Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Ет! У генерала троє дітей, які, може, не помиряться після його смерті; одного прекрасного дня чоловік його дочки та сини поділяться і надумаються продати цей свинцевий і залізний рудник яким-небудь скупникам маєтків, яких ми зуміємо притиснути.

Суланжський замок розвернувся перед ними, наче кидаючи виклик ченцеві-розстризі.

— Так, у ті часи вміли добре будувати!.. — вигукнув Судрі.— Але пан граф тепер набирає гроші, щоб зробити з Суланжа майорат свого перства…

— Куме, — відповів Рігу, — майорати проваляться.

Вичерпавши ділову тему, обидва буржуа перейшли до обговорення достоїнств обох служниць мовою, занадто бургундською для того, щоб бути надрукованою. Ця невичерпна тема завела їх так далеко, що вони несподівано для себе помітили головне місто округу, в якому царював Гобертен і яке було, може, досить цікаве для того, щоб найнетерплячіші люди дозволили маленький відступ.

Назва Віль-о-Фе, хоч і досить дивна, легко пояснюється перекрученням назви (простонародною латинкою villa in fago, — садиба в лісі). Ця назва виразно свідчить, що ліс колись укривав дельту Авони при її злитті з річкою, яка на п'ять миль нижче впадає в Іону. Який-небудь франк, безперечно, побудував фортецю на пагорбі, що тут круто загинається, сходячи пологими схилами в довгасту рівнину, де Леклерк-депутат купив собі землю. Перетявши цю дельту глибоким і довгим ровом, завойовник створив собі тут грізну позицію, місце, справді сеньйоріальне, зручне для збирання податків за проїзд через нерозривно зв'язані з шляхами мости і для нагляду за надходженням мита за помол, яке накладалося на всі млини.

Така історія виникнення Віль-о-Фе. Скрізь, де встановлювалося феодальне або церковне панування, воно збуджувало до життя нові інтереси, селища, а далі й міста, коли місцеві умови були в силах притягти, розгорнути або заснувати промисли. Спосіб, винайдений Жаном Руве для сплавляння лісу, який потребував зручних місць для виймання колод, створив Віль-о-Фе, що до цього був не більше як селом проти Суланжа. Віль-о-Фе став складовим пунктом для лісів, які облямовували на дванадцять льє береги обох річок. Роботи по вийманню лісу і виловленню відсталих колод, а також по переганянню плотів Іоною в Сену викликали великий наплив робітників. Приріст населення збільшив споживання і сприяв розвиткові торгівлі. Отже, Віль-о-Фе, що наприкінці XVI століття не налічував і шестисот жителів, налічував їх дві тисячі в 1790 році, а Гобертен підняв цю цифру до чотирьох тисяч. От як:

Коли Законодавчі збори декретували перерозподіл території, Віль-о-Фе, що виявився географічно розташованим на відстані, де мала бути супрефектура, був обраний, переважно перед Суланжем, на головне місто округу. Створення супрефектури потягло за собою суд першої інстанції і весь чиновницький штат, потрібний для окружного центру. Приріст паризького населення, що збільшив ціни й попит на дрова, природно, підняв і значення віль-о-фейської торгівлі. На цьому передбаченні Гобертен обгрунтував своє збагачення, вгадавши вплив миру на населення Парижа, яке з 1815 по 1825 рік дійсно виросло більше як на третину.

Обрис Віль-о-Фе визначений наперед обрисом місцевості. По обох краях високого мису влаштовано гавані. Гребля для затримування лісу перекинута біля підніжжя височини, порослої суланжським лісом. Між цією греблею і містом лежало передмістя. Нижня частина міста, розташована у найширшому місці дельти, спускалась на водну гладінь Авонського озера.

Над нижнім містом п'ятсот розташованих на викорчованій триста років тому височині будинків у садах обрамовують з трьох боків цей мис, любуючись на свої багаторазові віддзеркалення в брильянтовій поверхні Авонського озера, захаращеного біля берегів караванами плотів і зваленими в гори дровами. Води вкритої плотами річки й красиві водоспади Авони, що далеко вище від впадіння в річку насичує млинові греблі й шлюзи кількох фабрик, — усе це створює дуже мальовничу і тим разючішу картину, що вона обрамована зеленими масивами лісів і що довга Егська долина становить розкішний контраст з різкими тінями переднього плану, які панують у Віль-о-Фе.

Перед цією широкою панорамою королівський шлях, перекинувшись мостом через річку, у чверті льє від Віль-о-Фе, врізується в самий початок алеї тополь, де кінну поштову станцію оточувало маленьке передмістя, прилягаючи до великої ферми. Кантональний тракт теж робить поворот, щоб потрапити на міст, де він і зливається з великим шляхом.

Гобертен поставив будинок на одній з ділянок дельти, з наміром створити навколо нього майдан, який зробив би нижнє місто таким самим красивим, як верхнє. Це був сучасний кам'яний одноповерховий будинок з балконом чавунного литва, з ґратчастими віконницями, з красиво пофарбованими віконними рамами, без єдиної прикраси, крім грецького орнаменту під карнизом, з шиферним дахом, з горищевими приміщеннями, з прекрасним подвір'ям та англійським садом, омиваним Авоною, позаду будинку. Краса цієї споруди спонукала супрефектуру, що тимчасово тулилася в якійсь халупі, перейти в особняк навпроти, який департамент був вимушений побудувати завдяки наполяганням депутатів Леклерка і Ронкероля. Тут же місто побудувало собі мерію. Суд, який теж був у найманому приміщенні, дістав свій, недавно закінчений, палац юстиції, отже, Віль-о-Фе завдячував ретельності свого мера низкою дуже солідних будинків у сучасному стилі. Жандармерія будувала собі казарми, якими мав завершитися чотирикутник, утворений майданом.

Усі ці зміни, якими дуже пишалися місцеві обивателі, були викликані впливом Гобертена, який незадовго до цього одержав хрест Почесного легіону з нагоди наступних королівських свят. У місті, з такою побудовою і виниклому зовсім недавно, не було ні аристократії, ні дворянства. Отже, горді своєю незалежністю, віль-о-фейські обивателі усі прилучилися до незгоди, яка виникла між селянами та графом Імперії, що перейшов на бік Реставрації. Для них гнобителі були гнобленими. Уряд так добре знав настрій цього торговельного міста, що посадив у нього супрефектом людину, схильну до примирливої політики, виученика свого дядька, славетного де-Люпо, одного з тих, хто звик до угод, хто вміє пристосуватися до вимог усякого уряду, кого політики-пуритани, самі роблячи гірше, звуть продажними душами.

Всередині будинок Гобертена було прикрашено досить вульгарними новинками сучасних розкошів. Тут були багаті шпалери з золотим бордюром, бронзові люстри, меблі з