Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Розрахунок Віталія Свіридова виявився вірним. Той, хто ніколи не плавав у світі спортивної моди і навіть не керував подібною за розмірами корпорацією, не зможе зорієнтуватися настільки швидко, щоб бути в змозі відбивати удари, які на неї сипалися. А їх була незліченна кількість. Віталій не пошкодував своєї компанії, написавши скарги в усі можливі інстанції. Заголовки газет трубили про найгучніше падіння компанії в історії. Ніхто ще не тонув з таким галасом. Стрімко, яскраво і незабутньо. Про Speeds не говорив тільки ледачий. Віктора атакували з усіх фронтів. Робочі звільнялися, відмовляючись працювати в такій напруженій обстановці. Помічник не встигав розгрібати кляузи та оплачувати відступні інспекціям. Вони чіплялися буквально до кожної дрібниці. У кафетерії головного офісу знайшли якісь бактерії і сальмонелу. На складі заборонені розпилювачі фарби, які нібито використовувалися для фарбування підошов взуття. Продажі буквально зупинилися. Решта акціонерів сказилися, погрожуючи розпродати акції, а особливо стурбовані вже виставили їх на аукціон. Але і це не допомогло. Ціна паперів падала на очах. Віктор був в паніці. Чоловік не розумів, як може така успішна компанія полетіти під три чорти за такий короткий термін. А вона незворотньо руйнувалася і погрожувала витягнути з його кишень пристойні суми, якщо зараз же не позбутися акцій.

Свіридов спочатку пропонував їх своїм знайомим, які в певних колах займалися скупкою цінних паперів, але ті категорично відмовлялися. Хто готовий викласти кругленьку суму за потопаючий корабель? Тільки дурень. І Віктор такого знайшов. Продав йому сімнадцять відсотків акцій, залишаючи собі все ще найбільша кількість, щоб мати вирішальне право голосу. А потім ... потім все перевернулося з ніг на голову. Свіридов сидів у своєму кабінеті, на взводі, напружений до межі, марно шукаючи день у день нових і нових фахівців, здатних підняти з колін компанію, яку він так довго добивався. Переглядаючи останні звіти, вони тільки руками розводили. «Як же це?» - журився Свіридов. Він тільки отримав в свої руки найпотужнішу корпорацію, на якій можна заробити мільярди, і готовий був вкладати і вкладати, аби потім лежачи десь на власному острові отримувати дивіденди, а тепер якимось чином Speeds витікає з його рук.

У двері постукали. Увійшла Настя. У строгому приталенном костюмі білого кольору. Волосся зібране в елегантний хвіст. Ніби на зустріч зібралася. Знову, мабуть, зі своїм кафе розбиратися, припустив чоловік.

- Ми їдемо, - вимовила дівчина, підійшовши до столу та вставши навпроти чоловіка.

- Хто ми? І куди їдемо?

- Я і Алексія. До Америки.

Віктор насупився. Відкинувся на спинку крісла.

- Це з якого дива?

- Тому що я подаю на розлучення!

Настя помітила, як нервово сіпнувся куточок його губ.

- Повтори!

- Ти не глухий! Я подаю на розлучення. І жити під одним дахом ми з тобою більше не будемо. Решту речей привезе Аліна. Я забираю її з собою. Валентину теж.

Віктору знадобилося кілька секунд, щоб переварити ммаячню, що лилася з вуст його дружини.

- Я не даю тобі розлучення, Насте. Можеш навіть не намагатися.

- А я і не питаю у тебе, даєш чи ні. Я просто подаю на нього. Твоя справа поставити підпис.

Чоловік стиснув зуби. Ситуація починала його дратувати. Настя тільки міцніше сумочку стиснула в тонких пальцях і з викликом подивилася на людину, якій колись вручала своє життя та думала, що він зробить її щасливою.

- Насте, це жарти такі?

- Можеш посміятися, якщо тобі смішно, - зухвало відповіла дружина.

Віктор повільно встав і обійшов стіл. Настя судорожно зітхнула, набираючись хоробрості. Весь ранок вона репетирувала ці кілька слів. Збирала в кулак силу волі, щоб не дати заднього ходу. Останнім часом вона почала побоюватися його фізичної розправи. Нестабільний стан Віктора видавало з лишком те, як він боровся за компанію її батька та програвав. Йому ж.

- Ти, здається, не зрозуміла минулого разу. Я сказав, що не дам тобі розлучення. І Алексію ти теж не забереш, - холодний загрозливий прищур різонув Настю по обличчю.

- Вітю, контрольний пакет акцій знову належить моєму батькові. Я подарувала йому свої акції, а ті сімнадцять відсотків, які ти нещодавно продав, купив теж він. Так що можеш більше не намагатися. Тобі нема чим мене шантажувати.

У Свіридові прокинулася крижана лють. Піднялася з глибин настільки несподівано, що він не встиг з нею впоратися.

- Що? - закричав на весь кабінет. - Ви викупили акції?

- Так! - стримано відповіла Настя, по спині якої котилися крапельки холодного поту. Перебувати в такій близькості ставало небезпечно. Чому вона не подумала про те, щоб забезпечити собі хоча б найменшу безпеку? Прийти до нього в кабінет і вивернути правду виявилося необдуманим рішенням.

Віктор загубився на лічені секунди. Гарячково ковзаючи оторопілим поглядом по кабінету, складав картину цілком. Спочатку повний крах компанії, тепер дружина з новиною про те, що Свіридов старший знову володар контрольного пакету. Цього не може бути. Просто не може.

- Ви спеціально це зробили? - прогарчав, не контролюючи емоції.

- А з тобою по-іншому ніяк не вийшло б. Тільки тією ж зброєю.

- Погань! - процідив крізь зуби і схопив Настю за комір ідеально білого піджака. Дівчина здригнулася, все ще пам'ятаючи біль після того, як він вдарив її минулого разу.

- Не смій! - пригрозила, свердлячи чоловіка ненависним поглядом. - Інакше я зафіксую побої, і тоді твоя репутація ідеального чоловіка і продюсера піде на дно унітазу! А це ж саме те, чого ти завжди так побоювався, правда, Вітю?

Свіридов міцно стискав лацкан піджака дружини, а у самого дах зносило, так хотілося зараз об стіну її жбурнути, суку цю, а потім ще довго злість зганяти, змушуючи корчитися від болю за те, що посміла так з ним вчинити. Настя не здавалася. Безстрашно погляд його зустрічала, а у самої коліна тремтіли. За цими очима ховався монстр, егоїстичний і себелюбний. Віктору ніколи не було діла ні до неї, ні до Лексі. Він в усьому шукав вигоду. Шкода, що вона зрозуміла це дуже пізно.