Читати книгу - "Вогнесміх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що ж оповість їй татко?..
Мелодія старовинного танго сповнювала просторий салон океанського лайнера, рвалася крізь відкриті вікна у простір тропічної ночі. Пасажири тихоокеанського круїза втішалися елегійними танцями, кавою і екзотичними міцними напоями. Жваво рухалися поміж столиками офіціанти, безмовно вгадуючи бажання клієнтів, створюючи атмосферу затишності, легкості, спокою. Зоряне дивоколо й океан дихали таємницею, здавалося, що прозорими фіранками на вікнах граються незримі гості з мерехтливого безмежжя.
Молода гарна жінка у вечірньому туалеті старовинного покрою сиділа за столиком і невеликими ковтками смакувала каву. Дивилася у вікно на яскраві зірки, прислухалася до ласкавої мелодії танцю. Два джентльмени, котрі тільки що влаштувалися навпроти, попросивши в неї дозволу, з відвертим захопленням та подивом розглядали синьооку красуню, водоспад її світло-русих кіс, ідеальної форми руки з довгими пальцями музиканта або хірурга. Чорна сукня заманливо виділяла високий дівочий бюст. Жінка бачила те відверте замилування нею, потай усміхалася, мовчала. Один із джентльменів — сивий, повний, добродушний, із прозорими сірими очима — зважився порушити мовчанку:
— Мадемуазель мандрує з татом чи з чоловіком? Пробачте за нескромне запитання?
— Прошу, прошу. — Жінка привітно усміхнулася, поставивши чашечку з кавою на стіл. — Я прихильник простих стосунків. Десь я читала… Чи не в Уїтмена?.. «Якщо я хочу познайомиться з кимсь на вулиці, чому б мені не підійти до нього?». Здається, так?
— Не читав Уїтмена, — полегшено зітхнув сивий джентльмен. — Але щасливий назвати вам себе. Вільям Коун, археолог. А це — мій добрий знайомий.
— Річард Грум, — поспішив назвати себе худорлявий, чорноокий джентльмен, знімаючи й протираючи окуляри. — Математик.
— Дуже приємно, — кивнула жінка обом. — Мене звати Жанна Мішо. А звідки ви взнали, що я француженка?
— Особливий шарм, — засміявся сивий джентльмен. — Такими чарами володіють тільки парижанки.
— До речі, я не парижанка, — лукаво глянула на нього жінка. — Я уроджена індійка. З Пондишері. От вам і шарм.
— Тоді це щось генетичне, — пожартував Коун. — Від якоїсь вашої прабабки. А все ж таки… пробачте… ви подорожуєте з кимось?
— Сама.
— Така юна і подорожуєте сама?
— Юна? — здивувалася вона. — Мені двадцять сім років. Тільки не треба компліментів, що я маю вигляд вісімнадцятилітньої. На це є причини. Проте, джентльмени, я вже була одружена. Тепер вдова. Чоловік мій, негоціант, загинув у авіаційній катастрофі. Я стала володаркою великого багатства. Я — мільйонерка. Бачите, легковажна яка, одразу все викладаю на стіл. Це теж від прабабки, вона була, як мені казав дідусь, вельми легковажна особа, коли майнула за своїм обранцем до таємничої Індії, там і народивши мого діда.
— У кількох словах — ціла романтична історія, — похитав головою сухорлявий математик, знову осідлавши окулярами хрящуватого носа. — У вас талант белетриста. Може, ви літератор?
— Що ви? — жартівливо замахала руками Жанна, ніби захищаючись. — Навіщо це? Псувати папір у космічній ері? Пусте заняття, коли є магніти незміряно могутніші — наприклад, у науці.
— То ви вчений? — здивувався сивий джентльмен. — А в якій сфері, якщо не секрет?
— Я генург.
— Уперше чую, — знизав плечима він. — А ви, Річард?
— Гм. Це щось зв’язане з генетикою? Хірург, теург, деміург. А тепер ще генург? Може, генний інженер?
— Вгадали, — весело згодилася жінка, стріпнувши пишним волоссям. — Тільки генна інженерія — вчорашній день. Вона маніпулювала генами та геноблоками в пробірках. Я ж і мої колеги мають справу з живим тілом людини, з її генетичною динамікою. Тут секрет моєї юності. Ого, джентльмени, я бачу, ви зацікавлені.
— Ще б пак! — удавано сумно зітхнув сивий джентльмен. — Хоч оці білі патли й дуже пасують мені (так кажуть молоді жінки, щоб втішити старого), але я б з радістю та полегшенням замінив би їх на мої чорні юнацькі кучері. Ха-ха! Хіба не так, Річарде?
— Пусте заняття! — махнув той рукою. — Періодично цю процедуру треба повторювати знову й знову. Набридне! Життя не такий вже розкішний подарунок, щоб його оновлювати безкінечно. Мене страхає казка про Агасфера.
Жінка слухала теревені сусідів напівіронічно, кидаючи їм звабні погляди, не заперечувала. Переслухавши, зауважила:
— Справа не лише в омолодженні. Генургія дає змогу експериментувати з вирішальним метаморфозом людини.
— Що це означає? — не зрозумів сивий джентльмен.
— Формування нового тіла або небувалих органів.
— Гм… Це щось фантастичне.
— Але цілком реальне. Ми отримали, направду, божественні важелі деміурга. Можливості космічної біології неймовірні.
— Важелі, — похитав головою математик. — Боюся я тих важелів, як чорт ладану. Ми, вчені, дали до рук політиків такі страшні інструменти, що заслуговуємо на аутодафе.
— Якраз генургія допоможе приборкати звіра в людині, — заперечила жінка. — Трансформувати його. Проте, джентльмени, чому це ми все про мене? Тут же не науковий симпозіум. Як вам подобається наш круїз?
— Розкішний лайнер, — заявив Вільям Коун. — По-моєму, наша «Клеопатра» грандіозніша від знаменитого «Титаніка».
— Приємна згадка, — докірливо похитала головою жінка.
— Пробачте, я не хотів вселяти тривогу в ваше серце.
— Дурниці, — самовпевнено озвався математик, добуваючи сигарету. — Ви дозволите? Дякую. Дурниці, кажу я. Тепер таке неможливе. «Клеопатра» обладнана так, що…
— Яке там обладнання! — засміявся сивий джентльмен. — Коли вдарить гонг долі, тоді всі ваші обладнання, навіть наймодерніші, не матимуть жодного значення.
— Теорія ймовірності…
— Теж не коштуватиме виїденого яйця перед велінням нежданого.
— Гм. Гонг долі, веління нежданого, — демонстрував у іронічній посмішці штучні порцелянові зуби Річард Грум. — Що це вас, Вільяме, потягло на такі забобонні проблеми? Чи археологічні костомахи, що їх ви розкопуєте, мають ось таку містичну еманацію? Світ раціональний до йоти, і в ньому не може бути нічого ірраціонального, несподіваного.
— Як сказати, — задумливо заперечив сивий джентльмен. — Є події, що виходять за межі раціо.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнесміх», після закриття браузера.