Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

— Сашко, якщо ти хоч раз обдуриш Олену, чи пожартувати надумаєш — наступного разу вона тобі не повірить. А це може бути той самий випадок, коли небезпека реальна. Тому, запам'ятай, якщо вона через тебе постраждає — я не розсерджусь… Ні. Я просто вважатиму тебе шмаркатим дівчиськом. І ставитимусь відповідно.

О, опустила очі. Точно збиралася за першої ж нагоди вкласти блондинку в бруд. Тепер тричі подумає. Оленка навпаки, дивиться з вдячністю. Фухх… І воно мені треба було?

За з’ясовуванням хто кому хто дійшли до мого будинку. План пошуку зниклих грошей я вже розробив, так що лишилося тільки виконати його. До того ж, бажано, довго не вовтузитися. Якщо Хантери тримають цю ділянку під контролем, як імовірне місце моєї появи, то нас засічуть миттєво. І до прильоту групи швидкого реагування буде не більше сорока хвилин. Не те щоб я сильно побоювався сутички з карателями, приблизно знаю вже, як їх знищувати, але зараз, коли поруч недосвідчені дівчата… а в Олени навіть генератора силового поля немає… краще не нариватися.

— Тут розділимося. Ви обійдіть будинок ззаду і уважно огляньте ділянку навпроти першого та третього під'їздів. Завширшки метрів п'ятнадцять. Шукати все, що нагадує гаманець.

— А ти? — Це Олена. Дівчині реально не по собі. Не звикла тривалий час залишатися на відкритому просторі.

— Я йду у підвал. Є можливість, що він там. Шукайте добре. Ці гроші — наша перепустка у багате та спокійне життя. Нові документи, затишний будиночок… Хороша їжа.

Дівчата обмінялися швидкими поглядами і насупилися. Трясця, та що знову не так?

— Милі мої, послухайте уважно і більше до цього не повертатимемося. Ми тепер не просто випадковий набір супутників, ми — одна бойова група. А це навіть більше, ніж сім'я! Від кожного залежить життя інших. Тому, ніяких чвар. Всі повинні бути впевнені один в одному, як у собі! Ви потрібні мені обидві! Але, якщо хтось із вас думає інакше і вважає себе кращою за іншу — я, як би не було шкода, негайно з нею попрощаюся. Сашко! Оленко! Я зрозуміло пояснив?

Хвилинна пауза, обмін поглядами і майже одночасне:

— Так…

— От і добре. А тепер потисніть одна одній… чи, гм… обійміться… не знаю, як у дівчат прийнято.

— А ось так… — Олена робить крок до Сашки, обіймає її і міцно цілує у губи. Горобчик спочатку слабо тріпоче, але скоро затихає і, начебто, навіть відповідає. Загалом, смачний поцілунок вийшов.

Ну, у них і завихрення в головах. Хлопці, не зійшовшись характерами, давно б начистили один одному фізіономії, а потім випили разом і все — друзі до могили.

— Ми пішли? — питає Лисиця, посміхаючись одними очима. Сашка, вся червона, дивиться під ноги.

— Ідіть… і уважніше.

— Так, ми зрозуміли… Хто ж не хоче… нового життя та смачної їжі.

От зараза. І не зрозумієш: цитує чи насміхається? Гаразд, на фіг всі ці проблеми. Роздратують — реально прожену… Погано мені було одному, чи що? Гм... Мовчи, можеш не відповідати.

«Данж «Підвал». Увага! Ви заходите на ворожу територію! Увага! Ви вже вчетверте вступаєте до локації «Підвал». Коефіцієнт досвіду знижений до 0,25. Нагорода звичайна. Рівень мобів підвищений у 3 рази!»

А мені тут, по ходу, зовсім не раді... Навіть вхідні двері не впізнали. Як і вперше ледве-ледве відкрив. І це з прокачаною до семи силою. Не напружуйтесь... Може, я й не піду до кінця. Мені б місце, де труп сержанта лежав, уважно оглянути. А там, як часу вистачить. Про групу швидкого реагування не забув.

Перший пацюк кидається на мене тільки-но я переступив поріг. Реально рівень підріс. Не пацюк, а натуральний ротвейлер. Ну, та нічого. Удар моргенштерном легко пояснює цьому бройлеру, хто є справжнім царем природи. І відразу ж другому, що виринув із підвалу слідом. А потім — третьому… Такому ж полосатику 5-го рівня.

Це скільки вас розплодилося тут, з моменту мого останнього відвідування? Так я півдня до місця добиратимуся. А я не маю стільки часу. Моргенштерн у інвентар — бластер в руку. Одне радує, тепер за кожну тушку система відсипає мені срібною монеткою. Хоч якийсь прибуток.

Перевага плазмової зброї перед ударною очевидна. Стріляю у все що рухається навіть не зменшуючи крок. Десятка півтора точно поклав...

А ось і місце останнього упокоєння інопланетянина. Збільшую рахунок ще на трьох пацюків і… нашестя закінчується. От і добре... Шукай, Леоне... Якщо гаманець з грошима не вилетів із кишені комбінезону сержанта від удару об землю, то він має бути тут. Великий такий товстий гаманець. Півтисячі золотих монет навіть сотками місця займають чимало. І важать відповідно.