Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

Нарешті Ерван не витримав. Дошка. Маркер:

— ЩО ТИ ПРО ЦЕ ДУМАЄШ?

— Зарано для цього запитання, кажу ж тобі. Я все перечитаю, все обміркую.

Якби Ерван не був одурманений та перебинтований від плечей до вух, то розреготався б. Тепер Лоїк поводився, як мовчазний флік, а він випрохував у нього коментарів. Поки що забив на це, як і на penny. Втратив відчуття часу: жив у розтягнутому часовому вимірі, де шоста ранку не відрізнялася від полудня, де кілька хвилин минали так само важко (або легко, залежно від виписаної дози морфію), як і кілька годин. А вже про сонливість, яка без попередження занурювала його крихку свідомість у довгі ватяні тунелі, — що й казати.

Ерван усвідомив, що брат нахилився до нього. Перша посмішка за весь час цих відвідин.

— Я пішов, — прошепотів Лоїк і поцілував брата (Морвани трохи запізно вчаться гарних манер). — Маю ще дещо зробити.

Ерван схопив свою дошку:

— ЗРОБИТИ ЩО?

— Поприбирати, — знову посміхнувся Лоїк. — У тебе.

— Мсьє Морван! У мене пошта для вашого брата!

Лоїк саме відмикав скляні двері під’їзду, коли його зупинила консьєржка. Він узяв конверти, подякував їй посмішкою. Жінка, чий вік неможливо було визначити, запитала, як справи в Ервана, та Лоїк щось пробурчав і втік сходами.

Першого разу в розгромленій квартирі ні до чого не торкався. Вдовольнився тим, що розпитав консьєржку, яка нічого не чула, й пішов просто на паркування, щоб забрати зошити й документи. Лише тоді повернувся до себе зі своєю здобиччю.

Тепер він збирався навести лад в оселі — повернути її до стану дезінфікованого холодильника, як любив Ерван. Сміттєві пакети на двісті літрів, типу для будівельного сміття, рукавички «Мара», маска проти пилу, ящик з інструментами: Лоїк роздягнувся і взявся до роботи.

Перший етап: прибрати все, що не можна полагодити. Так він заповнив п’ять мішків, з яких два — самі рештки. Ерванові доведеться купувати нову кухню й сантехніку. Другий етап: зібрати більш-менш цілий одяг та білизну і скидати на купу в кутку. Шукачі розпанахали черево матраца, розтрощили ліжко, зіпсували меблі, розбили телевізор: Лоїк зібрав усе це біля виходу й виніс матрац на сходи.

Щоби позбутися пилу від обдертого тиньку, він орендував будівельний пилосос. Після прибирання в квартирі наче розвиднілося. Тепер найскладніше: полагодити зламане. Цей етап його лякав, адже за все своє життя він не забив жодного цвяха.

Спробував припасувати до брусів дошки паркету. Марно. Начепити двері на петлі. Ніяк. Суто символічно прикріпити на місце видерті карнизи, щоби повісити обірвані штори. Де там!

По двогодинних марних спробах він здався. Викличе профі. А для фізичних вправ ліпше знову піде в зал і почне бігати.

Принаймні сьогодні Лоїк втратив кілька літрів поту й три години не думав ні про що, окрім муки з одвірками, тиньком і номерами гвинтів. Споночіло. Лоїк хотів увімкнути світло, але працювала єдина лампа — у ванній. Якщо широко розчинити двері, промінь освітлює вітальню аж до кухні.

Лоїк повернувся до передпокою, побабрався в одному зі сміттєвих мішків, видобув з нього каструлю без ручки й кілька дрібок пряного чаю, який він дарував усім членам сім’ї. У цій дивній світлотіні нагрів води й надибав цілу чашку та навіть ситечко. За допомогою рушника схопив розжарену каструлю й тонкою цівкою перелив воду в повне чаю ситечко, покладене на горня.

Раптом від цієї самотньої церемонії в нього скрутило нутрощі: більше не буде кому дарувати свої чаї з Шанґрі-Ла й капці з вовни яка. Не буде з ким тепер сваритися й миритися. Ці думки нагадали, що він не зайшов до Меґґі. Але який сенс, врешті-решт?

Він неуважно схилився до Ерванової пошти, покинутої на кухні. Увагу привернув конверт із крафт-паперу формату А4: один кутик обліплений різнокольоровими марками з Бельгії. Лоїк узяв конверт, і в нього миттю пересохло в роті — на конверті значилося: «Католицький університет Лувен-ля-Нев». Він добре пам’ятав записи Ервана: цим закінчилося його перше розслідування. Свідчення одного місіонера, психіатра й етнолога, дали змогу ідентифікувати Ноно, помічника Людини-цвяха, травмованої дитини, яка згодом стала Філіппом Кріслером, або ж Кріпо.

Ерван знову зв’язувався зі священиком? Лоїк розірвав конверт і побачив чорно-білі знімки та лист, написаний дрібнесеньким нерозбірливим почерком. Він подався до ванної у пошуках світла.

У листі нагадували, що внаслідок закриття одного з диспансерів Білих отців у Катанзі отець Краус (автор листа) забрав деякі архіви, серед іншого й ці фото, що, можливо, допоможуть Ерванові в його розслідуванні. Психіатр запізнився, але Лоїк все одно переглянув світлини формату листівок.

Більшість стосувалася лікарняних закладів Лонтано в часи його процвітання. Були, зокрема, групові знімки персоналу клініки Стенлі та диспансеру 5-го кілометра. Маленька шатенка між лікарів і санітарів могла бути тільки Катрін Фонтана, рідною матір’ю Ервана. Лоїк тремтів. У горлі пекло вогнем. Він мусив ковтнути холодної води з-під крана, перш ніж присісти на бортик ванни й ще раз роздивитися світлини.

Дотепер ця темна історія народження Ервана обмежувалася незнайомими йому іменами, датами, місцями. Але просте фото дівчини з овальним личком надавало братовій розповіді майже нестерпної реалістичності.

Лоїк перейшов до інших знімків — лікарі клініки Стенлі, «шпиталю для білих», серед яких були й мурини. Він помітив довготелесого хлопця, який вивищувався над усіма — не лише зростом, а й викличним поглядом. Це обличчя когось йому нагадувало.

Так, десь він уже бачив цей писок. Ближче до світла. Жодних сумнівів: це справді той плейбой, з яким він перетинався за кілька днів до того в Бресті, просто молодший. Ерван ніколи не згадував про його минуле в Лонтано… На звороті світлини містився детальний список зображених на ній людей. Лоїк знайшов ім’я психіатра й відчув, як хитається підмурівок усієї історії. Знімки випали в нього з рук і з шелестом розсипалися плиткою. Господи Боже. У цій справі є ще одна потаємна шухляда…

Попри пізню годину