BooksUkraine.com » Дитячі книги » Гаррі Поттер і Смертельні реліквії 📚 - Українською

Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

247
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 150 151 152 ... 176
Перейти на сторінку:
чотирьох лапах і вп’ялася зубами в одне з них.

- НЕ СМІЙ! - заверещала Герміона, й оглушливим бахканням її чарівної палички Фенріра Ґрейбека далеко відкинуло від тіла Лаванди Браун, що ледве ворушилася. Вовкулака вдарився об мармурові поручні й спробував устати. Але тут зі сліпучо-білим спалахом і тріском на голову йому впала кришталева куля, він повалився додолу й більше не ворушився.

- Я маю ще! - заверещала згори професорка Трелоні, - ще, якщо хтось забажає! Ось вам!..

І зробивши рукою рух, що нагадував тенісну подачу, вихопила з сумки ще одну величезну кришталеву сферу, махнула чарівною паличкою - і куля пролетіла над вестибюлем, розбила вікно і вилетіла надвір. У ту ж мить розчинилися навстіж важкі вхідні двері і у вестибюль поповзли зграї велетенських павуків.

Крики жаху розірвали повітря. Усі, і смертежери, і гоґвортці, кинулися хто куди, червоні й зелені пучки світла полетіли в цих почвар, вони затряслися й позадкували, ще страшніші, ніж досі.

- Як нам звідси вийти?! - перекричав Рон усі крики. Та не встигли Гаррі й Герміона хоч щось відповісти, як їх відкинуло вбік. Це Геґрід прогримотів по сходах, розмахуючи своєю квітчастою рожевою парасолею.

- Не рухайте їх, йой, не рухайте! - репетував він.

- ГЕҐРІДЕ, СТІЙ!

Гаррі забув про все на світі. Він кулею вилетів з-під плаща й побіг, зігнувшись удвоє, щоб уникнути заклять, що спалахували в залі.

- ГЕҐРІДЕ, НАЗАД!

Не встиг він пробігти ще й півшляху до Геґріда, як побачив, що сталося: Геґрід зник серед павуків, їхній бридкий рій у поспіху заворушився й відступив під зливою заклять, забираючи Геґріда з собою.

- ГЕҐРІДЕ!

Гаррі чув, як хтось його кличе, і йому було байдуже - друг то чи ворог. Збіг передніми сходами у темне подвір’я, через яке павуки тікали зі своєю здобиччю, і Геґріда навіть не видно було серед них.

- ГЕҐРІДЕ!

Гаррі нібито помітив помах величезної руки десь посеред павучого рою, але коли кинувся навздогін, дорогу йому заступила чиясь гігантська ступня, що опустилася з темряви на землю, і земля аж задвигтіла. Гаррі глянув угору. Перед ним стояв велет, заввишки метрів зо шість, голова його ховалася в темряві, виднілися тільки товстезні, як стовбури дерев, волохаті гомілки, підсвічені світлом з дверей замку. Одним потужним і плинним рухом масивного кулачиська він розтрощив вікно, і на Гаррі посипалися друзки, примусивши його відступити під захист дверей.

- О Боже!.. - зойкнула Герміона, коли вони з Роном наздогнали Гаррі й побачили велета, що намагався крізь вікно дотягтися ручищем до людей у коридорі.

- НІ! - заволав Рон, хапаючи Герміону за руку з піднятою чарівною паличкою. - Ти його приголомшиш, а він розвалить півзамку...

- ГЕҐҐЕР?

З-за рогу замку похитуючись вийшов Ґроп. Лише тепер Гаррі зрозумів, що Ґроп і справді був порівняно низькорослий велет. Той колосальний монстр, що намагався почавити людей на верхніх поверхах, озирнувся й заревів. Затряслися кам’яні сходи, коли він важко рушив до свого меншого одноплемінника. Ґроп роззявив перекошену пащеку, вишкірив жовті зубиська завбільшки як півцеглини кожен - і вони накинулись один на одного, як люті леви.

- ТІКАЙМО! - крикнув Гаррі. Велети бились, і ніч повнилася страшними криками і звуками ударів. Гаррі схопив за руку Герміону і збіг зі сходів на подвір’я, а Рон кинувся за ними. Гаррі не втрачав надії знайти й урятувати Геґріда. Він біг так швидко, що вже подолав половину шляху до лісу, коли їм знову довелося загальмувати.

Повітря навколо закрижаніло. Подих зупинився й закам’янів у Гаррі в грудях. У темряві рухалися тіні, мінливі обриси сконцентрованої чорноти. Вони линули до замку великою хвилею, із захованими під каптурами обличчями й деренчливим диханням...

Рон з Герміоною притислися до Гаррі, а звуки бою за спинами раптом стихли, вмерли, бо ніч просякла густезною тишею, що її могли принести тільки дементори...

- Швидко, Гаррі! - звідкілясь здалеку почувся Герміонин голос, - патронуси, давай!

Він підняв чарівну паличку, однак глуха безнадія охопила його. Фред загинув, а Геґрід теж, мабуть, зараз помирає, якщо ще не помер. А скільки сьогодні полягло людей, яких він навіть не знав. Було таке відчуття, ніби душа вже покинула тіло...

- ГАРРІ, ШВИДШЕ! - закричала Герміона.

Ціла сотня дементорів пливла на нього, наближалася, висмоктуючи собі шлях до Гарріної безнадії, що обіцяла їм розкішний бенкет...

Він побачив Ронового срібного пса-тер’єра, що злетів угору, кволо замерехтів і згас. Помітив Герміонину видру, що перекрутилась у повітрі і теж зникла. Чарівна паличка затремтіла в його руці, і він уже майже жадав цього забуття, обіцяної порожнечі, втрати відчуттів...

І тут над головами Гаррі, Рона й Герміони промайнули срібні заєць, вепр і лис. Дементори відкотилися від цих створінь. Ще троє людей прибуло з темряви і стало поруч з ними, тримаючи у простягнутих руках чарівні палички й вичакловуючи патронусів: Луна, Ерні та Шеймус.

- Усе гаразд, - підбадьорливо сказала Луна, так, ніби вони були на звичайному тренуванні ДА в кімнаті на вимогу. - Усе гаразд, Гаррі... ану подумай про щось радісне...

- Щось радісне? - перепитав він надтріснутим голосом.

- Ми досі ще живі, - прошепотіла вона, - ми ще б’ємося. Думай, швиденько...

Спалахнула срібна іскорка, з’явилося мерехтливе сяйво, і ось, після неймовірних, надлюдських зусиль з кінчика чарівної палички Гаррі вистрибнув олень. Він легким галопом помчав уперед, і дементори почали розбігатися по-справжньому. Ніч одразу потеплішала, а звуки довколишньої битви залунали у вухах набагато голосніше.

- Не знаю, як вам дякувати, - тремтячим голосом сказав Рон, повернувшись до Луни, Ерні та Шеймуса, - ви врятували...

Щось заревіло, земля задвигтіла, наче від землетрусу, і з темного лісу вийшов ще один велет, розмахуючи довбнею, товщою за людину.

- ТІКАЙМО! - крикнув Гаррі, але міг би й не кричати. Усі розбіглися хто куди - і саме вчасно, бо наступної миті широченна стопа потвори тупнула точнісінько туди, де щойно всі стояли. Гаррі озирнувся. Рон і Герміона бігли за ним, а всі інші повернулися на поле бою.

- Тікаймо звідси! - зарепетував Рон, коли велет знову махнув довбнею і заревів так, що луна прокотилася над шкільними угіддями від краю до краю.

- До Войовничої Верби, - сказав Гаррі. - Бігом!

Якимось чином він таки відгородив усе в голові, наче зіпхнув у комірчину, в яку не міг зараз навіть зазирнути: думки про Фреда й Джорджа, страх за всіх тих людей, яких так любив і які

1 ... 150 151 152 ... 176
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і Смертельні реліквії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"