Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

він виявився, на диво і наше щастя, бо уявіть собі клопоти, – живучий. Сказано, ще стара школа, тепер люди значно хирлявіші. Звичайно, нашої науки він довіку не забуде, крім того, ми загрозили викинути його з товариства. Після цього він присмирнів, зрештою, що йому самому робити? Родини в нього не лишилося, живе він з пенсії, а це такі копійки, з яких він не годен заощадити навіть на магнетофон, аби записувати вдосталь свою воєнщину, в якій він кохається, бож і на стрічки треба, а вони дорого коштують. Самому дуже не розженешся! Коли я собі дещо дозволяю, то в мене деякі заощадження, ну й крамниця, а йому де ж там! Тому він нас і тримається, бо тут ця можливість йому все таки надається, хоч, певно, і не в такому розмірі, як він собі того бажав би. Він просто невситимий. Та що вдієш, може, я теж воліла б народитися англійською королевою. однак доводиться обмежуватися і тим, що є. Він це розуміє чи бодай робить вигляд, ніби розуміє, і тепер сумлінно провадить архів, хоч ми його постійно перевіряємо. Все наче гаразд, проте з ним завжди треба бути на сторожі.

– І ви ніколи не пробували пошукати людини, до якої ставилися б з більшим довір’ям?

– А пощо?

– Ну, як вам пояснити?

– І не пояснюйте.

Справді, це ж неможливо пояснити, подумав я, і мені стало сумно.

– Я по вас бачу: ви не взяли моєї поради до серця!

– Узяв, узяв!

– Узяв, а сам уже ладний бігти до старого!

– В мене до нього оправа, яку.

– Я ж вас попередила!

– Дуже вам дякую за попередження, тільки в моєму випадку все дуже просто. Справді, тут попередження не дуже потрібні, хоч я вам за них вдячний, оскільки я. Я ж не маю жодних стосунків до снів, мені, щиро казавши, взагалі нічого не сниться. Я його питав про мого клієнта, і він, на щастя, його знає!

– Боже милий! Усе, що я вам казала, – на вітер! Він нікого й нічого не знає, вірте мені!

– Я вам вірю, однак я хотів би ще з ним перекинутися кількома словами. Адже він знає мого клієнта!

– Він його не знає, він нічого не знає! – закричала господиня. – Якщо я тверджу – не знає, то він і не знає! Як ви смієте ставити під сумнів мої слова? То я що, брехуха? Чи як? У моєму домі мене ображати? Це нечуване нахабство! Це образа моєї гідности!

– Вельмишановна, дорога пані! – перелякався я. – Я прийшов сюди довідатися про мого клієнта, я й у гадці, справді, й у гадці не мав вас образити! Боронь Боже, прошу дуже, не гнівайтесь, я вас благаю, я ладен на все, аби переконати вас у своїй щирості!

– Ну, гаразд. На цей раз я вам пробачаю. Але вважайте, якщо ви нехтуватимете моїми порадами!

– Я не нехтую, просто я.

– Я дуже серйозно попереджаю вас, це не амбіція, ні, тут ідеться про далеко більше. Якщо нехтуватимете, на вас одразу ж впаде кара, і то страшна! Не я вас покараю, ні, я не злопам’ятна, в мене золотий характер, а вищі сили. Я успадкувала провидющий дар одразу ж нещадно карати тих, хто робить щось проти моєї волі, хоч я так само й рятую багатьох, – тих, що слухаються моїх порад. І то зважте, навіть порад, які я даю в снах. З цього погляду мої сни ніким не перевершені, бо вони впливають на людську долю. Мені інколи аж самій лячно робиться, як я своїми снами оформлюю світові події – факт, яким ніхто, крім мене, не годен похвалитися! Правда, я цього широко не розголошую, бож у світі панує невігластво, а мені, крім того, й не залежить на шані, я, так би мовити, існую в тіні, однак дійсности не заперечиш, хоч як це незвично звучить. Я спочатку й сама вагалася повірити, зважте, яка відповідальність! Воно й не дивне, від такого й голову втратити легко, й напевно це сталося б, якби не моя природна скромність. Справді ж бо. Уявіть собі, що ви робили б, якби ваїм дослівно на кожному кроці сни підтверджувалися дійсністю? От колись, пам’ятаю, приснився мені Айн- штайн. Саме тоді, коли всі тільки про нього й говорили й писали. Уявіть собі, прийшов до мене й одразу: «Вельмишановна пані, я, каже, знаю: ви вирішуєте долю світу, й багатьох людей, яким випало уславитися, рятуєте й виводите зі скрути. Правда, цього ніхто не знає, знаєте тільки ви та я, і тому я зважився до вас звернутися: допоможіть мені, бо мені кінець!» «Ну що ви, – відповідаю я йому, – де мені вирішувати долю світу, я надто скромна особа, торгую собі молоком, – тоді я ще сама торгувала, – а зовсім не вирішую долі».

А він мало не на коліна стає і так благає, ну, так благає, аж за серце бере: «Не відмовте, каже, мені треба завершити таку й таку теорію (я вже зараз не пригадую, яку саме), а я, каже, ніяк не потраплю підбити остаточних підрахунків, і тому всі рівняння не дійсні, от наче стіна стоїть посередині, та й годі. Порятуйте, бо я знаю: ви і в снах дасте поради великим людям». І простягає мені папірчик і олівець, аби я зробила обрахунки. Я «ні» та «ні», пояснюю, мовляв, я ж тільки в крамниці рахую, а так, боронь Боже, а він просить і просить. Ну що тут робити? Добре в мене серце, от не витримую, як людина страждає. Взяла я олівець, сіла, і.раз, два, сама не зчулася, як то сталося, коли потрібне рівняння лягло на папір. Як вій мені дякував! – аж смішно переказувати. «От, каже, хто справжній, – от, каже, хто великий, оце, каже, людина!» А за якийсь час після цього сну, я вже його й забула, купую я вечірню газету, яку я постійно читаю, і що бачу! Там чорним по білому стоїть: Айнштайн оголосив якусь свою теорію з заключними рівняннями, а я ж знаю – це те самісіньке, що я вирахувала для нього уві сні!

Або оце недавно подібний вам випадок з славетною акторкою Авророю Корчі, яка тепер отримала міжнародну нагороду в Венеції за найкраще виконання ролі матері, сестри й коханки, все в одній особі. Тоді якраз почали крутити фільм «Зашморг і полуниці», де їй дали головну ролю, ну, і весь час інформували, як і що, містили знятки, а я люблю таке почитати, як не кажіть, газети,