Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

улюбленого братика. Якщо Ерік знав про особливості Каменя, але попри все одягнув і носив його для захисту Амбера, то він ставав героєм. Але в такому разі його спроби передати кулон мені, не попередивши ні про що, були своєрідним посмертним способом довершити помсту. Однак Ерік казав, що вивів мене зі свого прокляття, щоб воно повністю впало на голови ворогів Амбера. А це, звісно ж, означало, що він ненавидів їх трішки більше, ніж мене, тож вирішив використати останню силу стратегічно правильно — на благо Амбера. Тоді я подумав про половинчастий характер записок Дворкіна, які знайшов там, де і підказав Ерік. Чи ж міг Ерік отримати їх цілими і навмисне вирвати частину з попередженнями, щоб нашкодити своєму наступникові? Ця ідея не шокувала мене, адже вона доволі логічна, однак Ерік не міг знати, що я повернуся саме тоді, що битва розгортатиметься саме так і що його наступником стану я. Успадкувати владу міг би хтось із улюбленців, тож братик навряд чи хотів би, аби вони отримали бомбу сповільненої дії. Ні. Як я розумію, або Ерік і справді не знав про такі властивості Каменя, отримавши тільки часткову інструкцію з його використання, або хтось дістався до записів раніше, ніж я, і вирвав інформацію, щоб залишити мене в смертельній пастці. І знову ж таки, тут могла відчуватися рука справжнього ворога.

— Ти знаєш, як довго можна користуватися ним без ризику? — запитав я.

— Ні, — відповіла сестра. — Можу дати лише дві підказки — раптом стануть у нагоді. По-перше, не пригадую, щоб тато коли-небудь носив кулон довго. А по-друге — я збагнула це з його коротких зауваг — якщо люди навколо тебе починають обертатися на статуї, то ти потрапив або не за адресою, або в халепу. Я трішки натиснула на нього щодо цього, і в мене склалося враження: перша ознака того, що ти носиш Камінь надміру — викривлення чуття часу. Схоже, Камінь прискорює метаболізм — усе — і здається, ніби світ навколо тебе сповільнюється. Це може дуже зашкодити людині. Ось і все, що я знаю про кулон. Визнаю, значна частина сказаного — мої здогади. Чи давно ти носиш його?

— Давненько, — відповів я, подумки вимірявши пульс і роззирнувшись навколо, щоб перевірити, чи не сповільнився світ.

Насправді я не міг визначити цього, хоча й почувався не найкращим чином. Однак я весь час приписував це Джерардовим руцям. І все ж не збирався знімати Камінь тільки через те, що це запропонував зробити один із членів родини, хай навіть розумна Фіона у доброзичливому настрої. Упертість, гонор... Ні, незалежність. Ось воно. Це — і формальна недовіра. Зрештою, я тільки ввечері одягнув його, лише на кілька годин. Зачекаю.

— Гаразд, одягнувши його, ти дечого досягнув, — сказала вона. — Я тільки хотіла порадити тобі не носити його надто довго, доки не дізнаєшся більше.

— Дякую, Фі. Скоро я його зніму, тож дякую тобі за те, що ти мені розповіла. До речі, а що сталося з Дворкіним?

Вона покрутила пальцем біля скроні.

— Бідолаха остаточно з'їхав з глузду. Мені подобається думати, що тато обрав для нього якусь безпечну Тінь і відправив його туди на пенсію.

— Розумію, про що ти, — сказав я. — Так, було б найкраще вважати саме так. Горопаха.

Джуліан договорив з Левеллою та підвівся. Він випростався, кивнув їй і пройшовся кімнатою.

— Корвіне, ти маєш іще якісь запитання до нас? — поцікавився Джуліан.

— Жодного термінового.

Він усміхнувся.

— Хочеш нам іще щось розповісти?

— Наразі ні.

— Провести якісь експерименти, шоу, пограти у шаради?

— Ні.

— Чудово. Тоді я йду спати. На добраніч.

— На добраніч.

Джуліан уклонився Фіоні, махнув рукою Бенедикту і Рендому, а також кивнув Флорі та Дейдрі, коли проходив мимо них до дверей. Зупинившись у присінку, він озирнувся і мовив:

— Тепер ви можете потеревенити про мене, — і вийшов.

— Гаразд, — сказала Фіона. — Почнімо. Гадаю, винен саме він.

— Чому? — запитав я.

— Висловлю свої аргументи, але вони суб'єктивні, інтуїтивні й упереджені. На мою думку, Бенедикт — поза підозрою. Якби він хотів здобути трон, то давно б уже завоював його прямо, військовою силою. За весь той час, що був у нього в запасі, він міг би провести успішну військову кампанію навіть проти тата. Ми ж бо знаємо, що він настільки вправний. Ти, своєю чергою, наробив безліч помилок, яких би не було, якби ти справді володів величезними силами. Тому вірю в твою історію про амнезію і все решту. Ніхто не дає осліпити себе заради стратегії. Джерард якраз на шляху до того, щоб довести власну невинність. Гадаю, він залишився з Брандом не стільки, щоб захистити його, як щоб довести це. У будь-якому разі скоро ми дізнаємося про це напевне — або підживимося новими підозрами. Останніх кілька років за Рендомом надто ретельно стежили, щоб він устиг вибудувати все, що трапилось. Отже, він поза підозрою. Щодо нас трішки складніше. У Флори нема мозку, Дейдрі бракує сміливості, а Левеллі — мотивації; та й усі знають, що вона щаслива будь-де, але не тут. Ну і, звісно, я — не винна ні в чому, крім хитрощів. Отже, залишається Джуліан. Чи здатен він на таке? Так. Чи хоче Джуліан сісти на трон? Звісно. Він мав час і нагоду? Знову так. Ось і наш злочинець.

— Але чи міг він убити Каїна? — запитав я. — Вони ж були друзями.

Вона зневажливо скривилася.

— У Джуліана нема друзів, — відповіла Фіона. — Це крижана особистість, яку зігрівають тільки думки про себе. Так, останніх кілька років він дружив з Каїном ближче, ніж з будь-ким іншим. Але навіть це... навіть це може бути частиною плану. Він міг підтримувати дружбу достатньо довго, щоб вона здавалася правдоподібною — і щоб ніхто нічого не запідозрив зараз. Я вірю, що Джуліан здатен на таке, адже не вірю у його здатність сильно прив'язуватися до когось.

Я похитав головою.

— Не знаю, — відповів їй. — Його дружба з Каїном припадає на час моєї відсутності, тож усе, що знаю, лунало з чужих уст. І все ж, якщо Джуліан шукав дружби з іншою, схожою на нього особистістю, можу зрозуміти це. Вони дуже подібні. Я схильний вірити у щирість його почуттів, бо вважаю, що неможливо роками обдурювати когось стосовно