Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Пішки діставшись до «Мілтон сек’юриті», вона увійшла через гараж і на ліфті піднялася в адміністративні приміщення. У порожніх коридорах вона не зустріла жодної живої душі і без зусиль дістала ключ від автомобіля з незачиненої стінної шафи в приймальні.

Через тридцять секунд вона вже була в гаражі і вимкнула сигналізацію «Короли». Усівшись на пасажирське сидіння, вона поправила сидіння водія і дзеркало заднього виду. Двері гаража вона відчинила за допомогою своєї старої електронної картки.

За кілька секунд до пів на п’яту вона виїхала на ранковий Сьодер Меларстранд у районі Вестербру. Починало світати.

Мікаель Блумквіст прокинувся вранці о пів на сьому. Він не заводив будильник і проспав усього три години. Увімкнувши комп’ютер, він відкрив папку «Лісбет Саландер» і відразу побачив її коротку відповідь:

Дякую за те, що ти був моїм другом.

По спині в нього пробігли мурашки. Не такої відповіді він чекав. Ці слова були схожі на прощання. Лісбет Саландер сама проти всього світу. Він пішов на кухню, увімкнув кавоварку, а сам попрямував до ванної. Натягнувши пошарпані джинси, він подумав, що в останні тижні жодного разу не міг навіть вибрати часу для прання і зараз у нього не залишилося жодної чистої сорочки. Він надягнув під сірий піджак винно-червону студентську фуфайку.

Намащуючи бутерброди, він раптом помітив, як щось металево блиснуло на столі між мікрохвильовкою і стіною. Він нахмурив брови і за допомогою виделки виколупав зі щілини в’язку ключів.

Ключі Лісбет Саландер. Він підібрав їх після нападу на Лундаґатан і залишив на мікрохвильовці разом з її сумкою. Потім вони, мабуть, упали в щілину. Він забув передати їх Соні Мудіґ, коли вона приходила до нього по сумку.

Він подивився на ключі. Три великі і три маленькі. Три великі були від під’їзду, квартири й від французького замка. Ключі від її квартири. Вони не підходили до замків на Лундаґатан. Де, чорт забирай, вона живе?

Він придивився уважніше до маленьких ключів. Один підходив до замка від її «Кавасакі». Другий мав вигляд типового ключа від домашнього сейфа або потайної шухляди. Він підніс до очей третій ключ. На ньому стояв віддрукований номер 24914. І тут йому сяйнула думка.

Поштова скринька! У Лісбет Саландер є власна поштова скринька!

Він розгорнув телефонну книгу на сторінці з телефонами поштових контор. Вона жила на Лундаґатан. Рінґен занадто далеко. Можливо, Хорнсґатан? Чи Росенлундсґатан?

Вимкнувши кавоварку, він махнув рукою на сніданок і на «BMW» Еріки Берґер поїхав на Росенлундсґатан. Ключ не підійшов. Він поїхав далі в поштове відділення на Хорнсґатан, і до тамтешньої скриньки з номером 24914 ключ підійшов ідеально. Він відчинив її і вийняв двадцять два відправлення, які негайно ж засунув у зовнішню кишеню своєї сумки для ноутбука.

Він поїхав далі по Хорнсґатан, залишив машину біля місцевого кінотеатру і нарешті поснідав у «Копакабані» на набережній Бергсунду. Чекаючи на замовлену каву з молоком, він почав перебирати поштові відправлення. Всі без винятку були адресовані компанії «Уосп ентерпрайзис». Дев’ять листів прийшло із Швейцарії, вісім — з Кайманових островів, один — з островів у Ла-Манші і чотири — з Гібралтара. Без будь-яких докорів сумління він розпечатав конверти. Двадцять один лист містив банківські виписки і звіти за різними рахунками і фондами, і Мікаель Блумквіст зрозумів, що Лісбет Саландер купається в золоті.

Двадцять другий лист виявився соліднішим за решту. Адресу було написано від руки, на конверті красувався друкарський логотип, з якого було видно, що лист прийшов з Бучанен Хаус, що на Квінсуей-авеню у Гібралтарі. На прикладеному до листа аркуші стояла шапка, в якій містилося уточнення, що відправником є Джеремі С. Мак-Міллан, повірений. Написаний гарним почерком по-англійськи лист свідчив:

Jeremy S. McMillan Solicitor

Dear Ms Salander,

This is to confirm that the final payment of your property has been concluded as of January 20. As agreed, I’m enclosing copies of all documentation but will keep the original set. I trust this will be to your satisfaction.

Let me add that I hope everything is well with you, my dear. I very much enjoyed the surprise visit you made last summer and, must say, I found your presence refreshing. I’m looking forward to, if needed, be of additional service.

Yours faithfully,

JSM[83]

Лист було датовано двадцять четвертим січня — очевидно, Лісбет Саландер не часто виймала пошту зі своєї скриньки. Мікаель переглянув документи, що додавалися до листа. Це виявився договір про купівлю квартири в будинку на Фіскарґатан, 9, у районі Мосебакке.

Наступної миті він ледь не вдавився черговим ковтком кави. Йшлося про суму в двадцять п’ять мільйонів крон, й оплату було проведено в два прийоми з інтервалом у дванадцять місяців.

Високий темноволосий чоловік відмикав бічні двері ескільтунського салону «Автоексперт». Лісбет Саландер спостерігала за ним. Салон був поєднанням гаража, ремонтної майстерні та агенції зі здачі в оренду автомобілів. Пересічна фірмочка, яких тисячі. Була за десять хвилин сьома, а згідно з написаним від руки оголошенням на головному вході салон відчинявся о пів на восьму. Вона перейшла через дорогу, відчинила бічні двері й увійшла слідом за чоловіком до приміщення. Він почув її кроки й обернувся.

— Рефік Альба? — спитала вона.

— Так. А ви хто? У нас ще зачинено.

Вона підняла «Ванад» Сонні Ніємінена і, тримаючи двома руками, націлила зброю йому в обличчя.

— У мене немає ані часу, ані бажання теревенити з тобою. Я хочу подивитися твій список зданих в оренду автомобілів. Причому негайно. У тебе є десять секунд.

Рефіку Альбі було сорок два роки. Він був курдом з Д’ярбакіра і за своє життя побачив достатньо зброї. Він стояв ніби паралізований, та дуже скоро зметикував: якщо в його контору з’явилася божевільна жінка з пістолетом у руці, то краще з нею не сперечатися.

— У комп’ютері, — сказав він.

— Увімкни його.

Він виконав наказ.

— Що знаходиться за тими дверима? — спитала вона, коли комп’ютер увімкнувся і засвітився екран.

— Це всього лиш роздягальня.

— Відчини двері.

За дверима висіли кілька робочих комбінезонів.

— Гаразд. Заходь у роздягальню, тоді не доведеться робити тобі боляче.

Він підкорився без заперечень.

— Дістань свій мобільний телефон, поклади його на підлогу і підштовхни ногою до мене.

Він зробив усе, як вона сказала.

— Добре. Тепер замикай двері.

Комп’ютер був старовинний, з програмою «Windows 95» і жорстким диском на 280 мегабайт. Минула ціла вічність, доки нарешті відкрився