Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

не належу до тих, які пізно лягають і пізно встають, правда, в похилому віці людина нібито менше потребує сну й відпочинку, тільки ж вони говорять без упину, а це, я знаю по собі, досить втомлює, хоч воно їх, здається, не втомлює, а надихає, бо вони дедалі жвавішають і несамовитішають. Як вони тепер вимахують руками! їхні корчі пройшли, вони вже не сидять, а стоять, ні, навіть не стоять, а підплигують, чи радше – б’ються, так, справді вони б’ються, як я иього раніше не зауважив? – бо он той старий дубасить тарілкою, яка чомусь не розбивається, іншого старого й фіялкову жінку, а фіялкова жінка, ага, це та сама, яка перетворюється то на жінку, то на чоловіка, властиво вона, – цікаво, вона справді мас щось від динозавра, ні, не щось, а виразно динозавровий хребет, – вона товче тих двох, які наскакують на неї з дошкою, і вони всі заюшені кров’ю, і тепер, самозрозуміло, прийде поліція, мене схоплять, ну, і що я казатиму? Що я прийшов розшукувати дані до біографії мого відвідувача? О Боже, нехай вони втихомиряться!

Та я не встиг додумати до кінця, бо мене збило з ніг, і останнє, що я відчув – це як хтось важко сів на мій поперек, і мене кудись потягли за ноги й кинули так міцно, аж мені забило памороки, а коли я знову отямився, то побачив себе біля скрині. Ніде не залишилося слідів бійки: двоє нових добродіїв, які, видно, недавно увійшли, бо я їх досі не спостеріг, поралися між присутніми, докінчуючи затирати з підлоги рідину, дуже подібну до калюжі крови; господиня снувала між гістьми, кожному нашіптуючи щось до вуха, потім прикликала з-за ширми старого, який вовтузився біля магнетофону, й звеліла зварити на вибір – чай або каву.

Я випростався, перевіряючи, чи не перебиті ноги, бо перші кроки я ледве ступив від болю, і, залишивши скриню, попрямував до господині. По дорозі мені хтось усукав чашку чаю, потім кави, тоді знову чаю, і я довго долав віддаль, ніби господиня перебувала на іншому кінці світу, хоч у дійсності ця віддаль вміщувалася в кілька метрів, однак сторонні дрібниці весь час розпорошували мою увагу, попри наполегливу боротьбу з ними, і я ніяк не посувався вперед. Щоправда, гаряча рідина, – і чай, і кава, – невдовзі відсвіжили мене, я відчув новий приплив сили, і ймовірно тому мені раптом з особливою чіткістю здалося – я просто вже бачив, як воно здійснюється, – ніби з миттю, як я виявлю трохи більше наполегливости, господиня сповістить про мого відвідувача все, що мені потрібне.

Це переконання майже оформилося ще тоді, як хтось сідав на мене, заки тягнути в кут, бо, перш ніж знепритомніти, на якийсь уламок секунди я перейнявся думкою, хоч і не встиг відповідно зареаґувати, що саме господиня досконало знає мого відвідувача, і коли її зосередити на ньому, я найбільше довідаюся, зрештою, вона єдина озивалася до мене й навіть виявила охоту поговорити, правда, не про те, чого я домагався, ну, але то вже не так страшно, не завжди падає в рот усе готове, інколи доводиться прикласти дещо зусиль, трохи більше терпіння, витримки, нехай вона виговориться про своє, ймовірно вона того потребує, перечекати, а згодом вона неминуче розкаже й про мого відвідувача.

Адже однак мені не лишалося багато вибору, інші лише відмахувалися, а коли я підійшов до колеґ-шевців, які час від часу зиркали на скриню, і тому в мене склалося враження, ніби вони явно схильні вдоволити моє прохання, – вони взагалі не ворухнулися, а коли я все таки не відступився, чекаючи, а, може, хтось з них передумає й погодиться відповісти, досить драстичним способом заявили, щоб я нарешті провалився крізь землю й не доймав їх нісенітницями, бо вони зосереджуються на пригадуванні снів про суть буття, і якщо я негайно не припиню умучувати їх, вони не відповідатимуть за свої вчинки. І, підкріплюючи погрозу, один з них обома руками показав аж чотири дулі, від чого мені якось одразу стало ясно: вони далеко старші, ніж це здавалося на перший погляд, і навряд чи вони навіть удвох подужали б мене, якби справді довелося боронитися, хоч я не відзначався особливою силою.

Спробував я нав’язати знайомство і з складачем, і з газетярем, тільки перший одразу заткав мені рота доганою, мовляв, як нетактовно я себе поводжу, заважаючи йому мислити, а другий зиркнув на мене й заходився, не переводячи духу, оповідати соті, від якого я, знехтувавши ввічливістю, побіг до дам, чи то радше пошкутильгав, бо щось таки сталося із моїми ногами, і вони весь час терпли, проте і там мені не пощастило, бо коли я звернувся до першої з них, – до тієї, що мала кольорові сни, – на запит про мого відвідувача, вона одразу ж заходилася оповідати, як у неї останнім часом болить печінка й нирки. Потім мені хтось простягнув ще склянку чаю, і я згадав, як я, властиво, все ще прямую до господині, бож вона, здасться, таки єдиний мій порятунок, і зіткнувся ніс до носа з старим, що порався за ширмою біля магнетофона, а тепер розносив чай. Напевно то він і простягував мені чашку чаю.

– Чи ви знаєте мого клієнта? – зупинив я старого.

– Вашою клієнта? – переспитав старий, вислухавши мій опис. – О так, я його знаю.

– Ви його знаєте?

Я відчув, як мені коліна підгорнулися, аж вхопився за повітря, аби встояти.

– Ви не уявляєте собі, що це для мене означає! – вигукнув я. – Нарешті я досяг мети! Поставте на підлогу склянки, хто захоче, сам візьме чаю чи кави, ходімте он у той куток, щоб нам ніхто не заважав. Я вас слухаю, о Боже мій! Насамперед його … Я вам віддячуся, чим тільки зможу. Отже насамперед. Давайте я вам поставлю тацю! Мій клієнт.

– Ви куди? – постукав мене хтось у спину.

Я обернувся просто в незадоволене обличчя господині.

– Я знайшов людину, яка знає мого клієнта! – тремтячи від збудження, ледве вимовив я.

– Я повинна вам дещо сказати.

– Зараз, зараз, одну хвилиночку, я спочатку тут, а тоді одразу ж до вас!

– Ні, ні, він почекає! – і господиня знаком показала старому відійти.

– Не відсилайте його! – мало не закричав я. – Я зараз буду до ваших послуг, я лише довідаюся дещо про мого клієнта і одразу ж до вас!

– Ви мені потрібні негайно.

– Я справді зараз!

– Як? Моє бажання для вас ніщо?

– Ні, ні, я виключно, зрозумійте!

Однак старий, зіщулившися, вже ступив