Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

Перше ніж трактувати про викопних китів, я пред’явлю вам свої вірчі грамоти як геолог, заявивши, що в різні періоди свого життя я був і каменярем, і завзятим копачем ровів, каналів, колодязів, винних погребів, підвалів і всіляких водойм. Так само задля вступу я хотів би нагадати читачеві, що тоді як у більш ранніх геологічних верствах знаходять викопні рештки страховищ, уже цілком вимерлих, пізніші залишки, відкриті в так званих «третинних формаціях», здаються сполучними чи принаймні проміжними ланками між створіннями доісторичними й тими, чиї віддалені нащадки нібито стали пасажирами Ноєвого ковчега. І всі досі знайдені викопні кити належать до третинного періоду, який безпосередньо передував поверхневим формаціям. І хоч жодного з них не можна назвати точним відповідником котрогось із відомих нині видів, усе ж таки вони достатньо близько споріднені з ними загальною будовою, щоб виправдати залічення їх до викопних китоподібних.

Окремі уламки скам’янілих решток китів-преадамітів, фрагменти їхніх кісток та скелетів за останні три десятки років час від часу знаходили в передгір’ях Альпів, у Ломбардії, у Франції, в Англії, в Шотландії, а також у штатах Луїзіані, Міссісіпі й Алабамі. До найцікавіших із таких решток належить частина черепа, відкопана 1779 року на вулиці Дофіна в Парижі, короткій вуличці, що виходить майже прямо до палацу Тюїльрі, а також кістки, знайдені під час копання великих антверпенських доків за Наполеона Бонапарта. Кюв’е встановив, що ці фрагменти належали якомусь зовсім невідомому видові левіафана.

Та найдивовижніші з усіх викопних залишків китоподібних — це майже повний кістяк вимерлого велетня, знайдений у 1842 році на плантації судді Крея в Алабамі. Приголомшені тією знахідкою забобонні раби в усій околиці вважали, що то кістки одного з упалих ангелів. Алабамські вчені мужі оголосили знахідку кістяком гігантської рептилії, якій дали назву «базилозавр». Та коли деякі кістки відвезли як зразок за море, до англійського анатома Оуена, виявилось, що ця гадана рептилія насправді виявилася китом — щоправда, вимерлого виду. Це дуже промовиста ілюстрація до не раз повтореного в цій книжці твердження, що кістяк кита дає дуже віддалене уявлення про форму його живого тіла. Оуен перехрестив те страховище на «зевглодонта» і в доповіді, зачитаній перед зборами Лондонського геологічного товариства, оголосив свій висновок, що це найдивовижніше з усіх створінь, яких зміни, що відбуваються на земній кулі, стерли з її лиця.

Коли я стою серед тих гігантських кістяків левіафана, серед черепів, іклів, щелеп, ребер та хребців, що всі виявляють часткову подібність до тих порід морських велетнів, котрі існують і нині, але водночас, із другого боку, мають ознаки спорідненості з винищеними доісторичними левіафанами, незмірно старшими за них, — тоді ніби якийсь потік відносить мене назад у ту дивовижну добу, яка тривала тоді, коли, можна сказати, ще не почався й сам час — бо час почався тільки з появою на світі людини. Тоді сивий Сатурнів хаос перекочується через мене, і я, тремтячи, зазираю ніби крізь туман в оті полярні вічності, коли гостроверхі бастіони криги тиснули на ті краї, де нині тропіки, а на всіх двадцяти п’яти тисячах миль обводу земної кулі не видно було жодної п’яді придатної для життя землі. Тоді весь світ належав китові, і він, цар творіння, зоставляв за собою пінявий слід на водних просторах уздовж нинішніх хребтів Андів та Гімалаїв. Хто може похвалитись таким родоводом, як Левіафан? Ахавів гарпун проливав кров стародавнішу, ніж кров фараонів. Сам Мафусаїл здається школяриком супроти нього. Я шукаю поглядом Сіма, щоб потиснути йому руку. Я ціпенію від жаху, від думки про оте домойсеївське, правічне існування невимовної страхітливості кита, яка, зродившися до початку всіх часів, напевне триватиме й тоді, коли проминуть усі віки існування людства.

Та Левіафан зоставив свої преадамітські сліди не тільки на стереотипних матрицях природи, не тільки лишив нам у спадок свої стародавні погруддя у вапняках та мергелях; на єгипетських скрижалях, чия стародавність майже надає їм подоби скам’янілостей, ми теж знаходимо безсумнівні відбитки його плавця. В одному з залів великого Дендерського храму років із п’ятдесят тому відкрили на гранітній стелі вирізьблену й розмальовану планісферу, густо заселену кентаврами, грифонами та дельфінами, подібними до гротескних зображень на новітніх небесних глобусах. Поміж ними, як і споконвіку, плавав старий Левіафан; на тій планісфері він уже плавав за багато сторіч до того, як народився Соломон.

Не годиться оминати тут і ще одного дивного свідчення щодо стародавності кита в його справжній, уже після-потопній кістяній подобі, яке записав вельмишановний Іоанн Лев,[153] що подорожував у давнину по Берберії.

«Недалеко від моря вони мають храм, крокви й сволоки в якому зроблені з китових кісток, бо в тих краях на берег часто викидає велетенських мертвих китів. Прості люди вважають, ніби бог наділив цей храм такою таємничою силою, що жоден кит не може пропливти повз нього й лишитися живим. Але істина в тому, що по обидва боки від храму на березі є гострі скелі, які виступають на дві милі в море, і кити, налетівши на них, знаходять тут свою смерть. Там зберігають як чудо китове ребро неймовірної довжини: поставлене кінцями на землю, воно утворює арку, вершини якої не може дістати рукою чоловік, що сидить верхи на верблюді. Мені сказали (пише Іоанн Лев), що це ребро вже стояло там і за сто років до того, як я його побачив. Їхні літописці твердять, що пророк, який провістив Магомета, вийшов із цього храму, а декотрі запевняють, ніби кит виригнув пророка Йону на берег біля підніжжя цього храму».

В цьому африканському храмі кита я зоставляю вас, читачу, і якщо ви нентакітець, та ще й китобій, то ви безмовно помолитеся там.

105

ЧИ МЕНШАЮТЬ РОЗМІРИ КИТА?

ЧИ ВІН МАЄ ЗНИКНУТИ?

Оскільки цей Левіафан приплив до нас із самих витоків Вічності, до речі буде спитати, чи не дегенерував у довгій низці поколінь первісний огром його предків.

Але, дослідивши це питання, ми пересвідчуємося, що не тільки сучасні кити більші від тих, чиї скам’янілі рештки знаходять у відкладах третинної системи (яка охоплює певний геологічний період, що безпосередньо передував появі людини), а й серед тих викопних китів, котрих знаходять у третинних відкладах, знайдені в їхніх молодших верствах переважають розмірами китів із давніших верств.