Читати книгу - "Місто кісток"

– Клері, – здивувався він, – що ти тут робиш?

– Я прийшла до тебе. Хотіла дізнатись, як ти.

– Зі мною все добре, – він був одягнений у джинси та білу сорочку, сліди від синців, наче темні плями на білому яблуці, були ще помітні.

Звичайно, подумала вона, справжні рани були всередині, сховані від чужих очей.

– Що це? – показала вона на стиснутий кулак.

Він розкрив пальці. На долоні лежав уламок срібла, який мінився синім та зеленим. Шматок дзеркала з порталу.

Вона сіла біля нього на лавку.

– Ти щось там бачиш?

Він злегка повернув його до світла, яке пролилось на нього наче вода.

– Трошки неба. Дерева, стежка. Я роздивляюся його під різними кутами, намагаючись побачити будинок. Батька.

– Валентина, – виправила вона. – Чому ти хочеш побачити його?

– Може, я зміг би побачити, що він робить із Чашею. Де вона, – неохоче відповів він.

– Джейс, це тепер не наша відповідальність. Не наша проблема. Тепер нарешті Конклав знає, що сталося, Лайтвуди вернулися назад. Залиш це їм.

Тепер він дивився на неї. Їй було дивно, що вони брат і сестра, адже вони зовсім не схожі. Принаймні Клері могла б мати довгі закручені вії й красиві вилиці? Це так несправедливо.

– Коли я поглянув у портал, я побачив Ідрис, і точно знав, що намагався зробити Валентин. Він хотів побачити, чи я зламаюсь. І нічого не змінилось – я досі хочу додому, навіть більше, ніж можу собі уявити, – сказав Джейс.

Вона захитала головою.

– Не розумію, що такого у цьому Ідрисі. Це ж лише місце. Ти і Годж так розповідаєте про нього… – вона затнулася.

Він знову прикрив скельце.

– Я там був щасливим. Це єдине місце, де я був по-справжньому щасливим.

Клері зірвала стеблинку з куща й почала обривати листочки.

– Тобі шкода Годжа. Тому ти не сказав Алеку та Ізабель, що він насправді зробив.

Він знизав плечима.

– Вони все одно дізнаються.

– Я знаю. Але не від мене.

– Джейсе, – поверхня ставка була зелена від опалого листя. – Як ти міг бути там щасливим? Я розумію твої думки, але Валентин був жахливим батьком. Він убив твоїх тварин, обманював тебе й навіть бив – і не кажи, що ні.

На обличчі Джейса промайнуло щось схоже на усмішку.

– Лише деколи, по четвергах.

– То як могло…

– Лише там я був упевнений у тому, хто я. До кого я належу. Це звучить тупо, але… – він знизав плечима. – Я убиваю демонів, бо вмію це робити, мене цього навчили, але це не я. Мені це вдається, бо, коли я вважав батька мертвим, то ніби став вільним. Жодних наслідків. Ніхто не сумуватиме. Ніхто не втручається у моє життя, бо його мені віддали, – його обличчя здавалось висіченим з граніту. – Тепер я так не почуваюся.

Обірвавши листя, Клері викинула стеблинку.

– Чому?

– Через тебе, – сказав він. – Якби не ти, я би пішов з батьком крізь портал. Якби не ти, я би пішов за ним зараз.

Клері вдивлялася у засмічений ставок. У горлі пекло.

– Я думала, що вибиваю тебе з рівноваги.

– Це було давно, – просто мовив він. – Раніше я був сам. Але тепер моє місце біля тебе.

– Я хочу, щоб ти зі мною кудись пішов, – раптом мовила Клері.

Він покосився на неї. Його світло-золоте волосся упало на очі і чомусь засмутило Клері.

– Куди?

– Я сподівалася, що ти підеш зі мною до лікарні.

– Я так і знав. – Він примружився. – Клері, ця жінка…

– Джейсе, вона також і твоя мама.

– Я знаю. Але вона чужа мені. У мене був лише батько, та він пішов. Це гірше, ніж помер.

– Я знаю. І знаю, що немає сенсу розказувати тобі, яка чудова моя мама, яка вона неймовірна людина, і що тобі щастить з нею познайомитися. Я не заради тебе прошу, а заради себе. Я думаю, якщо б вона почула твій голос…

– То що?

– Мама могла би прокинутися, – вона пильно дивилася на нього.

Він не відвів погляд, потім посміхнувся, трохи кривлячись, але щиро.

– Добре. Я поїду з тобою. – Джейс підвівся. – Немає потреби розповідати щось гарне про маму. Я уже все знаю, – додав він.

– Справді?

Він злегка знизав плечима.

– Вона виростила тебе, еге ж? – Джейс глянув на небо. Сонце майже сіло.

Клері піднялася.

– Пора вирушати в лікарню. Я заплачу за таксі. Мені Люк дав трохи грошей, – подумавши, додала Клері.

– Немає потреби, – широко всміхнувся Джейс. – Ходи. Я щось тобі покажу.