Читати книгу - "Ловець снів"

— Так, є в нас справ багато, — погодився Генрі й відкрив термос. Він дав Даддітсу ранкову пігулку преднізону, хоча не було ще й восьмої, і спитав, чи не хоче той перкоцету. Даддітс, подумавши, підняв два пальці. У Генрі впало серце. — Що, зовсім погано, так? — запитав він, простягаючи Даддітсу через спинку сидіння дві пігулки. Відповіді він не чекав: такі люди, як Даддітс, не проситимуть зайвої пігулки, щоб зловити кайф.

Даддітс помахав рукою — мовляв, comme ci, comme зa[195]. Генрі добре пам’ятав цей жест: такий помах рукою був так само звичний для Піта, як жування олівців і зубочисток для Бобра.

Роберта наповнила термос шоколадним молоком, його улюбленим. Генрі налив молока в чашку, дочекався, поки «Хамві», смикнувшись на розкислому снігу, знову вирівняється, і простяг Даддітсу. Той запив пігулки.

— Де болить, Даддсе?

— Ут. — Рука до горла. — І ут. — Рука на грудях. — І нерішуче, злегка червоніючи: — І ут. — Рука на паху.

«Інфекція сечових шляхів, — подумав Генрі. — Ох, Боже».

— Ені уде ае?

Генрі кивнув.

— Таблетки тобі допоможуть. Потрібно тільки трошки почекати. Ми все ще на лінії, Даддітсе?

Даддітс рішуче кивнув і показав уперед. «Хотів би я знати, що він там бачить», — подумав (чи не вперше) Генрі. Одного разу він запитав Піта, і той відповів, що це щось на зразок нитки, іноді ледь помітної. «Найкраще, коли вона жовта, — сказав Піт. — Жовте найлегше простежити, не знаю чому».

Але якщо Піт насилу розрізняв тонку жовту нитку, то Даддітс, напевне, бачив широку жовту смугу або навіть дорогу з жовтої цегли, якою йшла Дороті в країні Оз.

— Якщо лінія зійде на іншу дорогу, скажеш, гаразд?

— Я ау.

— Ти ж не заснеш?

Даддітс похитав головою. Узагалі-то, він ніколи ще не здавався настільки жвавим і бадьорим. Очі на виснаженому обличчі сяяли. Генрі подумав, що так іноді лампочки загадковим чином спалахують, перед тим як згаснути назавжди.

— Якщо відчуєш, що засинаєш, скажи, і ми зупинимося. Добудемо тобі каву. Нам зараз не можна спати.

— О-ей.

Коли Генрі повільно повернувся, рухаючись якомога обережніше, щоб не сколихнути біль у всьому тілі, Даддітс додав:

— Ей ое еону.

— Невже? — задумливо промовив Генрі.

— Що-що? — запитав Овен. — Не зрозумів.

— Він каже, Сірий хоче бекону.

— Це важливо знати?

— Не знаю. Тут є звичайне радіо, Овене? Хочу послухати новини.

Звичайне радіо висіло під приладовою дошкою і, судячи з усього, було встановлене там зовсім недавно. До заводської комплектації воно не входило. Овен потягся до нього і ледве встиг ударити по гальмах, коли прямо перед ними звідкілясь виринув «понтіак» — седан, передній привід, літні шини. «Понтіак» занесло в один бік, потім в інший, потім він нарешті, вирішивши ще якийсь час залишатися на дорозі, рвонув уперед. Незабаром він розігнався десь, за прикидками Генрі, до шістдесяти миль на годину[196], не менше, і почав відриватись. Овен спохмурнів.

— Я, звичайно, розумію: я тільки пасажир, а ти водій, — сказав Генрі, — але, якщо цей хлопець може так гнати без зимової гуми, чому б і нам не додати газу? Непогано б скоротити відстань.

— «Хаммери» краще пристосовані для бруду, ніж для снігу. Можеш мені повірити.

- І все-таки…

— Хвилин через десять ми проїдемо повз нього. Ставлю кварту гарного скотчу. Він або вилетить через огорожу в кювет, або перекинеться прямо посеред дороги. Якщо пощастить, машина лежатиме правим боком догори. До того ж формально ми хто? Утікачі, які ховаються від влади, і ми не зможемо врятувати світ, якщо нас запроторять до якоїсь місцевої… Господи!

«Форд-експлорер» — повнопривідний, але мчав він з недозволеною для такої погоди швидкістю, миль сімдесят[197] — із ревінням пронісся повз, тягнучи за собою півнячий хвіст снігу. Багажник на даху був завалений ледь прикритими синім брезентом торбами й валізами. Прив’язані вони були абияк, певно, поспіхом, і не диво, якщо все це скоро опиниться на дорозі.

Подбавши про Даддітса, Генрі свіжим оком оглянув шосе. Те, що він побачив, не особливо здивувало. Північний напрямок був практично порожнім, але протилежна лінія стрімко заповнювалась автівками, і так, деякі з них уже злетіли з дороги.

Овен увімкнув радіо якраз у той момент, коли повз, розбризкуючи фонтани бруду, промчав «мерседес». Він натиснув кнопку «ПОШУК», знайшов класичну музику, знову натиснув, натрапив на гру Кенні Джі[198], натиснув утретє… і почувся голос.

— …величезний офігенний косяк, — мовив голос, і Генрі перезирнувся з Овеном.

— Він аав «оіений» о аіо, — зауважив Даддітс із заднього сидіння.

— Так, сказав, — кивнув Генрі і додав, коли власник голосу зробив гучну затяжку в самісінький мікрофон: — До того ж він там, здається мені, курить травку.

— Думаю, що ФКЗ[199] мене не похвалить, — продовжив ведучий після довгого гучного видиху, — але якщо хоча б половина того, що я чув, правда, ФКЗ — це останнє, що мене хвилюватиме. У нас вирує міжзоряна чума, брати й сестри, ось такі повідомлення! Назвіть це хоч Гаряча Зона, хоч Мертва Зона, хоч Сутінкова Зона, але краще б вам скасувати поїздки на північ.

Ще одна довга й гучна затяжка.

— Марвін Марсіянин наступає, брати й сестри, ось такі приходять повідомлення з округів Сомерсет і Касл. Чума, промені смерті, живі позаздрять мертвим. У мене зараз має бути реклама «Сенчурі Тайр», але ну її на хер… — Пролунав тріск чогось зламаного. Судячи зі звуку, пластику. Генрі зачаровано слухав. Це знову вона. Темрява, його стара подруга, але цього разу не в голові, а в бісовому радіо . — Брати й сестри, якщо зараз ви перебуваєте на північ від Оґасти, ось вам невелика підказочка від вашого приятеля Самотнього Дейва з радіо: вирушайте на південь. І негайно. І ось вам музичка в дорогу.

Самотній Дейв поставив, зрозуміло, «Дорз». Джим Моррісон заспівав «Кінець». Овен перемкнувся на середні частоти.

Зрештою йому вдалося знайти випуск новин. Голос диктора звучав не надто скрушно, що вже було кроком уперед. Він сказав, що для паніки немає причин, — і це було ще одним кроком уперед. Він пустив в ефір уривки промови президента й губернатора штату Мейн. Обидва говорили приблизно те саме: не хвилюйтеся, громадяни, усе спокійно. Влада контролює ситуацію. Словом, гарне заспокійливе, робітусин для електорату. Президент збирався виступити зі зверненням до американського народу об одинадцятій ранку за східним поясним часом.

— Та промова, про яку говорив Курц, — згадав Овен. — Тільки її пересунули на кілька днів раніше.

— Про що…

— Тсс… — Овен показав на радіо.

Заспокоївши слухачів, диктор