Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
День нічого такого не обіцяв. По обіді я купалася в басейні, хоч літо тільки почалося, але дні вже були жаркі і прохолода води давала полегшення.
-До вас гості. - підійшла до мене служниця.
-Хто там? Я нікого не чекаю.
-Леді Астрід. З нею якийсь джентельмен. Вона біля воріт.
-Затримай їх скільки зможеш, а потім проведи сюди.
Жінка кивнула і пішла в будинок.
-Адаме!!- закричала я.- підійди.
Він підняв голову, обтрусив руки, одежу. Я замилувалася ним, хоч це було й не на часі. Який же він гарний. Чого він такий гарний?
Хутко одягла на себе халат. Дочекалася його й потягла до крісла.
-Ця навіжена тут. Астрід. Знов чіплятиметься до тебе. Сідай.- скомандувала.
-Для чого? Як це мене врятує.
-Сідай, не сперечайся.
Він здивовано подивився на мене, але сів. Я , по діловому, відсунула його чим далі до спинки, розвела широко ноги й вмостилася попереду нього.
-Робитемеш мені масаж. Вона не наважиться перервати. Скажемо, що відновлюєш енергію.Хутко.
Саме в цей час вони вийшли на ґанок. Служниця щось їм говорила, намагаючись затримати. Чоловіка, що був з ними я так і не могла розгледіти, було видно лише спину.
Адам поклав мені руки на плечі, трішки приспустив халат і почав легенько масажувати. Та чомусь від цих легких дотиків мене ніби струмом проштрикувало.
-В тебе щось в штанях. Мені муляє. Забери будь-ласка.
Він лише хмикнув:
-Не можу. Це мій член.
-Не вигадуй. Там щось велике.
-Це член. - прошепотів мені на вухо. Його губи майже торкалися мене, подих відчувався на шкірі. Тіло вкрилося сиротами.
-Тобі подобається Астрід?
-Боже збав. З чого такі висновки?
-Чому тоді в тебе ерекція?
-Ти знущаєшся, так?
Далі ми мусіли замовкнути. Ті двоє йшли до нас . І я похолола. Загадковим джентльменом виявився ніхто інший як Барт. Мій горе-коханець. Не мій , звісно, а колишньої Ксенії, але виплутуватися мені.
Посмішки, які були на їхньому обличчі можливо й мали на меті бути милими і привітними, але захотілося відвернутися й не дивитися.
-Ксю, люба- що за мерзенне скорочення. Барт знав, що Ксенія не любила це , але ніколи не зважав.- Я чекав , що навідаєшся ще вчора, навіть дівчаток відправив. Ти ж любиш так погратися. Подразниш мене, а потім прийдеш.
Він підійшов до мене, схилився і поцілував прямо в губи. Намагався залізти язиком. Я студила вуста до посиніння . Як бридотно. Відчула як Адам стис мої ребра, як заскрипіли його зуби.
-Сердишся?- продовжував Барт.- Не варто, крихітко. Ти ж знаєш, я не терплю це все. Мені може й обриднути гратися. Знаєш, скільки жінок хотіло б опинитися на твоєму місті?
Він статечно вмостився в кріслі навпроти. Нас розділяв столик. Поплескав себе по коліно:
-Ходи, я зроблю тобі масаж. Якщо будеш слухняна, може заслужиш і на продовження.
Як? Як можна було бути з таким чоловіком?Що повинно коїтися в мізках, щоб він приваблював? Не дивлячись на все, Ксеія-перша була гарна, освічена, заможна жінка. Може справа в словах кохання, які так щедро розсипав цей мерзотник. Але ж дії. Як ? Скажіть мені, як?
-Він підживлює мене зараз. Я втратила багато енергії останнім часом. Якщо ти не проти поділитися, я залюбки.
Адам знову стиснув мої ребра. Хвилюється? Дурненький, не варто, цей егоїст на таке не піде ніколи.
-Ой, ні.- похитав він головою.- Ти ж знаєш як я цього боюся. Тобі мало слави про смерть рабів? Хочеш добавити ще в список високоповажного лорда?
Він голосно розсміявся з свого жарту. Астрід теж залилася сміхом. От достойна парочка. Чого не зійдуться?
-А чого не попередили, що прийдете?- може й не вічливе питання, та я вже виходила з себе. Ця ситуація, ця неповага до мене. Власне, чого я маю це терпіти.
- Хіба подруга й коханий мають про таке попереджати?- ну нарешті й Астрід узвалася. Я так чекала.- От , були не подалік, вирішили навідати.
Ага, більше місяця й діла до мене не було, а тут така увага.
Далі почалася нудна бесіда, по типу, »як твої справи?» , «нормально, а ваші як?». Розповідь безглуздих нових пліток, згадування старих.
Коли всі теми було вичерпано і в розмові почали зʼявлятися ніякові паузи я очікувала завершення цього «приємного» вечора.
-Не дивлячись на твою погану поведінку.- підморгнув мені Барт.- я все таки вирішив тебе не карати. Ми довго не бачились, як слід. Пішли, проведу тебе в кімнату.
Цікаво, в мене зʼявляється синці від Адамових обіймів. Кожного разу стискає все сильніше.
Тут вже викручуватися не було куди, отже доведеться відмовитися прямо.
-Вибач, я не в настрої.
Бартові очі округлилися. Видно було що він не чекав цього.
-Не заграйся, крихітко, пожалкуєш.
О, як би я хотіла, щоб ти був рішучий і кинув таку недостойну як я. Може мені поталанить і все так легко мине?
Він піднявся, Астрід теж підхопилася. Вони відкланялися і пішли. Як тільки за ними закрилися двері, я полегшено видихнула і осіла, зовсім забувши що за мною Адам. Відповідно обперлася на нього всім тілом.
-Тобі доведеться дати пояснення.-його голос був злим. —Що саме тобі не зрозуміло?
-Ти, яку я знаю, ніколи не підпустила б до себе такого чоловіка. В що ти граєш? Навіщо ти граєш?
І ? Що мені сказати на це? Як це все пояснити. Від безсилля я ще більше завалилася на нього й закрила обличчя руками.
Мені в спину знов почало муляти.
-Тобі потрібна жінка.- бовкунла перше, що прийшло в голову, лиш би змінити тему.
-Так, дуже потрібна.- відповів.
-То знайди. Я не буду проти.- підхопилася, маючи намір іти в кімнату.
Я заплуталась. Дуже заплуталася. Адам вабить мене, але зближення погубить.
-Де накажеш шукати?- спитав.
-За тиждень Рабська Ніч. Матимеш нагоду.
З цими словами я пішла, ні, навіть побігла . Сльози лилися потоком, я не хотіла щоб він бачив їх.
Треба пояснити, що таке Рабська Ніч. Раз на рік, кожен рабовласник зобовʼязаний відпустити раба на одну ніч. Це був їх недоторканий час. Вони збиралися разом, віддавалися уявній свободі. Що там відбувалося, не знав ніхто. Звісно він знайде собі когось. Такий гарний, такий привабливий.
Чого я реву в подушку? Чого? Чого ніяк не зупинюся. Все правильно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплетіння долі, Аріна Спел», після закриття браузера.