Читати книгу - "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін"

говорити. Мовлення їхнє було не схоже на жодне інше: повільне, дзвінке, густе, з безліччю повторів, загалом — велемовне, сформоване такою багатогранністю звучання голосних і тонових відмінностей, що навіть ельдарські хранителі премудрості не наважувалися відтворити цю мову на письмі. Енти спілкувалися нею лише між собою, та потреби втаємничувати її не виникало: ніхто інший просто не міг її вивчити.

Самі ж енти прекрасно відчували різні мови, швидко їх вивчали та ніколи не забували. Проте вони надавали перевагу ельдарським мовам, а найбільше любили стародавню високоельфійську. Відтак дивні слова та назви, що їх гобіти задокументували як почуті з уст Деревобородого й інших ентів, насправді є або просто ельфійськими, або фрагментами ельфійського мовлення, нанизаними докупи на ентівський манір[89]. Декотрі з цих слів — квенійські, як-от Тауреліломеа-тумбалеморна Тумбалетауреа Ломеанор, що можна дослівно відтворити як «Лісобагатотінно-глибокодолиночорне Глибокодолинолісозаросле Похмуроземелля», — говорячи це, Деревобородий мав на увазі приблизно таке: «У глибоких видолинках лісу запала чорна тінь». А декотрі з цих слів — синдарські, як-от Фанґорн («борода дерева») чи Фімбретіль («тонкий бук»).

*

Орки та чорномова. Орк — саме цей варіант назви роганською мовою інші народи вживали щодо цих огидних істот. Синдарською вона звучала орх. Без сумніву, чорномовське слово урук споріднене зі словом орк, хоча перше зазвичай означувало тільки кремезних орків-солдатів, котрі в час, про який ідеться в нашій розповіді, виступили з Мордору й Ісенґарда. Орків нижчого рангу передовсім самі урук-гаї називали снага — «раб».

Уперше орків виплодила Темна Сила Півночі ще у Прадавні Часи. Переказують, що власної мови вони не мали, проте вибирали певні слова та фрази з інших мов і перекручували їх на свій розсуд; вони, однак, спромоглися створити лише вульгарні жаргони, яких ледве вистачало для того, щоби задовольнити їхні потреби, якщо не йшлося про прокльони та лайку. Ці істоти, сповнені злоби та ненависті навіть до собі подібних, швидко утворили стільки варварських діалектів, скільки було груп чи племінних поселень, відтак орківська мова мало допомагала при спілкуванні між різними племенами.

Отак і сталося, що у Третю Епоху роди орків спільну мову знаходили між собою з допомогою вестрону; а чимало їхніх давніших племен, як, приміром, ті, котрі й далі мешкали на Півночі та в Імлистих Горах, узагалі віддавна послуговувалися вестроном як рідною мовою, хоча спотворили його так, що він ледве чи й відрізнявся за огидністю від орківської. Зокрема, в цьому жаргоні слово тарк — «людина з Ґондору» — було скороченою формою від таркіл — квенійського слова, яке у вестроні позначало нащадка нуменорців; дивись тут: ч. З, с. 280.

Вважають, що чорномову винайшов Саурон за часів Темноліття і що він прагнув зробити її спільною для всіх тих, хто йому служив, але не досяг цього. Проте саме з чорномови походить чимало слів, які у Третю Епоху були дуже поширені серед орків (наприклад, ґгâш — «вогонь»), але після першої поразки Саурона стародавню форму цієї мови забули всі, крім назґŷлів. Коли ж Саурон постав знову, чорномова вдруге стала мовою Барад-дŷра та мордорських капітанів. Напис на Персні було виконано саме стародавньою чорномовою, тоді як прокляття мордорських орків у ч. 2, с. 65 подано більш сучасним її варіантом, яким розмовляли солдати Темної Вежі, над котрими капітаном був Ґрішнах. Шаркŷ тією мовою означало старець.

*

Тролі. Слово троль уживали як переклад синдарського тороґ. Попервах, у далекій сутіні Прадавніх Часів, то були тупі та незграбні істоти, чия мова мало відрізнялася від мови звірів. Але Саурон замислив використати їх і тому навчив тієї дрібки знань, яку вони могли осягнути, а їхньому благому розуму додав підлості. Відтак тролі, наскільки могли, опанували орківську мову; а в Західних землях кам’яні тролі розмовляли спрощеною спільною мовою.

Та наприкінці Третьої Епохи трольське поріддя, якого досі там не стрічали, з’явилось у південному Морок-лісі та на гірських кордонах із Мордором. Чорномовою їх називали олоґ-гаями. Те, що саме Саурон розплодив їх, ні в кого не викликало сумнівів, але ніхто не знав, як їх вивели. Дехто вважав, що то були не тролі, а велетенські орки, втім, олоґ-гаї за будовою тіла та складом розуму геть відрізнялися навіть од найбільших представників орківського роду, котрих вони значно перевершували зростом і силою. То були-таки тролі, та їх переповнювала лиха воля їхнього господаря — підле плем’я, міцне, злостиве, люте і хитре, твердіше за камінь. На відміну від раси періоду Сутінків, ці тролі могли перебувати під сонцем доти, доки Саурон мав на них вплив. Розмовляли вони мало, а єдиною мовою, яку знали, була чорномова Барад-дŷра.

*

Ґноми. Ґноми — це окремий народ. Про їхнє незвичайне походження та про те, чому вони водночас схожі й не схожі на ельфів і людей, розповідає «Сильмариліон»; але цієї розповіді не знали нижчі ельфи зі Середзем’я, тоді як оповіді людей, котрі жили в пізніші часи, змішано зі спогадами інших рас.

Ґноми — міцна, здебільшого непоступлива раса, потайна, працелюбна; вони добре пам’ятають образи (а також і зроблене їм добро), а камінь, коштовності й інші речі, які набувають гарної форми у вправних руках майстра, люблять більше, ніж живих істот. Але від природи вони не злі, й мало хто з ґномів служив Ворогові з власної волі, хоч би що говорили про те людські оповіді. Адже люди віддавна були пожадливими до ґномівського багатства та до витворів їхніх рук, тому обидві раси розділяла безперервна ворожнеча.

Однак у Третю Епоху в багатьох місцях усе ще можна було натрапити на щиру дружбу між людьми та Гномами; а природа ґномів посприяла тому, що, подорожуючи, працюючи і торгуючи в різних землях — як повелося між ними після зруйнування їхніх давніх осель, — вони навчалися мови тих людей, серед котрих жили. Проте потайки (і завісу цієї таємничості вони, на відміну від ельфів, вельми неохоче привідкривали навіть перед друзями) користувалися власного дивною мовою, яка мало змінилася з роками. Адже то була не просто мова, яку чуєш від народження, а мова традиційних знань, що її ґноми плекали й охороняли як скарб із минулого. Мало кому з інших народів таланило її вивчити. У цій книзі її представлено лише тими топонімами, які Ґімлі розкриває своїм соратникам, та ще бойовим кличем, що його він вигукує під час облоги Горнбурґа. Це принаймні не було таємницею. І чули його на полях битви, відколи світ був молодий: Барук Кгазâд! Кгазâд ай-мêну! — «Сокири ґномів! Ґноми йдуть на вас!»

Проте ім’я самого Ґімлі й імена цілого