Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто виходить? — перепитав я.
— Комбінація, Іване Карповичу, комбінація! Набір ходів. Ви побачили нашу наживку у вигляді Груні і охоче проковтнули її, але тільки тому, що вели свою гру!
— Груня дуже приємна жінка... — почав було я.
— Іване Карповичу, коли я зрозумів усе це, я вам аплодував! Це ж треба — так використати на свою користь зброю, спрямовану проти вас! Ви починаєте палкий роман із Грунею, пишете покаянного листа Єлизаветі Павлівні, яка влаштовує зразкову сцену ревнощів і пориває з вами відносини. У начальства жодних підозр, все й так зрозуміло для їхніх мізерних особистостей. Старому собаці засвербіло в сраці, Іван Карпович закохався у молоду дівку, що виходила його після поранення, і забув про все. Жодних підозр, тим більше, що Єлизавета Павлівна так добре вам підігрувала! З нею ви не зустрічалися, ваше листування ми відстежували, якось домовитися ви не могли. Отже, це була не гра, все відбувалося насправді! Пристаркуватий дядько, наляканий смертю, припав до молодухи, забувши про жінку, про доньку і про хутір! Класична картина! Але за всім цим моє начальство не помітило того факту, що ви зістрибнули з гачка! Принаймні частково! Ви ж побили наш головний козир — хутір — тим, що він тепер вам і не потрібний!
— Та потрібний, тільки мене не хочуть там бачити! — поскаржився я.
— Але моє начальство і не помітило, що втратило вас! Сенсом вашого життя стала Груня, наша шпигунка. Ви ж були так закохані в неї, а ми так міцно тримали вас через неї і її через її брата! Знову тріумф, повна перемога, але то лише позірно. Насправді ж ми програли! Бо Груня у наших руках була битим козирем. Вам було наплювати на неї, і коли б ми спробували шантажувати вас уже нею, то у нас нічого б не вийшло. Ви знали, що вона шпигунка, що вона працює на нас, і в будь-який момент могли нею пожертвувати. Замість важеля впливу у нас в руках залишилася дуля!
— Я любив Груню...
— Про це далі, Іване Карповичу, про це далі! — він зареготав у крайньому збудженні. — Бо несподівано ваша красива комбінація почала руйнуватися! У справу втрутилися почуття. Не думаю, що ваші. Ви ж найкращий сищик імперії, надлюдина з кам’яним серцем, ви б не досягли таких успіхів, якби були підвладні жалюгідним пристрастям! Думаю, що це Груня закохалася у вас. Закохалася по-справжньому, зі всією серйозністю. Вона натура схильна до самопожертви, і не виключаю, що вона зізналася, що працює на нас. Я навіть впевнений у цьому! І хотів би я бачити ваше обличчя, Іване Карповичу, під час цього зізнання! Це не було обличчя щасливої людини, бо таку красиву комбінацію, яку ви вкрай ефектно провели, тепер зруйновано. Вивівши з-під удару жінок із хутора, ви тепер мусили піклуватися про Груню. Одна справа, коли вона була шпигункою при вас, а інша — коли закохалася, у всьому зізналася, тепер ви стали відповідальним за неї! Бо ж я знаю цей ваш пунктик — заступатися за жінок, особливо за тих, які вас кохають. Ви їх жалієте, ви не можете їх образити, нашкодити їм. Це було у ваших історіях, які я читав, було й пізніше. Узяти хоча б той випадок у Юзівці, де ви вступилися за артистку, яку побив Піменов. Ви ризикували життям, бо він був п’яний, оточений своїм охоронцями, але ви все одно полізли захищати якусь зовсім незнайому вам жінку! Це багато чого про вас пояснює, Іване Карповичу. До речі, ви знаєте, що та актриса невдовзі загинула?
— Загинула? Як? — Я аж за серце схопився.
— Не треба прикидатися дурнем, Іване Карповичу. Думаю, що ви знаєте про її страшну смерть. Але про те згодом. Поки ж повернемося до Груні. Вона стала новим гачком для вас. Вам довелося розробляти нову операцію, як вивести з-під удару тепер і Груню! Ви пішли вже знайомою дорогою. Удали, що забули про Груню, як тільки дізналися про смерть тої артистки, Анастасії Кольцової. Мабуть, і волосся на собі рвали, таку трагедію влаштували, і поїхали до Москви. Чесно кажучи, я тоді вам повірив. Начальство взагалі було впевнене, що ви їдете мститися, вбивати того дурного фабрикантського сина. І ви ж так красиво підтверджували, що саме це і збираєтеся робити. Остаточно пустилися берега, пішли вбивати Полозова, ми вас уже чекали, щоб арештувати. Я був проти, я хотів продовжити гру, але у вас, Іване Карповичу, якісь дуже впливові вороги, вони хотіли вашої крові просто там. Тоді я пішов вас арештовувати, я ж думав, що ви збожеволіли від горя, що ця Анастасія була вашим справжнім коханням, яке ви приховували. Я почув крик фабриканта, ми забігли, розраховували стати свідком сцени вбивства чи хоча б замаху. А замість цього ви посміялися з нас. У вас навіть браунінга з собою не було! Мені ні з чим було вас арештовувати, я зрозумів, що ви просто знущалися над нами, виставили дурнями! Ну і я зірвався, сказав трохи більше, аніж варто було. Я бачив, що чим більше я говорю, тим більше програю. Я не міг залишити останній хід за вами, тож сказав, що відправлю вас на фронт. Начальство було тільки за, ваші недруги тільки і мріяли, щоб знищити вас. Ну ви і пішли на фронт. Але і тут ви примудрилися використати наш удар собі на користь! Ми самі допомогли вам порвати з Грунею, віддалитися від неї і тим самим вивести з-під удару!
— Груня — молода дівчина. Я застарий для неї, — зітхнув я.
— Далі ваші пригоди на фронті. На жаль, нам там було складно відстежувати вас. Це почалося під час вашого перебування у тилу німців у Східній Пруссії. У Львові
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.