Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Так, ваш друг, пан Біжсвіт, славетний староста славнозвісних Кадничів. Я попіклуюся ним, поки ви у від'їзді. Я гадаю, ви не надто волієте розповідати його жінці й дітям що він загинув через вас. Та й ваш дід не схвалить такого чинку, чи не так?

- Бісовий запроданець! - прошипів Родосвіт.

- Я сприйму це як згоду.

- А що із наказом князя? 

- Він не дізнається що вас не було страчено. 

- Так, проте, куди нам буде повертатися?!

- Коли почав орати, так у сопілку не грати. Спершу зробіть що треба, про інше попіклуємося пізніше.

- А Гарчек?

- Ви питаєте не про те, - у погляді Колодара більше не було жодної наданої приязні чи турботи. Лише холодний погляд людини, якій осточортіло вести бесіду із шматком багна під ногами. - Це лише деталі, вони несуттєві.

Майстер простягнув мені папірця і я якусь мить витрищався на ті позначки наче вони мені могли щось розповісти. 

Брат видернув у мене той папір із рук. А я почервонів, хоча був певен що в мене на це вже не залишилося жодних сил.

- Це лише декілька вказівок, що стануть у нагоді, - пояснив він, коли Родосвіт підняв погляд. Брат мовчки очікував і старий каштелян не змусив себе чекати.

- До світанку до вас прийде людина: зелений каптан, невеличкий зріст. Зробіть як він скаже. Він й віддасть вам усе необхідне.

- І наші речі, - мовив брат.

Колодар вагався якусь мить, потім кивнув і додав:

- Жодних попутників, жодного слова будь-кому. Залишите місто - прямуйте одразу на північ повз Високий ліс, до Гасд-Стоку - там сама рівнина. Дійдете без зайвих проблем за кілька днів як не лізтимите на роги. Підберете собі коней і звертайте на захід, Великим Шляхом пройдете…

- За кілька днів? Під вітроломом по снігу? Ви наче здуріли. Хоча про що це я, ви - здуріли. Це вже точно. А що наша кобила? 

- Залишиться відпочивати у стайнях Його Ясновельможності, - Колодар анітрохи не зважав на братові слова, проте додав. - Вам ніколи не вибратися живими з міста верхи. Тож, Великим Шляхом до річки…

Я вже майже не слухав Колодара. Лише дивився як темнішає погляд брата. І хоча надія на порятунок зажевріла десь всередині, розуміння чого нам це коштуватиме змусило мої долоні вкритися холодним потом.

-...минете Другецькі пагорби і почнуться землі Едасу. До їх краю є лише одна хода - через тії пагорби, у самого підніжжя -  кордон і дорога скрізь північний горт. У Другеці знайдете заїзний дім “Три Башти”. Там вас зустріне моя людина і вона ж проведе вас крізь кордон.

- Як ми її впізнаємо? Ту вашу людину? 

- Впізнають вас. На кордоні не буває сторонніх, тож як минатимете ту заставу, вас зустрінуть. Без супроводу до їх земель вас не пустять, тому навіть не думайте викинути якогось колінця. А далі прямим ходом через Дарте Веліа до берегу Скляного моря. Часу має вистачити…

- Дарте Веліа? Чи ви не знаєте що живе у тому лісі?! Що ви задумали? Чи ця маячня про піклування людьми хоч когось переконала?! Скільки їх було до нас, тих, хто не зміг відмовитися?! - нарешті скипів Родосвіт. Він стояв, склавши руки на грудях навхрест і випльовував слова наче ті були з вогню і отрути. Колодар тільки усміхнено махнув до нього долонею.

- Це анітрохи вас не обходить. Не вагайтеся, часу - обмаль. Ще не зійде новий Місяць, а вас вже не має бути в Склавіні. І пам’ятайте, що швидше ви повернетеся, то більше шансів на те ще буде куди повертатися. Щодо Великого Лісу - ти ж в нас десятник з мисливців Його Ясновельможності, щось вигадаєш.

Щойно майстер зник у темряві, Родосвіт шагнув до мене і виглядав він…рішуче. Очі палають, кров кипить, руки стиснуті аж добіла. Я видихнув і приготувався.

- І чому я кожен раз дивуюся твоїй вдачі, брате? Чи тобі пороблено? Як не крадіжка так бійка, як не з’їли вовки, так потрапили до грат. Як виберемося звідціля, я тебе відведу до дідів пригати через багаття, а може й знахарям покажу! 

Після промови він розслабив руки, з силою потер втомлене обличчя і замружився. Я не повірив власним очам і обережно вдихнув, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги. Трохи не вперше брат не зриває на мені злість. 

- Вибач, Родосвіте. Я дійсно гадав що у нього на думці лише допомога. Я помилився…

- Не переймайся. У його побрехеньки навіть я повірив, такий чорноротий чаклун й мертвого вмовив би. Він й вмовив. 

Брат замислено зкуйовдив волосся на голові, сів навприсядки. Якийсь час мовчали. Зрештою його погляд знову сфокусувався на мені.

- І зараз питання у тому, чи побачиш ти ту кляту башту чи ні?

- Я не знаю…Тож ти гадаєш ми справді зробимо це? Підемо шукати те місце?

- Дідько! Не знаю!

І додав ще кілька нечемних висловів. Я кивнув, всередині погоджуючись із братом. А потім додав, відчуваючи що маю сказати це поки Родосвіт в змозі мене вислухати: