Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

Час погано стирає спогади, від яких розривається душа… Марк любив її – нехай не зі своєї волі, але любив більше за життя! Він бажав їй смерті – нехай вкрай зневірившись і заплутавшись у власних прагненнях, але бажав! І він став причиною її загибелі – нехай побічно, але саме його звернення до Літо виявилося вирішальним на чаші терезів.

– Нічого, – з подивом подивився на нього метаморф. – Навіть якби тебе можна було вбити, я б ніколи в житті не підняв руку на друга. Марку, ти що?! Ти й справді вважаєш, що я міг би… – в його голосі чулася така образа…

– Звичайно, ні! Мене турбує інше. Карі, хіба ти не будеш мучитися через цю клятву? Первісний не може порушити своє слово! – ретельно приховуючи полегшення, випалив Марк.

Виявилося, може. Ба більше, на його самопочутті це не позначиться ніяк.

– Порушити обіцянку легше, ніж її дати. Я від самого початку не збирався працювати катом мертвої принцеси. Вона щось знала, а я хотів це вивідати. Боги, та невже вона вирішила, що я позбавлю когось життя на першу вимогу жінки, яка ледь не вбила мою дружину? Більшу дурість уявити складно! Я обдурив її. Марку, ти ж постійно брешеш Зеліні! Обіцяєш повернутися до вечері, полагодити поріг, не задивлятися на молоденьких містянок… Чому це менш важливо, ніж обіцянка зі словом «клянусь»? Я не розумію! Для мене обіцянка є обіцянка, і різниця лише в тім, чи планую я її виконувати. Якщо ні – це обман, а не повноцінна клятва, через порушення якої варто турбуватись. І мені анітрохи не соромно обманювати Маргалінайю. Сподіваюся, надалі ти не ставитимеш дурних питань?..

Марк запевнив, що не ставитиме. І до вечора полагодив поріг…

Та зараз він не міг збагнути, чому Зеліна, яка була присутня під час тієї розмови, повірила метаморфу на слово і дозволила вільно виходити за межі захисного бар'єру. А свого чоловіка (рідну, між іншим, людину!) замкнула в компанії курей і качок!

Чомусь злитися на Карі не виходило. Чи то спрацьовувала чоловіча солідарність, чи дружба для Марка значила більше, аніж любовні стосунки, але все роздратування він вихлюпував на рудоволосу наглядачку, в лексиконі якої віднедавна міцно вкоренилася фраза «заради тебе».

– Ніхто не передумав щодо фазанів? – знову запитала Зеліна, кружляючи по кухні.

Тиша, що порушувалася лютим стукотом посуду, найвиразніше висловлювала спільну відповідь.

– А як щодо маленької поради? – не вгамовувалася богиня. – Милий, скільки ти витримаєш на одній яєчні? Ти ж не метаморф, якому хоч дрова гризи – все перетворюється на енергію. У нас, між іншим, комора забита різними продуктами! І у них теж! Досить лінуватися! Не можу дивитись, як ти мучишся. Це гірше за тортури… Марку, прошу тебе, поїж сьогодні зі мною, га? Будь ласочка…

– Піду по хліб, – нейтральним тоном оголосив Карі, задкуючи до виходу.

«Зрадник! Втік, як тільки вона знову пішла в атаку! Ніякий він мені не друг! Думає, мною так легко маніпулювати? Руда зараза перейде від загравань до турботи, і я розтану? Плюну на гордість, забуду образи і побіжу за нею як цуцик? Ну ні! Не дочекаєтесь!» – подумки скрипнув зубами Марк, не бажаючи визнавати – метаморф має рацію. Нічого ця дитяча сварка не змінить – хіба мало їх було, таких ось протистоянь, за останні роки? Зараз уже й не перерахувати… А результат? Та ніякого!

Погоджуючись розділити з богинею якийсь період її безмежного життя, він розумів, що від багато чого відмовляється і на багато що погоджується. Його це влаштовувало. Правду кажучи, тоді Марк не бачив спільного майбутнього і не думав, що стосунки триватимуть довше за кілька тижнів. Однак ці «кілька тижнів» якось непомітно переросли в кілька десятиліть… Що далі? Він не знав. Не про таке сімейне життя розповідали знайомі, не таким його описували в книгах…

– Любий…

– Відчепись, – буркнув Марк, налягаючи на яєчню. – Я не розмовлятиму з тобою доти, доки ти не почнеш мене поважати!

– Невже тобі недостатньо мого кохання? – з придихом запитала Зеліна.

Кохання? Він давно сумнівався в реальності цього почуття. Любов… Заради неї звершувалися великі подвиги і вчинялися найжорстокіші злочини, але йому було важко змусити себе навіть сміття винести на прохання коханої! І як за такого ставлення вірити в любов?!

– Пробач… Я дуже хвилююся, правда. Полювання на тебе оголошено неофіційно… Ти ж розумієш, що це значить? Пролетіла чутка, ніби імператор готовий обміняти мішок золота на твою голову, і всяка наволоч кинулася в Тойяну за легким заробітком. Я випросила у Літо безсмертя для тебе…

– «…хочу іграшку, яка ніколи не зламається…» – похмуро процитував Марк.

– Але безсмертя – не невразливість, – продовжувала богиня. – Я боюся подумати, як вони відриватимуть твою голову, якщо ти потрапиш їм у руки. Знаєш, що мене турбує найбільше? Бридка думка про те, що у них може вийти. Я не винесу цього, милий. Я звикла до тебе… Ми – як кішка з собакою, але хіба нам погано разом? Визнаю, я часом буваю нестерпною, і мені ніколи не стати вірною дружиною… І ти такий же! Просто потерпи, любий!

«Нізащо, я поки не готовий здатися!» – рішуче запевнив Марк самого себе, несвідомо усміхаючись. А вголос промовив:

– Довгенько немає Карі… Він сам там хліб пече?

– Та нічого страшного, – відмахнулася Зеліна і сіла навпроти чоловіка. – Закритого світу вже теж немає… Можна шматочок? Дивно, страва елементарна, а в мене не виходить… Що сталося? Чому ти поперхнувся? Сіль не розтанула чи… Гей, не поспішай! Нікуди цей Світ Тварюк не дінеться! І взагалі, тобі однаково не вийти за ворота!