Читати книгу - "Маятник Фуко"

«Отож, ми знаємо, що говорить перше послання, в ньому йдеться про тридцять шість невидимих. Тепер послухай, що виходить, коли треті літери замінити відповідно до другого колісця: chambre des demoiselles, l'aiguille creuse».

«Мені це знайоме, це ж…»

«En aval d'Etretat — La Chambre des Demoiselles — Sous le Fort du Fréfossé — Aiguille Creuse[265]. Це послання, розшифрував Арсен Люпен, коли він відкриває таємницю Порожнистого Шпиля! Ти пам’ятаєш: у містечку Етрета на краю пляжу підноситься Порожнистий Шпиль, природна фортеця, замешкана всередині, таємний бастіон Юлія Цезаря, коли він завойовував Ґаллію, а згодом — французьких королів. Джерело величезної сили Люпена. І тобі відомо, що люпенологи зсуваються з глузду від цієї історії, їздять на прощу до Етрета, шукають інших таємних переходів, анаграмують кожне слово Леблана… Інґольф теж був люпенологом, як і розахрестологом, то й шифрував усе, що потрапляло під руку».

«Але мої дияволісти могли б на це відповісти, що тамплієрам була відома таємниця шпиля, а отже, послання було написане у Провені в XIV сторіччі…»

«Звичайно, я знаю це. Але ось третя фраза. Третє колісце, застосоване до шостих літер. Послухай: merde i'en аі marre de cette steganographie[266]. Це сучасна французька, тамплієри так не говорили.

Так говорив Інґольф, який, поламавши голову над зашифровуванням своїх баналюків, зробив собі ще одну приємність, шифром посилаючи свою розвагу до дідька. А що вигадливости йому не бракувало, звертаю твою увагу на те, що кожне з трьох послань складається з тридцяти шести літер. Мій сердешний Піме, Інґольф грався, як оце ви, а той придурок полковник сприйняв усе поважно».

«Тоді чому Інґольф зник?»

«Хто тобі сказав, що його вколошкали? Інґольфові набридло жити в Осері й бачити лише аптекаря та свою доньку, стару панну, яка рюмсає цілими днями. Можливо, він їде до Парижа, здобуває трохи грошей, продаючи одну зі своїх старовинних книг, знаходить собі якусь підхожу вдовичку і починає нове життя. Як чоловік, що виходить за сигаретами, і більше жінка його не бачила».

«А полковник?»

«Хіба ти не говорив мені, що навіть той поліціянт не був певен, що полковника спровадили на той світ? Він учинив якесь ошуканство, жертви вистежили його, от він і накивав п’ятами. В цю мить він, можливо, власне продає Ейфелеву вежу якомусь американському туристові, представившись Дюпоном».

Я не міг не відступити на всіх фронтах. «Гаразд, ми спорудили нашу історію на спискові з пральні, але принаймні нам не бракувало вигадливості. Ми ж добре знали, що фантазуємо. Ми творили поезію».

«Ваш план нітрохи не поетичний. Він гротесковий. Людям не спадає на думку знову спалити Трою, бо вони читали Гомера. Через нього пожежа Трої стала тим, чим вона ніколи не була й не буде, і все ж існуватиме вічно. Гомер має таке глибоке й різнобічне значення тому, що в нього все ясне й прозоре. А твої розенкройцерські маніфести не були ані ясні, ані прозорі, вони були просто бурчанням у шлунку, яке обіцяло якусь таємницю. Саме тому стільки людей намагалося влити в них життя, і кожен знаходив там те, що хотів. У Гомера немає жодної таємниці. А ваш план повен таємниць тому, що в ньому надто багато суперечностей. І ти міг би знайти тисячі непевних, готових упізнати себе в ньому. Викиньте усе геть. Гомер не блефував. А ви блефували. Стережися блефу, адже може трапитися, що тобі повірять усі. Люди не вірили Земмельвайсові, який радив лікарям мити руки перед тим як підходити до породіллі. Він говорив занадто прості речі. Люди вірять тим, хто продає лосьйони для відрощування волосся на лисині. Вони інстинктивно відчувають, що тут змішані докупи істини, які не мають між собою нічого спільного, що це нелогічно, що це нечесно. Але їм сказали, що Бог складний, незбагненний, і тому вони вважають непослідовність прикметою, найближчою Божій природі. Річ неймовірна — це, найімовірніше, чудо. Ви вигадали лосьйон для відрощування волосся на лисині. Мені це не до вподоби, це недобрий жарт».

Не те щоб ця історія зіпсувала нам тижні, проведені в горах. Я ходив на чудові прогулянки, читав поважні книжки, як ніколи багато часу проводив біля сина. Але між мною та Лією зосталася якась недомовка. З одного боку, Лія приперла мене до стіни і їй було неприємно, що вона мене принизила, з іншого боку, вона не була певна, що переконала мене.

І справді, я тужив за Планом, я не хотів викидати його геть, я занадто довго жив із ним.

Кілька ранків тому я прокинувся вдосвіта, щоб устигнути на єдиний потяг до Мілану. А в Мілані до мене з Парижу зателефонує Бельбо, і розпочнуться події, яких я ще не пережив до кінця.

Лія мала рацію. Я повинен був поговорити з нею раніше. Але я однаково не повірив би. Я пережив створення плану як момент Тіферет, яка є серцем тіла сфірот, згодою закону зі свободою. Діоталлеві сказав був мені, що Моше Кордоверо попереджав нас: «Хто вивищується своєю Торою над неосвіченими, тобто над усім народом Ягве, той спонукує Тіферет вивищитися над Мальхут». Але що таке Мальхут, Царство цієї землі, у своїй осяйній простоті, я зрозумів лише тепер. Ще вчасно, щоб зрозуміти, але, мабуть, запізно, щоб пережити цю істину.

Ліє, не знаю, чи ще побачу тебе. Якщо ні, останній мій спогад про тебе — це спогад з-перед кількох ранків, коли ти сонно простяглася під ковдрою. Я поцілував тебе і барився вийти.

7 НÉЦАХ

107

Собака чорний он там по ріллі блукає…

Мені здається, ніби він проводить

Чаклунський круг навколо наших ніг…

Все вужче коло, вже він близько.

(Фауст, І, За міською брамою)[267]

Те, що відбулося впродовж моєї відсутности, а особливо в останні дні перед моїм поверненням, я міг відтворити лише з Бельбових файлів. Але тільки один із них був ясний та чіткий і містив упорядковані факти, то був останній файл, написаний, мабуть, перед самим від’їздом мого приятеля до Парижу, аби я чи хтось інший — на вічну пам’ять — міг його прочитати. Інші файли, які він, очевидно, писав, як звичайно, сам для себе, інтерпретувати було нелегко. Лише я, котрий вже увійшов у його особистий всесвіт звірень, які він робив