Читати книгу - "Мерзенна сила"

Дистрибутизм (або дистрибутивізм) — теорія, згідно з якою засоби виробництва мають бути якомога ширше розподілені серед населення; була доволі популярна в Британії у перші десятиліття XX ст., зокрема серед римо-католиків. Основними виразниками ідей дистрибутизму були Г. К. Честертон і Гілер Белок.

I.3

Ініґо Джонс (1573—1652) — англійський архітектор і дизайнер театральних інтер’єрів.

Джон Баньян (1628—1688) — англійський пуританський проповідник і письменник, автор «Мандрівки прочанина» (першу частину опубліковано в 1678 р., другу — в 1684 р.).

Ісаак Волтон (1593—1683) — англійський письменник. Окрім «Життєписів» (збірка коротких біографій відомих людей, зокрема Джона Донна), написав також «Досконалого рибалку» (1653); обидві книги набули неабиякої популярності.

Страбонів «Балахтон» — можливо, Люїс мав на увазі франкського монаха і богослова Валафріда (бл. 808–849) на прізвисько Страбон (лат. Strabus, «косоокий»); втім, Валафрідової праці під назвою «Балахтон» в історичних джерелах не зафіксовано. Також можливо, що йдеться про давньогрецького географа й історика Страбона (64 до Р.Х. — 24); у своїй сімнад-цятитомній «Географії» він пише і про Британію, зокрема про друїдів.

Єлизавета І (1533—1603) — англійська королева (з 1558), донька Генріха VIII; за її правління в країні процвітали економіка, культура й мистецтво. Морґанин хліб — зазвичай ототожнюється зі святковим хлібом, що печеться на кельтське християнське свято Ламмас, яке відзначається 1 серпня і походить від поганського свята Лугнасад (Lughnasadh) — дня жнив пшениці і збору перших спілих ягід.

Олівер Кромвель (1599—1658) — англійський державний діяч; під час громадянської війни середини XVII ст. очолював війська парламенту, а після страти короля Карла І (1649) став лордом-протектором Англії, Шотландії та Ірландії. Невдовзі після його смерті монархію в Британії було відновлено.

...руйнувати «священні гаї та пагірки» — див. Єз. 6, 3–4.

Мерлін, син диявола — в «Історії бритів» (Historia Brittonum), яку уклав бл. 800 р. валлійський монах Ненній, розповідається про хлопця на ім’я Амброзій, що народився без батька і був наділений пророчими здібностями; Ненній датує цю подію приблизно 430-им р. За валлійськими легендами, Мерлінусом або Мирддіном звали барда і провидця, який жив у другій половині VI ст. Близько 1140 р. Ґальфрід Монмутський написав свою «Історію британських королів» (Historia Regum Britanniae), де згадав і про молодого пророка-безбатченка на ім’я Мерлінус, котрий надалі фігурує в «Історії» як чародій. Ґальфрід, не особливо переймаючись тим, що Амброзій жив на 150 років раніше за Мерлінуса, пояснює, що «Мерлінуса звали Амброзієм»; крім того, латинізуючи валлійське ім’я Myrddin, він міняє «d» на «1», щоб уникнути асоціацій із французьким merde, «лайно». Так, попри разючі історичні розбіжності, було започатковано велику традицію середньовічної артурівської літератури, яка особливого розвитку сягнула у Франції і Провансі (Кретьєн де Труа, пом. бл. 1183).

Кенельм Дігбі (1603—1665) — англійський придворний, дипломат і філософ. …тут писав вірші Колінз — очевидно, йдеться про Вільяма Колінза (1721—1759), відомого англійського поета.

Георг ІІІ (1738—1820) — англійський король (з 1760).

Натаніель Фокс — вигаданий Люїсом персонаж.

I.5

Сер Томас Мелорі (бл. 1417—1471) — англійський письменник, автор «Книги про короля Артура і його відважних лицарів Круглого Столу», яка стала своєрідною енциклопедією артурівського міфу Вперше видана англійським першодрукарем Вільямом Кекстоном у 1485 р. під назвою «Смерть Артура» (Le Morte d’Arthur). Рукопис книги довго вважався втраченим; його було знайдено в бібліотеці Вінчестерського коледжу тільки в червні 1934 р.

Ґвіневра — дружина короля Артура, один із перших і еталонних образів «прекрасної дами» в середньовічній куртуазній літературі.

Ланселот Озерний — найвідоміший з лицарів Круглого Столу, коханець королеви Ґвіневри.

Артур — легендарний король, що правив у Британії в V–VI ст., герой циклу лицарських повістей, відомих у багатьох літературних версіях і перекладах. Достовірність існування Артура як окремої історичної особи досі не доведено. Більшість істориків схиляється до того, що або реальний прототип Артура мав інше ім’я, або це сукупний образ, створений на основі кількох прототипів.

Фея Морґана — зведена сестра Артура, чарівниця і цілителька. За легендою, забрала важко пораненого Артура на чарівний острів Авалон, де він має прокинутися у вирішальний для Британії момент.

Морґауза — ще одна зведена сестра Артура, яка відіграла в його долі фатальну роль.

підпалила цілий край жіночим чародійством — Томас Мелорі, «Смерть Артура» (у виданні Вільяма Кекстона — книга X, розділ 35).

Святий Ґрааль — таємнича чаша, яка вперше згадується в останньому, незакінченому творі Кретьєна де Труа «Персеваль, або Легенда про Ґрааль». У пізніших авторів — чаша, з якої пив Христос на Тайній вечері і в яку згодом Иосиф Ариматейський зібрав кілька крапель крові розп’ятого Христа; за апокрифічними джерелами, Йосиф згодом привіз цю чашу до Британії, в Ґластонбері. Назагал у творах артурівського циклу Ґрааль — це надзвичайно важливий і цінний предмет, який може зцілювати рани і навіть дарувати безсмертя. Натомість у віршованому романі Вольфрама фон Ешенбаха (бл. 1170 — бл. 1220) «Парцифаль», найвідомішому з німецькомовних творів на артурівську тематику, Ґрааль описано як камінь, що не має якихось особливих властивостей.

Лайямон (2-га пол. XII ст. — 1-ша пол. XIII ст.) — автор довгої поеми «Брут» (бл. 1190), написаної середньоанглійською мовою, в якій розповідається про історію Британії від падіння Трої до кінця VII ст.; це перший власне англійський текст, де згадується король Артур (всі попередні автори, як-от Ненній і Ґальфрід Монмутський, писали латиною). За Лайямоном, Брут є правнуком засновника Риму Енея і засновником роду британських королів; назву Britannia Лайямон виводить з імені Brutus.

Кокні — уродженець Лондона, зокрема лондонського району Іст-Енд; традиційно кокні вважається кожен, хто народився там, де чути дзвони церкви Сент-Мері-ле-Боу.