Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Але я тримаюся. Я, блін, капітан потопаючого судна і піду під воду останнім.

Вона проводить пальцем по ключиці, типу прибирає локони, що спадають на плечі, а я стискаю зуби.

— Гарне все, — втягую повітря ніздрями.

— Угу, — мелодійним тоном відгукується Аліса, а потім трохи... відповзає.

Я не зрозумів — я ж тут, три чорти. Лежу струнко, уже ось пролежні утворилися за п'ять хвилин.

Ця мучителька розвертається, навіть не вильнув жодного разу стегном, і смішно дивиться на мене з-за плеча. І злегка прогинається, а потім ще далі повзе.

Куди ще повзти, і коли це ліжко закінчиться?!

— Алісо, я лежу, — гортанно видаю я.

— Лежи, — потрушує вона волоссям. — І поводься належно.

Вона відразу ж не шкодує слини, коли вбирає голівку всередину, лише злегка посмоктуючи. Я реально перетворююся на рахівника. Рахую-рахую про себе: один, два, три... Як тону в теплі її рота, так у мене над ребрами рідкий вогонь розтікається. Потонути хочу, до самого дна, щоб штовхатися в неї нескінченно.

— Вася, — обурено мукає Аліса, коли я миттєво завалюю її і втискаюся абияк всередину, щоб затиснути все тепле тіло в себе. — Ну! Я хотіла по етапах... Ну коханий, — так гаряче шепоче вона, що я мимоволі проходжуся язиком по її губах.

— Етапи потім якось. З'їм тебе всю.

Вона захлинається стогонами, коли я вже не можу зупинитися і коли вбиваюся в неї міццю всього тіла. Аліса знесилено відкидає голову назад, а я в мить кінчаю, присмоктуючись до блідої шкіри на шиї.

Чорт, хочу ще, й хочу дивитися на неї. І все хочу, і щоб ми по новій почали.

— Ось тепер тобі лежати струнко, — наказую я.

— Що? — крутить фея головою і пухнасте волосся закриває частину обличчя. — Васю! А як же... мої етапи?

— Зараз будуть етапи, тільки мої, — не шкодую посмішки, а Аліса впивається в мої плечі руками.

Впивається, бо я притискаю м'яке тіло до себе боком і з жадібністю беру її пальцями. Вона слинявить мені губи, а я підбадьорюю її всілякими улюбленими паскудствами, і сам задихаюся в її вологе обличчя, коли Аліса всередині вся стискається.

Вона скиглить і намагається обхопити мене всім тілом, бо я — нещадний. Такий, що хоче дивитися нескінченно як вона розлітається. Усе між нами вже забризкане, бо моя Аліса вміє бути слухняною дівчинкою.

Притискаюся губами до її скроні, і як же добре так очі заплющити і слухати ніжне дихання.

— Розумниця, — проходжуся поцілунками по зверненій до мене половині обличчя.

— Мої етапи ще попереду, — сонно бурмоче Аліса.

— Ясна річ, усе чітко буде, не бузи.

Поплескую всі округлості поспіль, а моя фея засинає солодким сном, ну прямо як на картинці. Ось це я розумію — гарний початок дня!

Я навіть піду до тієї пальми: подивлюся-попорюся в піску. Та павучиха вижила, бо не вбивав я її. Не вбивав, а тільки для виду зробив.

— Я запрошую вас, — хлюпає носом менеджерка з гостинності, коли підходить до нашого столика за сніданком. — На похорон.

— Кого? — вставляю я запитання до того, як Аліса почне засмучуватися.

— Геральда, — випрямляється жінка, щоб показати як вона тримається молодцем.

— Знайшли... тіло? — обережно цікавиться Аліса.

— Усе набагато гірше. Очевидно, що Геральд загинув, а в нас немає можливості навіть гідно попрощатися з ним.

У менеджерки, мабуть, починається панічна атака, коли я видаю особливо гучне гоготіння. Усі на мене дивляться осудливо, навіть Ваня.

— Гаразд, домовилися, — чухаю я підборіддя. — Прийдемо на похорон.

— Вася, цілком може бути, що він реально потрапив у біду, з якої не зміг вибратися, — бере мене під руку Аліса, коли ми прямуємо на прогулянку до пляжу Молодят.

Геральд справді потрапив у біду, з якої довго не зміг вибратися.

Може, він намагався, а може найстаріший черепах надто втомився, щоб чинити опір.

Але на найпівнічнішій точці острова, де гладке від припливів океанське каміння ланцюжком виростає в гірську породу, є пляма темних вод.

Протилежна течія століттями прибивається лише до кількох метрів острова, і тільки тут галасливі води можуть винести тебе у відкритий океан.

Саме тут Геральд пірнув у темно-синю глибину і поплив просто в горизонт без оглядки.

Тому що.... мабуть… це я, дощовим і вітряним світанком, послизаючись на гладких каменях, виніс його до течії.

Цей відрізок вони явно забили камінням до відвалу, щоб ніхто не вибрався, але ми з Херальдом пролізли.

Кажуть, що діти теж чогось вчать своїх батьків.

Може, я теж еко-активіст у глибині душі.

Свободу всім черепахам!

fin

***

Дорогі читачі! ❤️Дякую, що розділили зі мною цю історію. ❤️Сподіваюся, що Аліса, Кулак і Ваня вам запам'яталися ;) Це моя улюблена історія з циклу, бо я класно провела час, коли її писала.

Написала чернетку за три тижні, щоправда, перший розділ переписувала два місяці)))) Трохи детальніше про цю книжку можете прочитати в моєму блозі сьогодні, трохи пізніше. Продовження обов'язково буде, але поки що я думаю, що воно популярним точно не стане)))) Тому я напишу продовження, коли буде більше вільного часу. У мене навіть є обкладинка ;)

Нагадую, що "Поцілунок Першим" - це частина циклу "Поцілунки".

"Поцілунок одного разу" - Кіра і Карелін - опубліковано.

"Поцілуй Першим" - Аліса і Кулак - опубліковано.

"Поцілунок для мільярдера" - Діана і Фрезь - опубліковано

"Програй мені цілунок" - про Везувія Родіна і Надю Метлицьку - планується публікація через кілька місяців.

"Її шалений лицар" - про Лешея і королеву краси Марічку – скоро планується публікація.