Читати книгу - "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)"

профілю, що чітко обрисовував лінію рубенсівських грудей і дівочу плоскість живота, виглядала йому на ту, якою колись марив, яка і пізніше поставала перед очима в душі, особливо після гострих конфліктів з дружиною, і… яка, можливо, була б йому найбільше потрібна саме тепер, на останньому, такому вражливому на одинокість етапі його життя. «Хто ти, мила з'яво? — І відповів собі словами Шекспіра: — Ти тільки тінь милої тіні».

Побувши ще трохи над берегом (а вода пливе і пливе… пливла до нас… буде пливти і по нас), Олена збагнула в котрійсь хвилині, що її присутність зайва. Не було їй прикро від того, що Орест Білинський не дуже затримує її, хоч потиск його руки при прощанні був вимовнішим, ніж при привітанні.

Опинившись на стежці поза рінню, Олена начеб завагалася. Могла зробити невеликий закруг і повернутись тією самою дорогою поміж трав, якою вийшла з дому. Могла б знову пройтись тим місцем, де навідало її душу таке чудне, не зазнане досі відчуття душевної невагомості, що було наче вираження найвищої, найчистішої свободи людини.

«Небилиці все це! — і пішла дорогою, куди пустилася. — Сон наяву! І не повториться воно більше в моєму житті, як не повторюються сни. То тільки людям здається, що можна один і той сон снити двічі».

Це душевне змішання, що пережила на луці годину тому, видалося їй тепер не тривкішим за пушок кульбаби.

…А тебе, Аркадію, я ще раз обдурила. Моє призвання — не подружня постіль, а материнство. Щоб ти знав, хоч ледве чи там пригодиться тобі це знання, що жінка, маю на увазі нормальна жінка, ставши раз матір'ю, вже не може нею не бути. Навіть коли її єдина дитина померла, а вона сама не мала надії народити другу.

Про яку душевну незалежність можу думати я, якої тіло п'ять разів перемололо, а душу п'ять разів потрясло материнство? Може, я не в дітях, це інша справа, але зате всі вони разом і кожне зокрема — в мені!

І на це нема ради, як нема ради на смерть!

Мариня має рацію. Треба буде винаймити мешкання з трьох кімнат. В одній будемо жити з Маринею. В другій будемо тримати студентів на стації. В третій, ні, в третій столівників не буде. В третій буде стояти стіл, два крісла, шафа і ліжко з завжди свіжою постіллю. Буде це кімната душевної відради для кожної моєї дитини, що захоче виплакатись на маминій подушці.

Згадались слова покійного опікуна (може, під впливом розмови з залізничником про Ліски), глибокий зміст яких аж тепер дійшов до неї:

— З рідним домом, як з батьківщиною: половину життя можна прожити на чужині, але до останнього свого віддиху треба мати свідомість, що десь є та батьківщина…

КІНЕЦЬ ДРУГОЇ КНИГИ

ПРИМІТКИ

Ще в 30-х роках в Ірини Вільде виник задум твору, де, за її словами, була б індивідуалізована не лише мова персонажів, а відповідно до стилю кожного з них і мова авторська. «Мені хотілося, — зазначала письменниця, — щоб кожний з героїв повісті був у виключно своїм кольорі від початку й до кінця… Люблю писати про жінок. Мені здається, що вони дають письменникові багатший психологічний матеріал, ніж чоловічі персонажі. Отож мала то бути повість про жінок, про кожну в іншій гамі. І от якось у розмові з однією своєю приятелькою я почула таку фразу: «Щоб пізнати справжній характер людини, треба для того якогось катаклізму в її житті. У нормальних умовах люди здебільшого всі нормальні, а от у біді, наприклад, кожний проявляє себе по-різному». У цій хвилині народились «Сестри Річинські». (Вільде І. Над романом «Сестри Річинські». — Твори: В 5 т. — К., 1968. — Т. 5. — С. 533).

Роман спершу публікувався окремими фрагментами, розділами, скороченими частинами в газетах і журналах, починаючи з 1945 р.

Первісний варіант твору надруковано в журналі «Жовтень» (1955, № 9—12; 1956, № 10–12). Письменниця й далі працювала над романом, враховуючи зауваження літературної критики, зокрема розширила соціально-політичне тло, на якому показано обмежений світик родини Річинських.

Перша книжкова публікація: Вільде І. Сестри Річинські. — Львів. 1958.

В наступному виданні (Вільде І. Твори: В 5 т. — К., 1967–1968. Т.1–3.) роман складається з двох книг, книга друга розділена на дві частини. Остаточний варіант твору — в двотомному виданні: Вільде І. Сестри Річинські. — Кн. І, II. — К., 1977. Це видання доповнене новим заключним розділом, що друкувався у згаданому п'ятитомнику як окрема новела під назвою «Столовників не буде».

Докладнішу інформацію про публікації «Сестер Річинських» див. у кн.: Вальо М. В., Лазебна Є. М. Вільде Ірина. Бібліографічний покажчик. — Львів, 1972.

Текст нинішнього видання друкується за останньою авторською публікацією: Вільде І. Сестри Річинські. — Кн. І, II. — К., 1977.

Нижче подаються в алфавітному порядку пояснення реалій тексту всього роману.

Бек Юзеф (1894–1944) — польський реакційний політичний діяч. Як міністр закордонних справ Польщі (1932–1939), проводив угодовську політику щодо гітлерівської Німеччини, виступав проти створення системи колективної безпеки, що привело Польщу до вересневої катастрофи 1939 р.

«Бесіда». Спершу «Руська бесіда», потім «Українська бесіда» — культурно-освітнє товариство на західноукраїнських землях у 1862–1939 рр.; мало ліберально-буржуазний характер, зазнавало націоналістичних впливів.

Бідермаєрський стиль — Виник у XIX ст., найвиразніше виявився у формах меблів — простих і зручних. Назва походить від імені героя віршів німецького поета Ейхрода — Бідермаєра.

Босі Кармеліти — католицький орден, заснований хрестоносцями на горі Кармель у Палестині 1156 р. Кармеліти займалися жебрацтвом, ділилися на босих (обсервантів) і взутих (конвентуаліїв).

Бригідки — так називалась тюрма для політв'язнів у колишньому монастирі святої Бригіди у Львові. За часів польського буржуазного уряду в ній ув'язнювали сотні борців революційно-визвольного руху, насамперед комуністів.

Василіанки — черниці ордену василіан (від імені св. Василія Великого, який у 361 р. написав устав ордену). На Україні василіани насаджували унію, з метою впливу на населення організовували школи.

«Вогнище» («Огніско») — профспілкова організація робітників-друкарів, яка була під впливом ППС (див. примітку нижче).

«Воля народу» — західноукраїнська легальна революційна газета, що виходила у Львові в 1921–1927 рр. Пропагувала марксизм, висвітлювала досягнення Радянської влади, боролась проти українського буржуазного націоналізму, виступала за возз'єднання західноукраїнських земель в УРСР. Відіграла важливу роль в організації «Сельробу» (див. примітку нижче).

Гауптман Гергарт (1862–1946) — видатний німецький драматург і прозаїк. Ідеться про його п'єсу «Перед заходом сонця» («… У Гауптмана є теж така річ»).

Гарцеже — члени одноіменної польської молодіжної організації, (скаути), на яких впливали буржуазні націоналісти.

«Діло» — газета ліберально-буржуазного, а згодом буржуазно-націоналістичного