Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Віталій

Ранок видався яскравим, що невластиво осені, і незручним. Осінь до другого тут ні до чого. Тіло сильно затекло, і я зарубав собі на носі, що вдягнутим я більше не буду спати. Стоп. Гаразд про незручності, заснув-то я з дівчиною. І куди вона тепер поділася? І чому я вкритий ковдрою?

Де Оленка?

Я сів у ліжку і підпер голову рукою, обдумуючи все. А за кілька хвилин з'явилася зникла дівчина, злякано й тихо зайшла до спальні, також тихо присівши на ліжко.

- Де я? - прошепотіла вона, а я посміхнувся, роздивляючись її. Світле волосся сплутане, але було видно, що його намагалися розчесати пальцями. Косметики немає, а светр і обтислі джинси виглядають трохи пом'ято. Але не роздягати ж мені її! Особливо, поки у квартирі стільки народу.

- У мене вдома, - посміхнувся я ще ширше, дивлячись, як на її обличчі різні емоції змінюють одна одну. Спочатку здивування, потім нерозуміння і знову здивування.

- А що тут роблять... вони? - ковтнула дівчина.

- Ночують. Ти нічого не пам'ятаєш? - усміхнувся я, хоч і сам усе насилу пам'ятав. Після бару взагалі все, наче в тумані. Вона мене напоїла й зачарувала, відьма.

- Ні. Ви нас знайшли? - її брови метнулися вгору від ще більшого здивування. Я закусив губу, аж надто мило і невинно вона виглядала. Наче їй немає й вісімнадцяти. Може, тому вона мені подобається? Та й не просто подобається. Мене до неї незвично так тягнув невидимий зв'язок. Весь час, що ми знайомі. Хочеться постійно її обіймати, торкатися та обов'язково стати її парою, щоб усі свої бажання втілювати саме на правах її чоловіка. Посміхаюся своїм думкам.

До речі!

- Так. Тільки ось ти мене напоїла, і після все як у тумані, - невинно знизав я плечима.

- Ми ж не... - вона нарешті повернулася до мене.

- Ні, розслабся, - хоча й шкода. Я із задоволенням. А що тут такого? Я справжній чоловік із живими потребами.

Ми довгий час провели в мовчанні, намагаючись пригадати вечір, і незабаром я скинув на підлогу ковдру від злості. Нахріна стільки пити? Адже знав, що якщо занадто багато випити, буде часткова амнезія.

- О, а ось і голуб’ята! - до нас зайшов Рома, а ми здивовано подивилися на нього, одночасно піднявши голови. Дівчина трохи здригнулася, мабуть, злякавшись такого різкого голосу, як у Ромки.

- У сенсі? - голос Олени здригнувся.

- Ну, ви з учорашнього вечора зустрічаєтеся, - сповістив Рома з посмішкою, а дівчина плюхнулася на ліжко, засміявшись, після невеликої паузи. Рома вийшов. Залишив нас наодинці, що дуже розумно з його боку. І при цьому я так і не зрозумів, чого він приходив, що хотів?

- Ти чого? - усміхнувся я, стягуючи джинси й залишаючись у боксерах.

- Тільки я можу напитися і погодитися зустрічатися з хлопцем. Я не думаю, коли п'яна, - вона знову сіла і тут же почервоніла від мого вигляду. Я натягнув спортивні штани та запропонував:

- Можеш прийняти душ і освіжитися, ходімо. А потім поговоримо, - я вивів її зі спальні в невеликий коридор і провів у ванну, де вона закрилася.

На кухні були всі. Дівчата сиділи за столом і підтримували голови, час від часу роблячи ковтки води зі своїх склянок, Сашко смажив яєчню, а Рома стояв і коментував стан дівчат, від чого вони ледве не матюками лаяли його.

- Тепер перед сексом вони не казатимуть: "Голова болить", - бо їхні суджені вже бачили справжній головний біль. Перемога дістається... - вкотре почав жарт Рома, усміхаючись. Суджені, слово ще яке згадав!

- Замовкни, коханий! - прошипіла Еля, перебивши його.

У кухню увійшла Олена в моїй сорочці, від чого я посміхнувся. Як там кажуть? "Якщо дівчина у твоїй сорочці, значить ти переміг?" Якось так. Дівчина понюхала вміст сковорідки й додала туди солі та перцю, швидко знайшла ковбасу і відправила її до яєчні. Сашка вона відштовхнула, той сів поруч із Яною, і вона поклала голову на його груди. Все-таки, Янка мила, коли мучиться від похмілля. І не таке стерво. Бо просто мовчить.

Невдовзі друзі зібралися і покинули мою квартиру. Усі, крім Олени. Вона не поспішаючи мила чашку на кухні. Дівчина, виявляється, хазяйновита. Добре ж. Красива, гарна, хазяйновита... Моя.

Я повільно підійшов до неї та провів по її волоссю однією рукою, а іншою притиснув до себе, не боляче натиснувши на плоский живіт. Саме ця дівчина викликала в мені бурю емоцій і почуттів, які я не в змозі описати, та й навряд чи знайду слова для них. Мені було добре з нею. Затишно і комфортно. Тому я й спровокував багато всього зайвого. Можливо, зайвого. Але якщо поміркувати тверезо, Мишко той ще фрукт. І тому його дівчина рано чи пізно просто стане моєю.

Коли моє підборіддя торкнулося її плеча, я відчув те, що викликав у неї: тремтіння і мурашки по всьому тілу. Це приємно, коли ти можеш викликати таку бурю почуттів. Я легко посміхнувся, торкаючись губами її шиї: давно так хотів зробити, а дівчина перетворилася на червоний помідорчик, що, безумовно, виглядало мило і невинно. Повернувши її до себе, я поцілував її, пробуючи на смак її губи, вдихаючи її запах. Я довго хотів цього. Довго думав. Зводить з розуму. Наводить на тіло слабкість і умиротворення, те відчуття, коли ти прокидаєшся, напружуєш м'язи, які вперто хочуть залишитися в сонній млості.

Вона не відповіла, та й довго поцілунок не тривав, а дівчина мовчить, опустивши голову, дивлячись мені кудись у груди. Чому вона так поводиться? З минулим хлопцем вона поводилася зовсім по-іншому. Принаймні, я так думав. А зараз вона що, боїться мене? Серйозно?

- Пробач, - вона вирвалася і пішла з квартири, а я знову залишився на самоті, впавши з раю в пекло швидко і безповоротно. Можна, звісно, було б змусити її відповісти, сили вистачить, але я так не можу. Совість зжере. А вина поглине. Та й сміливості б не вистачило. А часу залишилося так мало...

Цілий день я займався дурницями: говорив із батьками по скайпу, в основному, обговорювали з татом документи про передачу фірми мені у спадок; годував рибку, розмовляв із нею, але нічого путнього вона мені не сказала. А як же три бажання? Живеш у великому акваріумі одна, красива, золота, а говорити не можеш. І бажання пошкодувала. Сумно жити таким ось рибкам. Може їй пару знайти?