довго думає, нахмурившись, а я тим часом роздивляюся її обличчя, яке прекрасне навіть тоді, коли на ньому немає усмішки.
— Я б хотіла змінити їх, — зрештою каже. — Маму й тата. Вони такі… такі… нечемні! — усміхаюся її доброті. Навіть тут Ясенія обирає таке невинне слово, хоча впевнений — відчуває до них набагато більше негативу, ніж несуть її слова. — Я завжди намагалася бути хорошою, а вони все одно часом контролюють та недовіряють. Я не знаю, скільки зможу приховувати наші зустрічі.
— То може варто сказати правду?
Вона відводить погляд і стає сумною, моментально викликаючи в мені відчуття провини. І нащо лише сказав це?
— Вони нас розлучать, — хитає головою дівчина, продовжуючи ховати від мене очі. З’являється відчуття, ніби вона від мене щось приховує, проте я одразу ж його проганяю. Ясенія сказала б мені, якби її щось турбувало.
— Торт? — запитую, натякаючи, що не варто продовжувати цю тему, аби не засмучуватися.
— Торт, — дівчина нарешті усміхається і я різко встаю та підхоплюю її на руки, викликаючи дзвінкий дівочий сміх.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наказати серцю, Богдана Малкіна», після закриття браузера.