Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— З боку захисту ми відхиляємо всі пункти обвинувачення, крім одного. Моя підзахисна визнає свою відповідальність за незаконне носіння зброї, а саме балончика із сльозоточивим газом. За всіма іншими пунктами обвинувачення моя підзахисна заперечує свою відповідальність або злочинний намір. Ми доведемо, що твердження прокурора помилкові і що моя підзахисна стала жертвою грубих правопорушень. Я вимагатиму визнання моєї підзахисної невинною, скасування постанови про її недієздатність і її цілковитого виправдання.
Репортери зашелестіли паперами. Стратегія адвоката Джанніні нарешті прояснилася і виявилася для репортерів цілковитою несподіванкою. Вони в основному гадали, що Анніка Джанніні пошлеться на психічне захворювання обвинуваченої і постарається таким чином зняти з неї відповідальність. Мікаель раптом усміхнувся.
— Он як, — сказав суддя Іверсен, щось записуючи. Він поглянув на Анніку Джанніні. — Ви закінчили?
— Це вся моя заява.
— Чи хоче прокурор щось додати? — спитав Іверсен.
Ось тут прокурор Екстрьом і зажадав, щоб справа слухалася за зачиненими дверима. Він послався на те, що йдеться про психічний стан і благополуччя нещасної людини, а також про деталі, які можуть завдати шкоди безпеці держави.
— Я думаю, ви натякаєте на так звану історію Залаченка, — сказав Іверсен.
— Цілком правильно. Олександр Залаченко прибув до Швеції як політичний біженець, шукаючи захисту від жахливої диктатури. Незважаючи на те що пан Залаченко помер, існують деякі моменти, пов’язані з його долею, які як і раніше мають секретний характер. Тому я наполягаю на тому, щоб судовий розгляд проходив за зачиненими дверима і щоб на його особливо делікатні фрагменти поширювалася вимога нерозголошення службової таємниці.
— Я вас розумію, — сказав Іверсен, наморщивши лоба.
— Крім того, значна частина розгляду стосуватиметься опікунства над обвинуваченою. Мова піде про питання, які у звичайній ситуації майже автоматично оголошуються секретними, і я прошу про закрите слухання із співчуття до обвинуваченої.
— Як ставиться до такої вимоги адвокат Джанніні?
— Що стосується нас, то нам все одно.
Суддя Іверсен трохи подумав, порадився з юридичним консультантом і потім, на лихо присутніх журналістів, оголосив, що згоден з вимогою прокурора. У результаті Мікаель Блумквіст серед інших покинув залу.
Драґан Арманський чекав Мікаеля Блумквіста біля підніжжя сходів ратуші. Стояла страшенна липнева спека, і Мікаель відчув, як під пахвами відразу ж почали розпливатися дві вологі плями. Коли він вийшов з ратуші, до нього долучилися два охоронці; вони кивнули Драґану Арманському і стали вивчати оточення.
— Дуже незвично розгулювати всюди з охоронцями, — сказав Мікаель. — Скільки це коштуватиме?
— Фірма бере витрати на себе, — відповів Арманський. — У мене є особиста зацікавленість у тому, щоб ти залишився живий. Але ми в останні місяці виклали pro bono[62] близько двохсот п’ятдесяти тисяч крон.
Мікаель кивнув.
— Кави? — запропонував Мікаель, показуючи на італійське кафе на Берґсґатан.
Арманський не заперечував і в кафе узяв собі подвійний еспресо з чайною ложкою молока. Мікаель замовив собі каву латте, а охоронці сіли за сусідній столик і пили колу.
— Отже, закрите слухання, — констатував Арманський.
— Цього можна було сподіватися. Ну й нехай, так нам легше буде керувати інформаційним потоком.
— Так, у принципі, все одно, але прокурор Ріхард Екстрьом мені все менше подобається.
Мікаель погодився. Вони пили каву, дивлячись на ратушу, де вирішувалася доля Лісбет Саландер.
— Останній бій, — промовив Мікаель.
— Вона до нього готова, — утішив його Арманський. — Мушу сказати, що мені дуже сподобалася твоя сестра. Коли вона почала викладати стратегію, я вирішив, що вона жартує, але що більше я вдумуюся, то більш розумним мені все це уявляється.
— Доля процесу вирішуватиметься не в будинку суду, — сказав Мікаель.
Він уже протягом кількох місяців повторював ці слова, немов заклинання.
— Тебе викличуть як свідка, — попередив Арманський.
— Знаю. Я готовий. Але це станеться лише післязавтра. Наш розрахунок, принаймні, базується саме на цьому.
Прокурор Ріхард Екстрьом забув удома біфокальні окуляри, і, щоби прочитати у власних замітках щось написане дрібним шрифтом, йому доводилося піднімати окуляри на лоб і мружитись. Він швидко провів рукою по світлій борідці, а потім знову надів окуляри і роззирнувся.
Лісбет Саландер сиділа випроставши спину і спостерігала за прокурором загадковим поглядом. Її обличчя і очі були нерухомі, а думки, здавалося, витали десь далеко. Прокуророві настав час починати її допитувати.
— Я хочу нагадати вам, фрекен Саландер, що ви говорите під присягою, — сказав нарешті Екстрьом.
На обличчі Лісбет Саландер не ворухнувся жоден мускул. Прокурор Екстрьом зачекав кілька секунд, сподіваючись на якийсь відгук, і звів брови.
— Отже, ви говорите під присягою, — повторив він.
Лісбет Саландер схилила голову набік. Анніка Джанніні щось читала в протоколі попереднього слідства і, здавалось, абсолютно не цікавилася діями прокурора. Екстрьом зібрав свої папери і після деякого ніякового мовчання відкашлявся.
— Так от, — розсудливо почав він. — Почнімо прямо з подій шостого квітня в літньому будинку покійного адвоката Б’юрмана біля Сталлархольма, що стали вихідною точкою мого викладу обставин справи сьогодні вранці. Нам треба спробувати внести ясність у питання, як вийшло, що ви поїхали до Сталлархольма і стріляли в Карла Маґнуса Лундіна.
Екстрьом благально подивився на Лісбет Саландер. Її обличчя як і раніше залишалося нерухомим. На обличчі прокурора раптом відбився відчай. Він розвів руками і поглянув на голову суду. Суддя Йорген Іверсен сидів із задумливим виглядом. Він скоса подивився на Анніку Джанніні, яка і досі вивчала якийсь папір, цілковито відключившись від подій довкола.
Суддя Іверсен кашлянув. Потім перевів погляд на Лісбет Саландер.
— Чи повинні ми розуміти ваше мовчання як те, що ви не хочете відповідати на питання? — спитав він.
Лісбет Саландер повернула голову і подивилася судді Іверсену в очі.
— Я охоче відповім на питання, — мовила вона.
Суддя Іверсен кивнув.
— Тоді, можливо, ви відповісте на моє питання, — вставив прокурор Екстрьом.
Лісбет Саландер знову кинула погляд до Екстрьома, але мовчала й далі.
— Будьте ласкаві, відповідайте на питання, — сказав суддя Іверсен.
Лісбет знову повернулася до голови суду і звела брови.
— На яке питання? — чітко і твердо сказала вона. — До цього часу ось він, — вона кивнула у бік Екстрьома, — лише зробив кілька бездоказових тверджень. Я не вловила жодного питання.
Анніка Джанніні підвела погляд. Вона поставила лікоть на стіл і підперла обличчя долонею, в її очах раптом з’явився інтерес.
Прокурор Екстрьом на кілька секунд утратив нитку міркувань.
— Чи не могли б ви повторити питання? — запропонував суддя Іверсен.
— Я запитав… чи поїхали ви на дачу адвоката Б’юрмана в Сталлархольмі з наміром застрелити Карла Маґнуса Лундіна?
— Ні, ви сказали, що хочете спробувати внести ясність у питання, як вийшло, що я поїхала до Сталлархольма і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повітряний замок, що вибухнув», після закриття браузера.