Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

— Принаймні, ніхто не постраждав, — сказав Алден. — І це добре. А ще ми не спалили ліс. І це теж добре.

— Вам пощастило, що вітер ущух, — зауважив Енді.

— А ще вам пощастило, що поруч знаходилися пожежні бригади з усіх трьох містечок, — додала Ардель. — Звісно, так і має бути в ніч Четвертого липня, бо завжди знайдуться якісь бовдури, готові попускати п’яні феєрверки.

— Це все моя вина, — озвався Алден. — Я хочу, аби ви це зрозуміли. Я сам купив ту кляту штуку і сам її запустив. Ма тут ні до чого, — додав він трохи помовчав. — Тільки сподіваюся, що Массімо це теж зрозуміє й полишить мою Ма в спокої. Бо в нього є ЗВ’ЯЗКИ, самі знаєте.

Енді відповів:

— Ця родина вже двадцять років проводить літо на озері Абенакі, до того ж, згідно з моїми даними, Пол Массімо — чесний бізнесмен.

— Ага, — буркнув Алден, — як Аль Капоне.

У віконце кімнати для допитів постукав офіцер Елліс, указав на Енді, виставив великий палець і мізинець у формі слухавки й поманив колегу. Енді зітхнув і вийшов з кімнати.

Ардель Бенуа не спускала з Алдена очей.

— З тих пір, як я працюю в поліції, то встигла вдосталь надивитися на всіляких тупаків, які люблять лиха собі прикупити, — сказала вона, — але такого не пригадую.

— Знаю, я не збираюсь виправдовуватися, — відповів Алден і похнюпив голову, аж раптом просяяв: — Але ж до біса гарна вистава була, тобто поки тривала. Люди цього ніколи не забудуть.

Ардель глузливо хмикнула. Десь удалині завила сирена.

Нарешті Енді повернувся й сів на своє місце. Спочатку він нічого не казав, тільки задумливо позирав кудись убік.

— Це щодо Ма? — спитав Алден.

— Це, власне, і була твоя ма, — відповів Енді. — Хотіла з тобою поговорити, але коли я пояснив, що ти трохи зайнятий, вона попросила передати повідомлення. Дзвонила з «Обіду Лакі», де щойно смачно попоїла разом із твоїм сусідою з протилежного берега озера. Вона сказала, що він досі був у смокінгу і що він заплатив за ланч.

— Він їй погрожував? — скрикнув Алден. — Цей сучий син…

— Сядь, Алдене. Розслабся.

Алден устиг підвестися, але тепер опустився на стілець. Він і досі стискав долоні в кулаки. У нього були великі руки, якими можна наробити багато біди, якщо їх власника на те спровокувати.

— Голлі також просила передати, що містер Массімо не має до вас жодних претензій. Він сказав, що обидві родини розпочали те дурне змагання, тож обидві родини винні в тому, що сталося. Твоя мама переповіла, що містер Массімо хоче про все забути.

Алденів борлак смикався вгору й униз, нагадавши Ардель дитячу забавку зі стрибучою мавпою на паличці.

Енді нахилився вперед. Він якось болісно усміхався, наче не хотів цього робити, але нічого не міг удіяти.

— Вона передавала, що містеру Массімо дуже шкода, що таке трапилося з рештою ваших феєрверків.

— Рештою ? Я ж казав, що цього року не купляв нічого, крім…

— Помовч і дай мені договорити. Інакше я забуду повідомлення.

Алден кивнув. Надворі залунала друга сирена, потім третя.

— Ті феєрверки, які стояли на кухні. Твоя ма сказала, що ти, мабуть, поставив коробки надто близько до дров’яної печі. Не пригадуєш?

— Е-е…

— Раджу пригадати, Алдене, і чимшвидше, бо мені дуже кортить опустити завісу в кінці цієї сраної вистави.

— Мабуть… типу… так, — вичавив Алден.

— Я навіть не питатиму, чому ви запалили піч тої спекотної липневої ночі, бо я вже тридцять років служу в поліції і знаю, що в голову п’яницям западають просто неймовірні ідеї. Ти з цим погоджуєшся?

— Ну… ага, — визнав Алден. — П’яниці — люди непередбачувані. А той «Самотрус» — узагалі смертельне пійло.

— Саме тому твоя хатина на березі озера Абенакі зараз палає аж до неба.

— Господи Ісусе!

— Не думаю, що до цього якось причетний Син Божий, Алдене. Ви були застраховані?

— Боже мій, ще б пак, — відповів Алден. — Страховка — то гарна річ. Я цього навчився після смерті Баті.

— Массімо також були застраховані. Твоя мама попросила це також тобі передати. Вона повідомила, що за яєчнею з беконом вони вирішили, що так буде чесно. Ти згоден?

— Ну… його будинок був до біса великий, більший за нашу халупу.

— Припустимо, що в його страховому полісі ця різниця зазначена, — мовив Енді й підвівся. — Гадаю, якесь слухання все одно відбудеться, але зараз ти можеш іти.

Алден подякував. І пішов, поки вони не передумали.

Енді та Ардель сиділи в кімнаті для допитів і дивилися одне на одного. Зрештою, Ардель заговорила:

— А де була місіс Маккозланд, коли почалася пожежа?

— Поки Массімо не запросив її на яйця-пашот із омаром і смаженою картоплею до «Лакі», вона була прямо тут, у відділку, — відповів Енді. — Чекала, чи відправлять її хлопчика в тюрму, чи заарештують до судового засідання. Сподівалася викупити його у випадку з арештом. Елліс сказав, що, коли вони з Массімо пішли, він обіймав її за талію. Мабуть, довгі має руки, бо талія в неї неосяжна.

— А хто ж, по-твоєму, підпалив хатину Маккозландів?

— Ми цього ніколи не дізнаємося, але якщо ти хочеш почути мою думку, то це зробили сини Массімо, ще до світанку. Поклали свої невикористані феєрверки біля печі або ж просто на неї, а потім підкинули в ту грубу жару, і вона добряче розгорілася. Дуже схоже на бомбу вповільненої дії, якщо подумати.

— Чорт забирай.

— Ось які можна зробити з цього висновки: коли п’яниці феєрверки запускають — це погано, а коли рука руку миє — це добре.

Ардель подумала над цим, а потім витягнула губи трубочкою і просвистіла мелодію на п’ять нот із «Близьких контактів третього ступеня». Вона спробувала повторити, але засміялася, і нічого не вийшло.

— Непогано, — мовив Енді. — А на трубі заграєш?

З думкою про Маршалла Доджа [357]

Літній грім

Чим краще завершити збірку оповідань, як не історією про кінець світу? Я написав принаймні одну масштабну книгу на цю тему — «Протистояння».