Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

мабуть, не дуже чітко вимовив відповідну формулу, яка мала б супроводжувати знак, — адже важко говорити виразно з поводами в зубах. Тож він обернув поводи навколо сідельної луки і спробував повторити заклинання. З такими ж паршивими результатами. "Мої пальці змерзли", — подумав він. Тому маг вирішив порушити мовчанку, ніби вірив, що розмова допоможе забути про мороз і темряву. При цьому він багато чим ризикував — наприклад, подальшою сваркою, — але, як відомо, монархам час від часу годиться ризикувати (чимось невеличким).

- Думаю, що вже близько. І що ми на вірному шляху, – сказав він. І хоч це були не наймудріші слова (всім, як раз, здавалося, що вони в однаковій мірі, як напередодні чи навіть перед тим), іншим двом варто було б з ними погодитися, хоч би заспокоїти атмосферу. Але, звичайно, королівська гордість і аргументованість взяли верх.

- Але ж ти більше навіть не бачиш зірки, — заперечив Касфір. — А дорога повертає.

І справді, знову все небо закрив килим із сірих низькоплинучих хмар. Вогника над горизонтом уже не було видно.

- То що, без зірки пропадемо? Не знайдемо шлях? - Баал Тхас-Ар пирхнув. – Ти сприймаєш все буквально? Легенди теж?

- У моєму королівстві мені підкоряються навіть легенди, — сказав Каспір ні в п’ять (у ті часи число писалося як V), ні в дев’ять (а ця як IX).

Однак слід пам'ятати, що не все, що говорять правителі, негайно ж повинно мати сенс. Подібно тому, що говорять імператори, президенти чи, скажімо, письменники-фантасти. Суть у тому, щоб воно здавалося таємничим. Король не повинен бути людиною, яку дуже легко проглядати (того, що всередині, зазвичай і так нічого дивитися, це зовсім інша справа).

- Якщо ти не віриш у пророцтва й легенди, — засміявся Баал Тхас-Ар, — то скажи мені, будь ласка, що ти везеш у своїх сідельних сумках?

Це було вдале зауваження. У сідельних сумках у кожного були однакові речі, упаковані в акуратні та зручні коробки. Як не дивно, але зміст їх повністю відповідав легендам, переказам, пророцтвам і прикметам, не кажучи вже про підказки Дзеркала Сходу і розвіяних за вітром ворожеїв, перетворених на порох.

Неважко уявити, як би продовжилася ця розмова – недобре. Однак цього не сталося, оскільки увагу мандрівників привернув валун, що лежав на дорозі. Мельгхіор зісковзнув з верблюда і, занурившись у сніг, дістався до каменя, щоб рукавичкою очистити його поверхню й прочитати напис. Він знову сів у сідло з розчарованим виразом обличчя.

- Віфлеєм, — зітхнув він розчаровано. — Ніколи не чув про таке місце.

- Я ж казав вам, що ми заблукали, — почав бурчати Касфір.

- Ваші ворожеї не передбачили такої можливості? - масла у вогонь підлив Баал Тхас-Ар. — А може, щось таки сказали, тільки пам’ять на старість просто підводить?

Жоден чоловік старше тридцяти не любить згадок про свій вік, а особливо це ненавидять королі. Мабуть тому, що, на їх власну думку, вони правитимуть вічно. Касфір почервонів, надувся і вже розмірковував, чи відповісти йому на образу гострим словом, чи негайно звалити супротивника на землю і затягти його в замети (по-королівськи ж, звичайно), як раптом на вершині найближчого пагорбу з’явився чоловік. Це призвело до негайного перемир'я, тому що королі повинні піклуватися про зовнішність більше, ніж інші.

Це було розумне рішення. Не годиться сперечатися перед представником черні, а той, хто йшов, був звичайним пастухом, бідно одягненим і брудним від ніг до ніздрів (вони й правда були брудні!). Тож, це більше був пастух, аніж пастир.

- Стій, чоловіче! — крикнув Касфір, жадібно користуючись нагодою виплутатися з майбутньої бійки, забігши вперед. — Ні кроку далі, кажу!

Це був досить безглуздий заклик, адже пастух був досить далеко, тож, напевно, все одно нічого не почув. І якщо він не міг почути, то не міг і зупинитися. Тож він пішов уперед і, наблизившись, зупинився, мабуть, із власної волі, не далі як за десять кроків від верблюдів. Лівою рукою він почухав кошлате волосся, правою підтягнув штани з неохайно виправленої козлячої шкіри й мовчки почав робити те, що пастухи вміють найкраще: бездумно витріщатися.

- Кажи відразу ж, що це за околиця! – голосно почав Баал Тхас-Ар. Передавати ініціативу конкурентам він не збирався. – Віфлеєм, це велике місто?

- Та ну, пане, — неохоче сказав пастух і голосно підшморгнув. - Не надто велике.

Тут він зупинився, щоб подумати. А через деякий час доповнив сміливу заяву:

- І не надто маленьке. Звичайне. Таке місто.

- Чи є поблизу якесь святе місце, чоловіче добрий? — запитав Мельгхіор.

Пастух знову шморгнув носом.

- Святе місце? — підозріло повторив він. – А я знаю... Це ж, значить, яке?

- Таке, в якому відбувається щось надзвичайне, — підбадьорив його Мельгхіор.

Обличчя селянина проясніло.

- Корчма? — сказав він з надією.

- Зраз накажу його провчити, — холодно сказав Касфір, забувши, що не буде кому виконати наказ короля, оскільки вони подорожували без слуг і солдатів.

Пастух не здавався зляканим. Він сунув палець у ніс і колупався в ньому.

- То ти не знаєш жодного святого місця? — запитав Мельгіор. — І я не маю на увазі корчму. Добрий чоловіче, - додав він.

Пастух почухав голову, зітхнув, засопів і висякався у сніг.

- Не знаю.

- Ось людина, яка знає, як розмовляти з царями, — холодно засміявся Касфір.

Пастух напружився, почувши слово "царі".

- То ви Іроди? - запитав він підозріло, але теж з відтінком невпевненості в голосі. Монархи здивовано переглянулися.

- Хто такий цей Ірод? — запитав Баал Тхас-Ар.

- Цар, мій пане, — налякано відповів пастух. — Цар, великий і жорстокий.

Касфір, Мельгхіор і Баал Тхас-Ар зареготали в унісон.

- Добрий чоловіче, — люб’язно пояснив Баал Тхас-Ар, коли напад веселощів вже минув, — у світі немає великих царів, крім нас. Ми йдемо зі східних земель, щоб побачити чудо, провіщене пророками. Очевидно, тут, в Юдеї, ось-ось станеться дещо, що покладе кінець світу, який ми знаємо.

Довго думав пастух, поки на щоках не виступив іній. Він дряпав, крякав, гриз нігті і нарешті випалив:

- Те ж саме сказав нам ангел!

Маги-монархи перезирнулися.

- Ангел? — з цікавістю запитав Касфір. - Що це таке?

- Це демон такий, значить, привид. У нього був вогненний меч. — пастух допомагав власним поясненням розмашистими жестами рук.

-