Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

Екстрадиція (фр. extradition, від лат. ex — з, поза і tradition — видача, передача) // Юридична енциклопедія : в 6 т / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. — С. 350.

Міжнародне право : навч. посіб. / за ред. М. В. Буроменського. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — С. 214-215.

Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — Кн. 1. — С. 1041-1082. Держави-члени СНД 7 жовтня 2002 р. підписали у Кишиневі нову Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка повинна замінити застосування в Україні Мінської конвенції після її ратифікації Верховною Радою України.

Там само. — С. 981-1019.

Слід зазначити, що таке обмеження стосується тільки національної, а не міжнародної юрисдикції. Щодо видачі громадян України та осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, уповноваженому міжнародному суду, то вона можлива (Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. — Справа про Римський Статут).

Конституція України : наук.-практ. комент. — Х., 2003. — С. 133.

Відзначимо, що законодавство України на підставі міжнародних договорів допускає передачу також її громадян іншій державі для здійснення кримінального переслідування. Так, 15 листопада 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала своїм законом Угоду про незаконний обіг на морі, укладену на виконання ст. 17 Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин. Законом було проголошено: «Україна заявляє, що, діючи як інтервенуюча Держава, вона здійснюватиме таку інтервенцію за умови, що особи, які мають її громадянство та були передані Державі прапору згідно із статтею 15 Угоди і там засуджені за відповідне правопорушення, матимуть можливість бути переданими назад в Україну для відбування призначеного покарання» (Відом. Верхов. Ради України. — 2007. — № 2. — Ст. 11).

Сташис, В. В. Передача на поруки и некоторые вопросы советского уголовного права / В. В. Сташис // Об усилении роли общественности в укреплении социалистического правопорядка. — Харьков, 1961. — С. 30.

Таций, В. Я. Объект и предмет преступления / В. Я. Таций. — Харьков, 1988. — С. 92.

Докладніше про це див.: Панов, Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность / Н. И. Панов. — Харьков, 1982.

Про фізичний примус та крайню необхідність див. § 4 та § 5 розділу XIV цього підручника.

Бажанов, М. И. Уголовное право Украины: Общая часть / М. И. Бажанов. — Днепропетровск, 1992. — С. 40-41.

Вводиться в дію з 1 січня 2010 р.

Бажанов, М. И. Уголовное право Украины: Общая часть / М. И. Бажанов. — С. 44.

Злочинам, відповідальність за які сконструйовано за ознаками «усіченого» складу злочину, необережність не притаманна.

Докладніше про це див.: Тихий, В. П. Стадії вчинення злочину : конспект лекцій / В. П. Тихий. — X., 1996.

Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – № 4. – С. 7.

Про призначення покарання за готування та замах див. § 4 розділу ХVІІІ цього підручника.

Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – № 4. – С. 8.

Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1995. – № 1. – С. 88.

Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1995. – № 1. – С. 102.

Вісн. Верхов. Суду України. — 2006. — № 1 (65).

Докладніше про ексцес виконавця див § 5 цього розділу.

Вісн. Верхов. Суду України. — 2003. —