Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Аїдо, за нами вже приїхали! - Знову почувся голос мами із коридору, куди я і попрямувала з валізою в руці.
***
Біля нашої домівки вже стояло чорне авто королівського двору.
-Серйозно? Лімузин? Навіщо все це? На звичайному авто вже не можна їздити? - Виходячи із будинку питала я.
-Вибачте, пані, але це машина королівського двору. Титул, авторитетність і величність короля мають відчуватися у кожній деталі його навколишнього середовища. - Із двері пасажирського переднього сидіння вийшов Вільям і почав теревеняти. І знову цей чорний костюм ... - До речі, це всі ваші речі? Всього лише одна бідолашна валізочка? Чому так мало?
-Я ж не на місяць туди їду! Неділька-друга і додому. Навіщо мені багато речей?
-Як раз таки на місяць ... Щось ваша інтуїція вас підводе. - Хлопець усміхнувся і відштохнувшись від машини попрямував до мене. - Дозвольте Вас провести.
Принц протягнув мені лікоть.
-Ого, Ви згадали про свої першокласні вміння етикету і взернулись до мене на ,,Ви,,?
-Фі, мадам, Ви мене не достатньо добре знаєте, щоб казати про мене такі іронічні речі.
-І Слава Богу, що я Вас погано знаю! - Я відпустила лікоть хлопця і залишену частину шляху до автівки дійшла сама. - Якщо що, я спереду біля водія!
-От тут Ви помиляєтесь, юна леді, попереду має сидіти чоловік і, - Вільям почав щось розповідати, та ...
-Пізно! - Я хутко добігла до бажаних дверцям, показала принцеві якзика і вмостилася всередині машини.
Хлопець щось пробубнів собі під ніс, тому ні єдиної фрази я не почула ... доки принц не сів на задньє сидіння машини.
- ... Ну що за людина! ... Як дитина себе веде, а потім на мене ще ображається! ... - Далі бубнів собі принц, пристібуючи ремінь до машини.
-Циц, ну-мо! - Оба, мати сіла в авто і стукнула своїм клатчем бідолашного хлопця по обличчю. - Із-за Вас, Ва-ше Ви-со-ко-сте, - Анна Дарвін по слогам промовила статус Вільяма, - я і так не змогла поспати як людина! Тож їдьмо мовчки!
-Так, а я тут до чого? Це наказ короля! Увійдіть в його положення, жіночко, він ... ! - Почав пояснювати хлопець, але не помітив як зробив найтяжчу помилку у своєму королівському житті.
-ЩО?! Жіночко?! То я на твою думку - стара?! - Анна Дарвін почала лупасити принца в той момент, коли інші дверцята відкрив Марсл із спробою сісти в авто, але здається передумав. Він як раз запихнув наші валізи у багажне відділення і, здається, збирався дати команду їхати. Але тепер плани на якийсь час відміняються ... ну, поки зла сільська відьма Нествілу - Анна Дарвін не відіб'є принцу щось важливе. Кхм ...
-Ні! Я помилився! Пані! Давайте поговоримо як дорослі люди!
-Ага, тепер ти хочеш поговорити як нормальні люди!? А от дзузьки тобі! - Відьма на хвильку відволіклась від своєї місії ,,Прибити наглого принца", аби показати ,,Дулю", але цієї хвилини Вільяму було достатньо, щоб знешкодити злу відму узявши її руки, разом із сумкою, у полон своїх долоней.
-Уф, а от тепер давайте я вам все поясню. - ,,Переводивши дух", заявив хлопець, утримуючи мати за руки.
-Еге-ж, можливо, в іншому житті і поговоримо! - Анна використала ,,Останній шанс" і з усієї сили вмазала хлопцяві коліном у пах.
-Ух ти ж ... - Принц скрутився і (ясна річ) випустив бідолашні долоньки панні Дарвін. - Відьма ... !
-Вона сама, любий. Сподіваюсь, ти тепер запам'ятаєш, що відьмі не можна переходити дорогу! - Жінка відкрила ті самі дверцята, які деякий час назад закрив Марсл. - Гей, Масік! Іди сідай, їхати час! Ви ж не хочете аби король нас довго чекав?!
***
Дві години. Дві години в дорозі. Дві години з гарними пейзажами за вікном. Дві години з зорями і місяцем і ... дві години храпу когось із задніх сидінь.
Ми вже дві години їдемо по трасі, але нічого не змінилося: все ті ж самі дороги, ліхтарі, мости і скажені велосипедисти, які вирішили поїздити вночі.
Ми неначе стоїмо на місці!
Все залишається таким, яким ми його побачили ще десь хвилин сорок тому, коли в'їхали в цей клятий провулок!
Та трійця весь час спить позаду, неначе нічого особливого не трапилося, водій також досить спокійно реагує. Це тільки мене хвилює чи як?!
Хоча, може я собі понавигадувала і нічого таки не сталося ...
-Агов, Аїда так? - Звернувся до мене водій.
-Так.
-Як гадаєш, що король вже вигадав? Що це за турнір такий? Невже він справді думає, що завдяки цьому зможе знайти доньку?
-Не знаю, можливо у нього є план, або він приблизно вже знає хто його донька, а все це дійство влаштував для народу?
-Хто зна, але я думаю ти обгонеш всіх на тому турнірі, ти зовнішньо дуже схожа на Аделаїду Дефо.
-Аделаїда Дефо?
-Справжнє ім'я принцеси, Ви взагалі читали історію Нествілу?
-Частково...- ну не скажу ж я йому, що прогулювала уроки з історії нашого королівства, бо професор Доккер був занудний?! - Може розповісте?
-Ну, нехай тобі розповість потім принц Вільям, або ж Його Величність. Хоча по слухам в замку є велика бібліотека з відділом про королівську сім'ю. Тому ти і сама можеш знайти цю інформацію.
-Ну, добре.
Я не хотіла продовжувати цю розмову, бо ж ... Агов! Це водій! Ми тут і так здається загубилися, а якщо я зараз ще й відволікати водія почну, то у замок ми приїдемо аж на ранок.
Я вирішила знов почати роздивлятися пейзажі за вікном. Все ж таки, це найкращий спосіб вбити час у дорозі.
На той момент, ми вже заїхали в таке глухе місце, яке здається буває лише у фільмах жахів.
Землю вкривав густий, високий синій туман. Дійсно яскраво-синій туман! Я такого ніколи не бачила ...
По обох боках від королівської автівки росла довжезна, височенна рослина. Люди добрі, вона з мене зростом!
Де таке бачено, щоб в місті росла така трава? Тут людей і взагалі не буває? Дядьку, мені здається ви нас не туди везете!
-Ви знаєте де ми? - Спитала я у водія повернувши голову в його сторону.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалена корона, Ярослава Денін », після закриття браузера.