Читати книгу - "Хранителі"

Поки Нора слухала, у її горлі застряг клубок і вона не могла навіть зробити глибокий вдих.

Раптом його мовчазність кудись зникла. Чоловік заговорив дуже швидко, хоч і тихим, спокійним голосом, що тривожив Нору, враховуючи ті божевільні речі, що він сплітав:

— Я стану більшим і важливішим, аніж Тетранья. В мені є багато життів. Я поглинув енергію стількох людей, що ти навіть не можеш собі уявити. Я відчув Момент і те «Клац». Це мій Дар. Коли Тетранья помре, я займу його місце. Всі помруть, а я житиму, бо я безсмертний.

Нора не знала, що відповісти. Цей тип з’явився нізвідки, якось дізнався про Ейнштейна, а зараз плів маячню. Схоже на те, що Нора нічого не зможе із цим вдіяти. Її страх змішався зі злістю через таку несправедливість. Вони ретельно підготувалися до зустрічі з Аутсайдером і обвели навколо пальця уряд. Але хіба вони могли таке передбачити? Так нечесно.

Тип замовк і уважно дивився на неї кілька хвилин, які знову здалися їй вічністю. Нора відчувала погляд його крижаних зелених очей так виразно, як і дотик холодної руки, якою чоловік гладив її.

— Ти не розумієш, про що я говорю? — запитав чоловік.

— Ні.

Можливо, через те, що Нора йому сподобалася, він вирішив пояснити.

— Я розповідав це лише одному чоловіку, який узяв мене на глум. Його звали Денні Словіч. Ми працювали на сім’ю Карамацца у Нью-Йорку — один із п’яти найбільших мафіозних кланів. Ми займалися певною брудною роботою, іноді вбиваючи тих, котрі на це заслужили.

Нору ледь не знудило: цей тип виявився не просто божевільним убивцею, а божевільним професійним кілером.

Не помітивши її реакції і перевівши погляд з мокрого шосе на Нору, чоловік продовжив:

— Бачиш, ми обідали в ресторані з Денні, запиваючи устриці «Вальполичеллою»[70]. Я зізнався йому, що стану довгожителем через свою здатність вбирати життєву енергію вбитих мною людей. Я сказав: «Бачиш, Денні, люди — це двоногі акумулятори, наповнені загадковою енергією. Коли я когось убиваю, то їхня енергія переходить у мене і робить мене сильнішим. Я сильний, наче бик, Денні». І додав: «Подивись на мене: я схожий на бика? В мене ж є дар забирати чужу енергію». Знаєш, що бовкнув Денні?

— Що? — глухо запитала Нора.

— Ну, Денні був любитель поїсти, тому не піднімав голови від своєї тарілки, поки не підчепив ще кілька устриць. Потім він подивився на мене. З його рота і підборіддя стікав соус. Денні сказав: «Вінсе, де ж ти навчився цих штук? Де можна навчитися поглинати ту життєву енергію?» Я відповів: «Це мій Дар», а Денні: «Від бога?» Я подумав і відрубав: «Хтозна. Це мій Дар, як удар Ментла[71] чи голос Сінатри». Денні відповів: «Скажи мені от що: уяви, що ти вбив електрика. Якщо ти поглинеш його енергію, то зможеш полагодити електричну лінію?» Я не зрозумів, що він бере мене на кпини, і сприйняв його питання всерйоз, тому почав пояснювати, як я вбирав їхню життєву енергію, а не особистість. Не знання, а саме енергію. Потім Денні каже: «Тобто якщо ти вб’єш якогось божевільного фокусника, то не станеш відкушувати голови курчатам?» Тоді я подумав, що Денні п’яний чи здурів. Я доїв устриці й більше нічого не розповідав про свій Дар аж до цієї миті.

Він назвався Вінсом, отже, тепер Нора знала його ім’я, хоч і не розуміла, що це їй дає.

Вінс розповідав цю історію, не показуючи того, що усвідомлює той божевільний чорний гумор, що міститься в ній. Це був надзвичайно серйозний чоловік, і він не залишить їх в живих, якщо Трейвіс не розправиться з ним.

— Отже, я не міг допустити, щоб Денні все розпатякав, бо той міг вигадати купу мальовничих подробиць, зробити мене посміховиськом, і всі тоді вважали б мене божевільним, — продовжував Вінс. — Великі боси ніколи не наймуть божевільних кілерів; натомість їм потрібні холоднокровні, розсудливі й урівноважені люди, які все роблять чисто — голки не підсунеш. Як я, наприклад: холоднокровний і врівноважений. Але Денні міг зіпсувати мою репутацію. Тому тієї ночі я перерізав йому горлянку, відвіз тіло на закинуту фабрику, розчленував, а потім закинув у бак і залив сірчаною кислотою. Денні був улюбленим племінником дона, тому я не міг допустити, щоб хтось знайшов його тіло і вийшов на мене. Я поглинув енергію Денні, як і інших людей.

У бардачку лежав пістолет, і це хоч трохи обнадіювало Нору.

Поки Нора була у лікаря Вайнгольда, Трейвіс збив тісто і спік дві порції печива з арахісовим маслом. Поки він жив одинаком, то навчився готувати, але тепер робив це із задоволенням. За останні кілька місяців Нора допомогла йому підвищити свої кулінарні навички, і тепер він обожнював готувати, особливо пекти.

Ейнштейн, який зазвичай діловито ходив навколо Трейвіса, поки той пік печиво, небезпідставно очікуючи, що і йому щось перепаде, сьогодні покинув кухню ще до того, як той почав місити тісто. Він був чимось схвильований і ходив від вікна до вікна, вглядаючись у дощ за склом.

Поведінка пса незабаром стривожила Трейвіса, і він запитав, що трапилося.

Ейнштейн у комірчині виклав свою відповідь:

«Я ПОЧУВАЮСЯ ЯКОСЬ ДИВНО».

— Ти, бува, не захворів? — запитав Трейвіс. Він переживав, що у собаки може статися рецидив. Ретривер швидко одужував,