Читати книгу - "Мерзенна сила"

Що ж… він її відпустить. Вона буде рада його позбутися — і повністю матиме рацію. Тепер йому було страшенно дивно усвідомлювати, що не так уже й давно він думав зовсім інакше. Ось благородні дами сидять у просторому покої і неквапно бесідують на теми, не призначені для чужих вух; часом вони говорять надзвичайно поважно, часом заливаються сріблястим сміхом… як же їм не тішитися, коли нарешті забереться геть ота приблуда, оте галасливе чи, навпаки, недорікувате створіння, яке немовби складається з самих лише ніг та рук і місце якому насправді хіба в хліві. Що він взагалі забув там, де навіть його щире захоплення цілком справедливо сприймається як образа, а найстаранніші спроби бути чи то серйозним, чи веселим лише впираються в глуху стіну повного нерозуміння? Він вважав її холодною — а вона просто була терплячою. Від цієї думки йому аж защеміло серце. Тепер він розумів, що любить її. Та було вже надто пізно; навряд чи можна ще щось поправити…

Раптом розсіяне світло навколо стало яскравішим і почервоніло. Марк підвів очі і побачив жінку, яка стояла в дверях у стіні, що виднілася попереду. То була не Джейн; просто велетенська на зріст, зодягнена у дуже відкрите, яскраве плаття вогненної барви, вона променилася світлом і, напевне, взагалі не мала жодного стосунку до людського роду. Її обличчя видалося йому загадковим і безжальним, а ще просто неприродно прекрасним. Двері жінка тримала відчиненими — безперечно, для нього. Він не наважився ослухатися («Мабуть, — вертілася в голові думка, — я таки помер»), увійшов і опинився у гарно прибраній кімнаті, де яскраво палав вогонь і солодко пахло, а біля широкого ложа стояла їжа і вино.

Джейн вийшла з будинку (господарів поцілунок ще горів у неї на вустах, а його слова ще лунали в вухах) до саду, у чисте світло й надзвичайне тепло, і попрямувала доріжкою повз вологу від роси галявину — там аж рябіло в очах від розмаїтого птаства, — повз гойдалку, теплицю і повітку вниз до хатини, неначе сходячи донизу драбиною смирення. Спочатку вона думала про господаря, потім — про Малелділа, а тоді замислилася над своїм послухом, і кожен крок перетворився для неї на своєрідну жертовну церемонію. Приходили їй на думку і діти, і біль, і смерть. Джейн була вже на півдорозі, коли подумала про Марка і все, що йому довелося пережити. В хатині не світилося, двері були зачинені. Вона трохи здивувалася і, поклавши руку на клямку, нерішуче зупинилася на порозі. А що, коли Марк не хоче більше бути з нею — ні тепер, ні взагалі? Що, коли його просто там немає? Хтозна, полегшення принесла їй ця думка чи розчарування; сказати напевне було годі. Вона й далі стояла з рукою на клямці, а тоді помітила, що вікно у спальні відчинене. Під вікном там було крісло, на яке хтось накидав одягу, так недбало, що половина того одягу лежала на підвіконні, а рукав сорочки — Маркової сорочки — аж звісився надвір, у нічну вільготу. Як це схоже на Марка! Мабуть, час їй таки увійти.

Джейн МакНіл (1889—1959) — приятелька Люїса з Белфаста, поціновувачка літератури, зокрема — давньої шотландської поезії.

Сер Девід Ліндсей (1486—1555) — шотландський поет. «Бесіда» (1555) — довга дидактична поема, присвячена історії світу. Сера Девіда Ліндсея (David Lyndsay) не слід плутати з шотландським письменником Девідом Ліндсеєм (David Lindsay, 1876—1945), автором науково-фантастичного роману «Мандрівка на Арктур» (1920), який разом із кількома іншими творами надихнув Люїса спробувати себе на тому ж поприщі.

«Людина скасовується» — серія лекцій із трьох частин, яку Люїс прочитав в лютому 1943 р. в Ньюкаслі-на-Тайні для Дургемського університету; опубліковані того ж року видавництвом Oxford University Press.

Олаф Степлдон (1886—1950) — англійський письменник і філософ. Його книга «Остання і перша людина» (1930) разом із «Мандрівкою на Арктур» Д. Ліндсея належить до творів, які надихнули Люїса спробувати себе у жанрі наукової фантастики; як наслідок, у 1938 р. вийшов друком роман «За межі Мовчазної планети» — перша частина «Космічної трилогії».

Нумінор та Істинний Захід — тут Люїс має на думці фантастичний світ, вигаданий його приятелем і колегою по Оксфордському університеті Дж. Р. Р. Толкіном (1892—1973). Толкін почав створювати свою «приватну міфологію» під час Першої світової війни і продовжував працювати над нею до кінця життя. Його головний твір, «Володар перстенів», було опубліковано в 1954—1955 рр.; у 1930—1940-х роках Толкін читав уривки зі своїх рукописів на щотижневих зібраннях літературного гуртка, відомого під назвою «Інклінги». Незначну відмінність у назві (Толкінів Numenor в Люїса перетворився на Numinor) можна, напевне, пояснити тим, що Люїс знайомився з толкінівською міфологією переважно на слух. Історію Нуменору й Істинного Заходу викладено у «Втраченому шляху» і «Сильмариліоні», що вийшли друком посмертно відповідно у 1977 і 1987 рр., але були написані ще перед «Володарем перстенів».

I.1

Джон Донн (1572—1631) — англійський поет, найвизначніший представник метафізичного напряму Автор низки любовних віршів, елегій, сонетів, епіграм, а також релігійних проповідей. Люїс вважав, що Донн здобув у читачів першої половини XX століття незаслужену популярність (див. «Донн і любовна поезія у сімнадцятому столітті» (1938), Люїсів есей, опублікований у Selected Literary Esseys, ed. Walter Hooper, 1969, cc. 106—125). «Алхімія любові» — вірш із збірки «Пісні і сонети» (1631).

I.2

Генрі де Бректон (пом. 1268) — середньовічний англійський правник, автор важливої праці з загального права.

Бректонський коледж, члени — британські університети (як-от вигаданий Еджстоуський університет у цій книжці) переважно є об’єднаннями окремих коледжів, яким надається значна автономія; як правило, кожен такий коледж має власну назву, керівні структури, колектив, будівлі, майно і традиції. Будівлі коледжу зазвичай розташовуються навколо квадратного двору (quadrangle). Щоб стати повноправним членом колективу (fellow), треба