Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Ще раніше «Великого німого» зійде з екрана його королева.

Додавши сумні, але пророчі слова про те, що «Великий німий» заговорить тоді, коли вже її не буде…

І ще додасть з невимовним жалем знамениті некрасовські рядки про те, що, мовляв, «в эту пору прекрасную жить не придется ни мне, ни тебе…»

Кого вона мала на увазі під словами «ни тебе», так і лишилося загадкою. Хоча після передчасної і швидкої кончини після неї ще й Володимира Холодного все ніби стане на свої місця…

Жити Вірі й справді не випало «в эту пору прекрасную».[19] Але, як відомо, значимість життя не вимірюється кількістю прожитих років. Тим більше, життя тих, хто, пішовши в інший світ, все одно назавжди залишився з людством планети Земля.

Блискавка, осяйна і сліпуча, довго не живе, її вік короткий.

Кінематографа вік безмежний. Власне, після перших ста років вік його тільки починається. На початку ХХІ століття з’явилося нове поняття «цифровий кінематограф», для якого вже і кінострічка не потрібна. А якість фільмів при цьому тільки збільшується. Тепер кожен бажаючий може мати своє власне кіно – досить купити невелику і компактну камеру, і можна влаштовувати вдома перегляд не тільки будь-якого фільму, але й побути в ролі актора та режисера. Камери нині є всюди: у фотоапаратах, телефонах, явні і потаємні… Як писав один автор: іноді це навіть лякає – ніколи, мовляв, не знаєш, хто тебе знімає в даний момент. Може бути, прямо й зараз на вас вже націлений об’єктив однієї з камер, і ви вже на екрані…

…А поети їй пишуть і пишуть захоплюючі рядки, щемкі, сумні, але й оптимістичні водночас:

Синема! Синема!

Королева немого экрана.

Только прячет ключи

От ворот королевства февраль!

Синема! Синема!

Так жестоко, так больно, так рано

Растворилась в ночи

Тонким флером простая вуаль.

И упала рука…

Рвется нить, жемчуга рассыпая…

Но незрима черта —

Ты по-прежнему сводишь с ума

И течешь, как река,

Кинолентою, вечно живая,

И кричит немота

Нежным шепотом глаз: Синема!

… Я все пригадую як у моєму дитинстві в село заскочила вантажна автівка – т. зв. «полуторка» (себто півторатонка) і привезла кіно задарма…

І ще пам’ятаю, як на екрані з’явилася гарна-гарна молода жінка, з очима, що від них не можна було одірватися.

Вчителька, яка сиділа збоку мене на ослоні (його завбачливо винесли з хати для такої категорії глядачів) раптом сплеснула руками й вигукнула (навіть згадавши Бога, що було рідкістю для вчителів):

– Боже!.. Та це ж… Це ж Віра Холодна! Сама Віра Холодна, королева екрана!..

Сказано ж бо на віки:

«Її пам’ятають досі тому, що більше таких не було.

Не було – щоб і розумна, і красива, і чиста, і талановита, і щаслива, і усіма любима…»

І що з того, що з матеріальних свідчень її існування на цій землі залишилося лише декілька десятків метрів затертої плівки…

Що з того, як на тій плівці виринають ніби з небуття проникливо-зворушливі, чарівні очі ВІРИ ХОЛОДНОЇ…

Київ, 2010

Примечания

1

Кінорежисер О. Бортко живе й працює в Москві (найзнаменитіший його фільм – «Тарас Бульба»). З інтерв’ю кінометра:

– За Україною нудьгуєте?

– Звичайно! Все моє дитинство і юність минули тут. У Києві живуть мої друзі. А які тут дівчата! Якби я один ходив по Хрещатику, то там залишилась би протоптана мною стежка… Коли мені дзвонять друзі і скаржаться, що Київ, мовляв, споганів, я приїжджаю і завжди вражено дивуюсь: та він ще кращим став! Таке це дивне місто – як його не псують, а він все гарніший… І все так само правий – вічно правий і вічно буде правим, – Микола Васильович Гоголь: рідко який птах долетить до середини Дніпра!..

2

«Слепые украинские КОБЗАРИ (виділення моє. – В. Ч.) с сивыми чубами и усами КРУТИЛИ РУКОЯТКИ СВОИХ КОБЗ…» Тут О. Вертинський дещо у своїх спогадах за давністю часу плутає. Річ у тім, що кобзи не мали рукояток, які кобзарі мусили крутити під час гри. Ручку має інший струнний щипковий музичний інструмент – ліра. Це т. зв. колісна ліра (виконавці на ній називалися лірниками), у дерев’яному корпусі якої встановлено колесо, яке через отвір у деці торкається струни, а обертаючись за допомогою рукоятки, воно примушує звучати струни.

3

Борис Путята на той час був відомим актором, який грав Наполеона. Незважаючи на негативний відгук його про юного Вертинського («Що це ще за гаркавий?… Геть!»), вони з роками, коли «гаркавий» зробиться знаменитим, стануть друзями.

4

За іншою легендою (радше анекдотом, правдивим) Микита Сергійович Хрущов (а саме про нього йде мова) сказав свою знамениту погрозу віце-президенту США Ніксону, коли той під час візиту до Москви оглядав експонати американської виставки в Сокольниках. Перекладач витлумачив тоді фразу дослівно: «Ми вам ще покажемо матір Кузьми!..»

Це той незабутній Микита Сергійович, який обіцяв у 1961 році на XXII з’їзді КПРС, що «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі», гарантував, що до 1980 року матеріально-технічна база комунізму буде збудована, і кожен отримає за потребами, а візьмуть з нього лише по його можливостях. Жаль, ідея була гарна… І все ж, саме він, незабутній Микита (як його звали в народі), першим обнародував злодіяння Сталіна, відкрив космічну еру Радянського Союзу, почав масово будувати житло (хрущовки), завдяки чому мільйони громадян з підвалів, бараків і комуналок отримали окремі квартири з газом і гарячою водою – теж немало.

5

Ходили чутки, що Станіславський був небайдужим до жінок. Особливо до гарненьких актрис. (Відоме його захоплення дружиною А. П. Чехова, актрисою Ольгою Кніппер-Чеховою, про що «доброзичливці» навіть застерігали Чехова.) Тож ходили чутки, що він захопився й Вірою Холодною. Сам же Костянтин Сергійович, попри все, завжди оберігав своє сімейне вогнище і завжди був вірний – з його слів – дружині Марії Петрівні. Зізнавався, що до інших жінок він ставиться насторожено. Гм-гм… Але збереглося його щире – будемо вважати, що щире, – зізнання: «У цьому відношенні (вірність своїй дружині, сім’ї) – я егоїст. Ще захопишся, покинеш дружину, дітей»

6

Пуща-Водиця – дачно-курортна місцевість на північній околиці Києва (Подільський район), з 1981 року – селище міського типу. Назва від