BooksUkraine.com » Сучасна проза » Вигнання з раю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнання з раю"

242
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вигнання з раю" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 150 151 152 ... 174
Перейти на сторінку:
«А щоб ти луснуло!»

Що ж до терпцю, то він міг урватися або, в крайньому випадку, лопатися так само, як обручі на діжках і барилах, про що й наша пісня: «Ой лопнув обруч та й коло барила…»

Далі йдеться про дівчину, яка козака обдурила, але нам не до дівчат.

Коли Гриша Левенець, сидячи на буряковому комбайні, серед хлябів небесних і земних, почув, що знов по його душу приїхали якісь перевіряльники, то, попри свій молодий вік і геть нікчемний керівний стаж, відчув він, що в нього лопається терпець, як обруч на барилі.

Розклад годин був тепер у Гриші такий, як натягнута струна або туго напнутий барабан. Цілий день — сільрадівські справи з неминучими клопотами, маленькими радощами, розчаруваннями, дрібними конфліктами і досягненнями, розмах яких обмежувався тільки розмірами Веселоярська.

Тоді мотоциклом додому, сяка-така вечеря, знов мотоцикл — і на буряки до Педана. Цілу ніч на комбайні (Педан спав у вагончику і підміняв Гришу вдосвіта), передсвітом додому, три-чотири години поспати — і на бойовий пост, довірений веселоярівцями, до Ганни Панасівни і дядька Обеліска. Так пішло життя. А як воно мало йти — спитав би нас Гриша, а ми спитаємо вас. Все правильно, як сказав би Самусь, але Самуся не було, він зник з нашої розповіді, а сила його далебі не така, щоб, як казав колись над труною Петра Першого Феофан Прокопович, «оставляя нас разрушением тела своего, дух свой оставил нам».

Навіть духу Самусевого у Веселоярську не зосталося, а коли так, то й висловлювань його не згадуватимемо.

Отож скажемо, що все було… ну, нормально чи там як. Здорова молода сім’я живе в постійному трудовому напруженні, і напруження це не зменшується, а зростає щодень і, таким чином, ще міцніше зцементовує сім’ю. Цементування сім’ї — процес досить складний і, сказати б, таємничий, тому виникає потреба якось і унаочнити його, продемонструвати, унаявнити. Шляхи й спроби для цього кожен вибирає за смаком. Одні прилюдно обіймаються (а то ще й цілуються!), другі називають одне одного солоденькими прізвиськами, треті, пам’ятаючи про боротьбу протилежностей, вживають слів досить терпких і не обіймаються прилюдно, а те й знають, що розскакуються та зіскакуються та… Наші герої не могли собі дозволити таких примітивних волевиявлень. Вони цементували свою сім’ю з допомогою картонного ящика від телевізора «Електрон». Ящика того давно вже не було б, але мама Сашка пожаліла викидати таке добро і прилаштувала його на веранді біля холодильника. І всередину можна щось сховати, і зверху поставити— чи то чашку, чи тарілку. Тепер картонний ящик став своєрідним полігоном для випробування шлюбної вірності, міцності любові і найзвичайнісінької людської терплячості.

Гриша не наважувався пояснювати Дашуньці свою бурякову епопею ні вдома, ні заочно по телефону, тому страшенно зрадів, наткнувшись на оте картонне одоробло. Ось де був його порятунок! На вікні веранди валявся плаский столярський олівець з товстим грифелем, Гриша вхопив його, підбіг до ящика, став вицілювати найпримітнішу місцину на ньому. Найпримітніше було зверху посередині. Але там уже все займали величезні червоні літери, що складалися в слова: «НЕ КАНТОВАТЬ. БОИТСЯ СЫРОСТИ». Гриша вирішив прилаштуватися біля «Боится сырости», але не ховався під ним, а заліз нагору і написав з лаконізмом, якому міг би позаздрити сам Юлій Цезар: «Я на буряках. Ц. Г.». Останні дві літери слід було розуміти: «Цілую. Гриша».

Коли вдосвіта він прискочив додому, Дашуньки вже не було, а над «Не кантовать» стояло: «Я — на фермах. Ц. Д.». І тут «Ц. Д.», ясна річ, зовсім не означало цілунок, а тільки: «Цілую. Дашунька».

Так воно й пішло:

«На буряках. Ц. Г.»

«На фермах. Ц. Д.»

«На буряках Ц. Ц. Г.».

«На фермах. Ще Ц. Д.».

Обписали «Боится сырости», обписали «Не кантовать», добралися й до «Не бросать», а тільки в їхніх посланнях стали з’являтися деякі невідповідності. Коли Гриша щоразу додавав по одній літері Ц і довів їх уже до чотирьох (тобто: цілую, цілую, цілую, цілую), то Дашунька далі одного Ц взагалі не пішла, тоді стала вживати слівце «ще» (тобто: «ще цілую»), згодом вдалася до звороту вже й зовсім неприятливого «Не Ц. Д.» — тобто: не цілую, а що далі просто відписувалася: «На фе…»

Сім’я цементувалася, сказати б, в односторонньому порядку. Поцілунків з одного боку більшало й більшало, а з другого боку вони зникали зовсім і взагалі… Ви скажете: тут неминучий конфлікт. Але хіба ж можливий такий примітивний (до того ж сотні разів описаний у халтурних книжках) конфлікт у суспільстві, де нарешті вдалося досягти гармонійного поєднання суспільного й особистого, де жінка терпляче жде чоловіка з найзатяжливіших зборів і з найнудніших засідань (малих діток до серця тулить), а чоловік ще терплячіше жде свою громадськи активну дружину з бурякової ланки або з довготривалих поїздок для обміну передовим досвідом (малих діток до серця тулить). Та й ще: у Григорія Левенця і Дарини Порубай, як то довела недавно демографічна комісія, що плідно попрацювала в райцентрі, дітей ще не було, отож не було чого тулити до серця тому чи тому членові родини, поки той чи інший член родини покінчить зі своїми трудовими обов'язками і прибуде нарешті до спільної і такої ж дорогої для обох (обох? обох?) домівки і в лоно сім’ї.

Учені класифікували б це так: стандартна ситуація. А про стандартні ситуації романів не пишуть. Але скажіть будь-кому з жінок, що вона стандартна. Що буде? Видряпає вам очі. А коли скажете чоловікові? Чоловікам це байдуже. Для чоловіка найголовніше, щоб його любила жінка.

Отак непомітно ми перейшли від буряків до жінок, та це тільки словесна омана, бо жінки нікуди не повтікають, а буряки треба копати і вивозити на цукрозаводи, щоб там мерщій переробляти і отримувати цукор, який шкідливий тільки для пенсіонерів, а для решти людства необхідний так само, як хліб і вода, тому й називається: вуглевод. Ясна річ, автор, ще замолоду засвоївши теорію про роль особи в історії, а також знаючи відому народну мудрість про те, що без одного попа вода не освятиться, не мав ніякого наміру надавати надзвичайної ваги особистій участі Григорія Левенця в «бурякових жнивах». Бо справді: що може зробити один чоловік? Техніка у нас є? Є. Передова? Передова. Ентузіазм мається? Мається. Трудових мас малувато? Кинемо на поміч трудівникам полів учнів. Пошлемо з міст шефів, студентів.

Тому й не дивно, що Гриша Левенець опинився на буряковому комбайні виробництва дніпропетровського заводу.

Але ось тут і виявилася вся нестандартність ситуації, в яку

1 ... 150 151 152 ... 174
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнання з раю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнання з раю"